Кирило-гундяєвське братство: українські науковці на службі в чужоземного патріарха

Цьогорічне Різдво Христове вірянам Київського Патріархату вперше за багато років окрім звичного для цієї світлої пори піднесеного настрою принесло гнітюче відчуття тривоги, спонукаючи до далеко несвяткових роздумів. Адже розвиток подій в країні дає всі підстави говорити про здійснювані нинішньою владою утиски та гоніння не лише на політичному, але й на релігійному грунті.

Коли стали відомі наміри новообраного глави держави проводити інавгурацію за участю російського патріарха Кіріла, своє вагоме слово сказали українські церква, інтелігенція, політикум, громадськість. Всі вони в один голос закликали, благали Януковича одуматися й не робити цього необачного кроку, детально пояснюючи всю його хибність і недоречність.

Але той, який прийшов "об'єднувати країну заради людей", і не думав на це зважати. Натомість демонстративно відставив всі українські конфесії, надавши пріоритет московському священнику, чим створив досі незнаний в українській політиці, принизливий для держави прецедент - приймати благословення на правління в Україні від предстоятеля чужоземної церкви.

Запроваджена могильовським МВС система боротьби з будь-якими проявами інакомислення, зокрема - розгону мирних зібрань, згодом була продовжена по-бандитськи підступною й підлою практикою перешкоджання організованому в'їзду в столицю автобусів не лише з прихильниками політичної опозиції, а й і вірних УПЦ КП.

В Україні сталося те, що, вже здавалося, не могло примаритися в найжахливішому сні. Міліція нахабно і безцеремонно під різними недолугими приводами, а то й просто без ніяких пояснень, затримувала автобуси з регіонів, перешкоджаючи паломникам Київського Патріархату потрапити до Києва для відзначення Свята Хрещення Київської Русі.

Це відбувалося на тлі всілякого активного сприяння влади візиту московського патріарха, заборони протестних пікетів і забезпечення транспортом всіх бажаючих побачити предстоятеля російської церкви. За що ж така шана чужоземцю й зневага до рідної української церкви?

Наступними проявами утисків УПЦ КП стали перешкоджання служителям церкви відправляти заупокійні служби зі збереженням такого права виключно за УПЦ МП та численні намагання в будь-який спосіб, в тому числі з використанням тиску з боку державних установ, переманювати й переписувати церковні громади з Київського Патріархату до московського.

Ці та інші тривожні для української церкви тенденції змусили виступити Святійшого Патріарха Філарета з відкритим зверненням про реалізацію в Україні розробленого в Москві плану з ліквідації УПЦ Київського Патріархату:

«…З відповідальністю заявляю – в Україні є намагання реалізувати масштабний план з розвалу та знищення Київського Патріархату. Цей план створений у Москві та запропонований Московським патріархом Кирилом і його підлеглими для реалізації в Україні. Головна роль у цьому плані відведена органам державної влади. Реалізація цього плану розпочалася ще під час підготовки до цьогорічного літнього візиту патріарха Кирила в Україну.», - йдеться в офіційній заяві Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета для засобів масової інформації.

В той же час замість того, аби бити в набат та ставати на захист свого, українського, в деяких представників наукової громадськості України вистачає совісті виступати адептами насаджуваного в Україні «русского міра», запопадливо вислужуватися перед своїм безпосереднім начальством та теперішніми правителями України, цілковито позбавленими українського духу й коріння.

Ось, приміром, яке інтерв’ю з приводу рішення Вченої Ради Дніпропетровського національного університету про присвоєння звання почесного доктора московському патріарху Кірілу, дав мені напередодні візиту предстоятеля РПЦ в Україну декан історичного факультету ДНУ, член Вченої Ради, доктор наук, професор С.І. Світленко.

- Це не перший випадок, коли іноземні громадяни - представники науки, культури, освіти - отримують звання почесного доктора університету, - говорить Сергій Іванович. - Практично кожного року в нас виникає питання про представлення видатних людей, відомих не лише у нас в Україні, але, приміром, в Європі, до такого почесного звання.

На Вченій раді 1 липня 2010 р. розглядалися різні кандидатури, було вільне і незаангажоване їх висування з наступним обговоренням. При цьому Вчена Рада, в складі якої близько 70 осіб, одностайно проголосувала за Патріарха Московського та всія Русі Кирила.

Взагалі Університет на сьогодні має 26 почесних докторів. Що береться до уваги при висуванні та підтримці Вченою Радою тієї чи іншої кандидатури?

По-перше, це має бути відомий діяч, який робить чи вже зробив внесок в розвиток освіти, культури, духовності, в тому числі - співпраці між народами. Виходячи з того, що Україна знаходиться на перехресті найрізноманітніших інтересів - і геополітичних, і соціально-економічних, і духовно-культурних впливів - то, звичайно, в цій сфері потрібно дотримуватися певного балансу, бо, я переконаний, якщо його не буде, то відповідно послаблятимуться і позиції нашої держави. У даному контексті всі люди, які голосували на Раді, на мою думку, ухвалювали рішення з таких міркувань.

У нас в університеті почесними докторами, приміром, є шановні репрезентанти країн Заходу, а з Росії таких представників бракує. Думаю, що це був один з важливих чинників, що зумовив подання цієї кандидатури та прийняття по ній рішення…

- Отже, м'яко кажучи, вкрай негативне, зневажливе ставлення московського патріарха до Української Церкви - УПЦ КП - не стало цьому на перешкоді?

- Розумієте, я не хочу і не хотів би вдаватися в цьому інтерв'ю в якісь політичні речі, - відповідає науковець.- Десь років 5 тому на Вченій Раді Університету, враховуючи полярні думки, в тому числі і дуже контраверсійні суспільні настрої щодо розуміння моделі сучасної України, перспектив її розвитку, ми вирішили не вдаватися до обговорення політичних речей. Тому б я, з вашого дозволу, утримався від коментаря. До того ж, ви запитуєте мене як декана, як офіційну особу. А людина, яка обіймає цю посаду, не повинна займатися такими політичними речами.

- Одначе, в одному з перелічених Вами пунктів про мотивацію прийняття рішення щодо присвоєння предстоятелю РПЦ звання почесного доктора ДНУ, була згадка про співпрацю між народами, внесок у розвиток міждержавних взаємин. Хіба така діяльність московського патріарха сприяє розвитку добросусідських взаємин між українським і російським народами?

- Переконаний, що нам слід зважено і виходячи з українських інтересів вибудовувати наші відносини з усіма народами: і західними, і східними, тим більше з Російською Федерацією. Тут можна багато говорити про історичні взаємини, які по-різному складалися впродовж століть.

- Іноді історія взаємин між українським і російським народами виглядала дуже трагічно, особливо і в першу чергу - щодо українців. Багато чого ми натерпілися від наших "братів"-слов'ян.

- І такі сторінки, безсумнівно, були. Але ми можемо взяти будь-яку країну - і Німеччину, і Англію, і Францію, і Іспанію, і Італію - всі модерні нації пройшли через важкі стосунки з сусідами. От, приміром, Франція і Німеччина. Там теж була дуже складна історія взаємин. Але після Другої Світової війни відбулося очищення.

Я думаю, треба в усіх наших діях дивитися не лише назад, хоча і не слід забувати того, що було, а й вперед. Візьмемо, хоча б, виробничий рівень: якщо студенту постійно вказувати на його недоліки, зауважувати, що він недоробив, недопрацював і акцентувати тільки на негативі, то повірте, такий студент ніколи не подолає своїх проблем. У такий спосіб дуже важко налагодити відповідний діалог.

Якраз налагодження такого діалогу і виступає головною ідеєю в Університеті, у нас на історичному факультеті. Не монолог, коли лише одна точка зору апріорі правильна, а інші - ні, а саме обмін думками. Політика діалогу, зрозуміло, шлях не простий, але це саме той конструктив, який може дати рецепт, хоча, можливо, і не відразу.

Ми маємо показувати нашим гостям, маю на увазі не лише цей конкретний візит, а й інші, що таке Україна, розказувати, що вона різноманітна і використовувати цю особливість для підживлення формули "у розмаїтті - наша сила".

- В своїй аргументації Ви послалися на досвід взаємостосунків між європейськими народами, зокрема поставили у приклад такі країни, як Франція і Німеччина. Але ж ані у Франції, ані в Німеччині ніхто ні з державних, ні з релігійних діячів не називає народи попри дружні взаємини між ними на сучасному етапі - єдиним народом, і тим більше, не дозволяє собі повчати сусідів, диктувати їм свою волю, нав'язувати певну модель поведінки. Натомість в проповідях патріарха Кіріла постійно робиться акцент на слов'янській, православній єдності українців та росіян, звучить концепція "руского міра", де він називає і українців, і росіян єдиним народом, чим в принципі повністю заперечує і відкидає українську ідентичність. То хіба на це можна не зважати?

- Концепція, яку ви згадали, до речі, зародилася не в Москві, а в Києві. Достатньо сказати про "Синопсис" 1674 року. Безсумнівно, сьогодні вже інша епоха - модерна, постмодерна. Можна сперечатися, яке ми маємо суспільство - чи інформаційне, чи постінформаційне, індустріальне чи постіндустріальне. Звичайно, тут є поле для дискусій.

Єдине, що я вам можу сказати, що той процес, який мав підгрунтя, починаючи ще з 18-19 століття - формування української модерної нації - не спинити. Це об ' єктивні речі. І нам, кожному на своєму місці в інтересах цієї справи, якщо ми віримо в неї, треба робити своє.

Повторюю, справу, налаштовану на конструктив, тобто не на збурення якихось негативних, контраверсійних речей в суспільстві. В даному випадку я вважаю, що моїм завданням є формування високо- культурних, інтелектуальних, патріотичних фахівців з історії. Важливо, щоб вони і в суто людському вимірі були гідними, тобто без подвійних, а то й потрійних стандартів.

Такі спеціалісти повинні формуватися на основі вивчення багатьох точок зору і нав'язувати їм якусь одну думку, як це було 25-30 років тому - знаєте, марна справа. Зараз вже молоде покоління має від цього певний імунітет. Добре, що вони матимуть можливість почути одне, друге, третє, а потім все це спів ставити. І не думайте, що сьогодні студента так легко "провести". Він сам повинен і може зорієнтуватися, чого ми і навчаємо. Зорієнтуватися не на емоціях, а на широкій джерельній базі, яку дає йому вища освіта в нашому навчальному закладі.

- Одначе патріарх Кіріл, як можна зрозуміти, якраз отримав почесне звання доктора саме за свою точку зору, то чи не визнається тим самим одна думка, в даному випадку - його, єдино правильною?

- Гадаю, що це не зовсім так. Приймаючи своє рішення, професори університету враховували, на мою думку, насамперед, авторитет і вплив Патріарха в православному світі, його можливості. Не брати це до уваги, думаю, було б неправильно.

- Але ж ДНУ - світський заклад, то до чого тут вплив московського патріарха Кіріла в православному світі? Чому таку високу відзнаку здобуває саме релігійний діяч?

- Це не буде прецедентом. Патріарх Кирил є почесним доктором багатьох вишів. Нам не треба цього боятися. Прикмета сучасної доби - секуляризація цінностей. Для сьогоднішнього суспільства це не така вже рідкість і далеко не сенсація. І особливо це розуміє молодь. Водночас саме для неї буде корисним зіставити релігійне і наукове бачення світу. І з цього погляду візит Патріарха Московського уявляється дуже вартісним. До того ж звернення до проблем духовності, культури, моралі в нашому сучасному суспільстві гадаю є вельми актуальним. Для нашого регіону - це буде перший такий візит в історії. Думаю, що ця подія стане цікавою як для нас - науковців, освітян та студентів, так і для нашого поважного гостя.
/кінець інтерв'ю/

Дозволю собі декілька коментарів з приводу висловленого професором.

Отже, пан Світленко каже:
"Виходячи з того, що Україна знаходиться на перехресті найрізноманітніших інтересів - і геополітичних, і соціально-економічних, і духовно-культурних впливів - то, звичайно, в цій сфері потрібно дотримуватися певного балансу… У нас в університеті почесними докторами, приміром, є шановні репрезентанти країн Заходу, а з Росії таких представників бракує. Думаю, що це був один з важливих чинників, що зумовив подання цієї кандидатури та прийняття по ній рішення…".

Тобто "всім сестрам по серьгам?", - але наскільки цей принцип є доречним у такій справі? Причому тут, до науки, географічний чи територіальний фактор? Хоча і серед вже наявних почесних докторів аж три росіянина (тобто найбільше, ніж з будь якої іншої країни), а Кіріл буде четвертим. То хіба можна сказати, що росіян бракує чи вони якось ущемлені? З інших іноземців - два поляки, стільки ж німців і один іспанець.

"Десь років 5 тому на Вченій Раді Університету, враховуючи полярні думки, в тому числі і дуже контраверсійні суспільні настрої щодо розуміння моделі сучасної України, перспектив її розвитку, ми вирішили не вдаватися до обговорення політичних речей" - можна подумати, що патріарх Кіріл - зразок аполітичності і коректності.

"Ми маємо показувати нашим гостям, що таке Україна", - але ж для цього зовсім не обов'язково присвоювати кожному гостю, тим більше такому одіозному, як предстоятель російської православної церкви, якісь титули. Або якщо так, то давайте тоді всіх, хто сам завітав чи кого занесло до університету, нагороджувати якимись відзнаками. Хіба це розумно?

"Якраз налагодження такого діалогу і виступає головною ідеєю в Університеті, у нас на історичному факультеті. Не монолог, коли лише одна точка зору апріорі правильна, а інші - ні, а саме обмін думками" - а, до речі, сам патріарх Кіріл, може виступати тут взірцем, еталоном, гідним наслідування прикладом? Чи налаштований владика на діалог? Чи здатний на нього в принципі? Він взагалі вміє слухати? Чому предстоятель РПЦ такий безапеляційний і непоступливий в питаннях української помісної церкви? Чому і чути не бажає ані слова про це від УПЦ КП, принизливо називаючи православних вірних цієї конфесії "розкольниками"? Чому не лише сам не йде на діалог з найчисельнішою українською церквою, але й робить максимум зусиль аби унеможливити такий процес в Україні між УПЦ та УПЦ КП?

"… Не на збурення якихось негативних, контраверсійних речей в суспільстві" - тим більше, навіщо тоді вручати Кірілу звання почесного доктора, якщо він один з тих, хто постійно збурює українське суспільство, виступає подразником суспільних настроїв і каталізатором протистояння всередині українського народу, тобто і є збудником тих самих контраверсійних речей.

"Такі спеціалісти повинні формуватися на основі вивчення багатьох точок зору і нав'язувати їм якусь одну думку - як це було 25-30 років тому - марна справа" - саме до цього, до нав'язування думок як апріорі і єдино правильних та ще й яскраво вираженого антиукраїнського, українофобського змісту, нас і повертає сьогоднішня влада на чолі з Януковичем. І не помічати цього, не протестувати - це і є подвійні, потрійні стандарти. Адже не розуміти всю загрозливість нинішньої політичної ситуації в Україні людині з вищою освітою, та ще й доктору наук - просто неможливо, як і не вбачати нічого поганого в рішенні про присвоєння Кірілу звання почесного доктора університету.

"Щоб вони і в суто людському вимірі були гідними, тобто без подвійних, а то й потрійних стандартів" - а чи відповідає цьому благородному принципу сам декан, з огляду на висловлену ним позицію в інтерв'ю?

Р.S.: З прес-анонсу Інформаційно-аналітичного агентства Дніпропетровського національного університету ім.О.Гончара зустрічі Святійшого Патріарха Московського та всія Русі Кирила в ДНУ імені Олеся Гончара з науковою громадськістю й студентською молоддю міста:

"Палац студентів Дніпропетровського національного університету ім.О.Гончара відвідає Патріарх Московський та всія Русі Кирило. Гостя зустрічатимуть голова облдержадміністрації О.Ю. Вілкул, голова обласної ради Є.Г. Удод, міністр освіти і науки України Д.В. Табачник, ректор ДНУ М.В. Поляков, проректори, декани, керівники інших ВНЗ, представники регіональної влади та єпархії УПЦ.
На урочистому засіданні Вченої ради ДНУ Главі Руської Православної Церкви вручать мантію Почесного доктора Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара. Зокрема, звертаючись до гостя, Микола Вікторович скаже:

"Нам выпала огромная честь встречать Вас и общаться с Вами в этом историческом здании еще и потому, что Вы не только глубокоуважаемый народом Предстоятель Русской Православной Церкви, но и наш коллега - профессор, в недалеком прошлом ректор Санкт-Петербургской духовной академии, блестящий педагог и оратор, выдающийся ученый и просветитель, почетный доктор и профессор многих российских и зарубежных университетов.

Глубоко убеждены, что воспитание и образование молодежи - важнейшая функция высшего учебного заведения, органически взаимосвязанный процесс его уставной деятельности. Полностью разделяя Ваши тревоги и заботы, смиренно заявляем, что в этом деле мы были, есть и будем едины, ибо нет задачи более важной и почетной, чем сеять разумное, доброе, вечное.

С уважением относясь к Русской Православной Церкви, к Вам лично, и учитывая Ваш выдающийся вклад в развитие отечественной культуры и образования, связей и диалога между нашими странами и народами, Ученый Совет инициировал и единогласно высказался за присуждение Вам степени "Почетного доктора Днепропетровского национального университета имени Олеся Гончара". Позвольте выполнить эту почетную миссию и вручить Вам причитающиеся по такому случаю атрибуты".