ДЕТАЛІ Полтавщини, дорожні зустрічі, найгірші дороги України. з ФОТО

- Привіт! Ти звідки й куди?
- Я ньє паньїмаю!
- Oh. Where are you from?
- Germany.
- Do you speak English?
- Yeah.

Ми проминули його перед поворотом на Лохвицю, і я ще подумав: "Оце муж". Ми-то їздимо на двигуні - а він своїми м"язами.

Так би ми його й проминули - але Ромашка скоро попросила зупинитись, і поки ми, даруйте, пісяли та курили, велосипедист під"їхав до нас. Я почав махати.

Спершу мені й на думку не спало, що він може бути не українцем. Але він виявився німцем. Він їде вже понад рік: спершу з Іспанії через усеньку Європу, потім зимівля в Таллінні, а вже з лютого (!) - велосипедом на Москву.

Ось його сайт: www.enbicicletaporelmundo.net (назва іспанська - "велосипедом по світу" - але пише він англійською)

Тепер він їде з Москви на Одессу, а потім - через Молдову в українське Прикарпаття. Тож я запросив його до своїх батьків переночувати-помитися. (Батьки, правда, не особливо зраділи - але я переконую, мовляв, і нас же теж прихищають знайомі й не дуже люди).

Якщо ви пам"ятаєте, я нещодавно вперше навчився палити вогонь - тепер це виходить заввиграшки.
От тільки суха верба горить хоч і яскраво, але якось із низькою температурою, чи що: чай кип"ятили з півгодини.

Ми переночували разом у лісі за Лохвицею.
- Який я радий: нарешті нормальна бесіда, а не спілкування на мигах.

Треба сказати, що Саша розмовляє і англійською, і іспанською, і французькою вільно - але в Україні та Росії це йому, звісно, мало допомогло.

Саші 36 років. Коли він це сказав, я присвиснув: на вигляд він молодший за мене.

Але він, своєю чергою, присвиснув, коли я розповів, що у благісних людей, які йому посміхаються в маленьких містечках, зарплати по 100 євро і пенсії по 60 євро.

Ми розбили наметове містечко. Спершу хотіли під Чорнухами - вшанувавши цим найвідомішого українського мандрівника Григорія Сковороду - але Саші велосипедом 20 кілометрів було вже далеко їхати.

***

Переїзд із Сумщини на Полтавщину якийсь очевидний. Однозначно кращі дороги - навіть маленькі, сільські, якими ми їхали потім. Це - щодо місцевої влади.

І навіть щодо природи: все зразу стає якимсь соковитішим. Сумщина якась блякліша - вибачте, Сумчани.

Лохвиччина, як і інше місце зі смішною назвою Крижопільщина, виявилася дуже красивою та гостинною.

***

На ранок ми поїхали дорогами, яких навіть нема в моєму атласі. Блукали селами, питали у людей дорогу. Російська залишилися позаду одразу за Глухівським районом - знову доволі чиста українська мова, з м"яким "ль" замість "л", та з "хв" замість "ф".

Із сіл, неясно як - на атласі доріг там не було - вискочили на окружну Лубен. Із нами привітався мотоцикліст, поки ми підобідували на узбіччі - тепер завдяки щоденникам на moto.kiev.ua я навіть знаю, що це був чоловік на прізвисько gazzz.

***

Звернули іще раз на невеличку дорогу - і в Глобинському районі я добряче поспілкувався з селянами-пенсіонерами.

Вони продають власну картоплю на трасі - це звичне видовище по всій Україні.

- Ви нас прийшли тут агітірувати, - впевнено каже баба Галя, 75.
- Та ні! Навпаки, порозпитувати.
- Довели Україну ті політики: вже навіть чорномазі живуть краще за нас.
- Що ви маєте на увазі, "чорномазі"?
- Та оті, в другИх країнах. Україна вже живе гірше за них... А от колись, за Брежнєва... Хлібина коштувала 14 копійок. І все працювало.

Сумно казати, але я вже наперед здогадуюся, що мені скажуть ті чи інші люди. Пенсіонери будуть скаржитися - і часто згадувати з пієтетом Брежнєва чи навіть Сталіна, й ненавидіти Горбачова, який "перебудував нас до безробіття".

І це при тому, що зараз вони можуть бути за Юльку чи Юща - старим такий націонал-патріотизм не заважає водночас згадувати з сумом СРСР.

Але іще частіше - людей однаково ненавидіть усіх, хто при владі.

Баба Галя продовжує:
- Чому в Мороза пенсія аж 100 тисяч? І он у нас там живе в сусідньому селі, вона була депутаткою - то їй платять 25 тисяч. А мені тільки 800 гривень, хоча я все життя пропрацювала? Нехай собі трохи уріжуть, а нам трохи добавлять.

- Ви передайте "там", що селяни обіжаються, - додає баба Ніна.

До речі, спершу вони дуже не хотіли називати своїх імен.

- Та що ви боїтесь? Що, прям прийдуть і вас посадять у тюрму за те, що кажите? - сміється зі старих молодша, десь 40-літня жінка.

Дід Микола - чоловік - узагалі більш прямо озлоблений на владу - та й, мені здалося, на все і всіх.

- Робочим на м"ясокомбінаті платять 1000 гривень. Але є такі, що й не хочуть за ці гроші працювати, і сидять на сраці.
- Ну так, хіба ж то гроші? - заперечує баба Ніна.
- Так що тепер, узагалі не працювать? Зате он пити мають за що.
- Еге, - тут Ніна вже погоджується.
А баба Галя і ця молодша жінка розповідають далі:
- Навіть водітєль, що ходить у рейс, у них там отримує 1500 гривень. Зато дірєктор, завгар - 25 тисяч доларів. Шо то він, так напрацювався?!

Словом, ось вам про соціальну нерівність і несправедливість простими словами :(

***

Уже під Кременчуком ми поговорили ще з одними мандрівниками. То ми їх, то вони нас обганяли мотоциклами разів чотири. Ми станемо перепочити - проїздять вони. Вони стають - об"їздимо ми. Нарешті я помахав, і вони стали.

Обоє молоді та дуже симпатичні.

- Мы живем в Комсомольське. Я из Черкас, а Света из Нижегородской области, - каже Денис.

Отак. Росіянка переїхала до України, з чоловіком - і наче обоє задоволені. В містечку є робота: жінки працюють швачками (на експорт), а чоловіки - на гірничо-збагачувальному комбінаті (який теж працює на експорт).

- Это такой еврогородок в Украине, - каже Денис. - Я раньше и не знал, что в Украине такие есть.

Ми думали заїхати до них - але, на жаль, не склалося.

Частково - тому, що я не хотів іще раз їхати крізь Світловодськ і через дамбу.

Ми виїхали через Власівку на Кременчуцьку дамбу. "Перебування сторонніх осіб і зупинка транспорту СУВОРО заборонені!!!" і все таке.

Дорога розбита - гірше нікуди. Є такі ями, що якщо влетиш - уже не виїдеш. Місцеві розповідають страшилки про поламані осі вантажівок і затори через те, що хтось застряг у ямі.

Я досі думав, що у рідній Коломиї - чи не найгірші дороги в Україні. Ура! Це не так. У Світловодську - в десть разів гірше.

Поки ми їхали крізь місто на 15 км/год і я постійно матюкався, таки втесавшись в яму - впріли й розізлилися.

У цьому кутику Кіровоградщини якось одразу змінюється клімат - таке враження, що ти потрапив десь під Херсон чи Миколаїв. Гаряче, травневі суховії та +30. І кажуть, так кожної весни та літа: тут переважно дмуть південні вітри саме звідти - зі степів Херсонщини.

Ми ночували у батьків Ромашкової подруги. Її батьки, як і мої, працюють в "Укртелекомі" інженерами за 1000-1500 грн/міс. При цьому примудряються своїми силами, власним умінням і руками, потроху, за роки, добудовувати дідівську хату.

Тато приходить з роботи - і ще до вечора працює.

У мене за той день почав барахлити електростартер, доводилося стартувати з копняка. То дядько Володя - електроінженер - не полінувався допомогти мені. Думали, розряджений акумулятор - а виявилося, просто окислилися клеми. Кілька рухів наждачкою - і мотоцикл заводитья знову з півоборота.

Для протоколю:
Київ-Чернігів, 153 км
Чернігів-Мена-Сосниця-Велике Устя-Батурин-Прохори, 171 км
Прохори-Короп-Понорниця-Новгород-Шостка-Глухів, 221 км
Глухів-Путивль-Буринь-Хустянка-Сміле-Ромни-Лохвиця, 201 км
Лохвиця-Сенча-Вирішальна-Снітин-Лубни-Хорол-Жуки-Власівка-Світловодськ, 220 км
Світловодськ-Чигирин-Суботів-Медведівка-Черкаси-Канів-Миронівка-Обухів, 297 км