Шпаціряда у Москві (написано під впливом Василя Кожелянка)

Ранковим потягом Вапнярка-Лісабон прибув до Бухаресту генерал-хорунжий Українського Війська Левко Дмитрицький. Румуни залишали місто, а українці - навпаки, входили. Попереду йшли частини СБУ - Служби безпеки України. За ними - бійці ППО - протиповітряної оборони. Далі - герої з ПДВ - повітряно-десантних військ. Останніми в'їжджали козаки на конях.

"Еге ж! - думав Дмитрицький. - Не дурно у народі кажуть, що від тайги до британських морей Українське Військо сильніше за всіх!"

Він побачив над вокзалом український прапор - і зрадів.
На Берлінських переговорах Антонеску спробував був сперечатися, але Гітлер так цикнув на нього зубами, що той відразу ж віддав Україні не тільки Буковину та Бесарабію, а ще й половину Румунії. Натомість українці подарували йому острів Зміїний - ось там хай і будує свою велику імперію!

Збагнув же ж бо Адольф Алоїзович, що без України в нього немає майбутнього! Без неї Німеччина - як без рук, без ніг, та й без голови!

Ще вчора, за плашкою горілки "Українська особлива" він пояснював батькові, чому Київ - Порт Чотирьох Океанів:
- Наше Українське Військо розбили большевиків і вийшли до Тихого океану. Ось тобі і перший океан.

Він по-козацьки випив чарку і продовжував:
- Невдовзі наші нездалані дивізії звільнять Афганістан, Індію та Іран. Ось тобі і Індійський океан!

Левко тріумфально подивився на батька:
- А хіба ж усі оті чукчі, ненці та норвежці не захочуть приєднатися до України? Ще й як захочуть! На колінах приповзуть! Ось тобі і Північно-Льодовитий океан.

Він випив ще дві чарки:
- А хіба ж іспанці з португальцями до нас не попросяться? Ось і четвертий океан, Атлантичний. Та де там! Скоро українці полетять у космос - і Київ стане головним космопортом Всесвіту!"

Батько, всесвітньо відомий психіатр, слухав уважно, не перериваючи. Де не де щось записував у своєму блокноті.

- Delіrіum tremens, - загадково сказав він, коли Левко закінчив.

На вокзалі греміло українське радіо. Передавали новини:
"Тель Авів. На Всесвітньому Сіоністському конгресі було вирішено відмовитись від створення єврейської держави. Натомість буде сформовано Єрусалимський повіт у складі незалежної України. Палестинські араби вітають це рішення і танцюють на вулицях.
*
Тим часом, Надзвичайний з'їзд равінів та імамів наказав проводити юдейські та мусульманські богослужіння виключно українською мовою, і негайно перекласти нею Тору, Коран і Талмуд.
*
Ватикан. Папа Римський також наказав проводити богослужіння не латиною, а українською.
*
Бомбей. Індуси покищо хитаються, чи перекладати українською Бгават Гіту... "

- Це їх румуни проти нас налаштували! - впевнено сказав Левко. - У-у, союзнички!

"... Шангай. Головний отаман Китаю, Друг Чан Кай Ши, не задоволений темпами українізації. На цей час тільки 20% китайських шкіл перейшли на українську мову навчання. Під час телефонної розмови з Президентом Степаном Бандерою, друг отаман попросив пробачення і пообіцяв виправитися.
*
А на Кавказі сьогодні свято. На головному майдані Тбілісі відрубують голови всім, хто хоч колись був членом ВКП(б). Керують стратою лідери новоутвореної Закавказької Федерації - Мікоян, Георгадзе та сам президент Берія."

Левко задоволено посміхнувся і вийшов до міста. "Треба напитися! - вирішив він. - У такий день я неможу бути тверезим!"

У першому ж ресторані він побачив Нусю - єдину жінку, що він кохає, кохав і буде кохати до самої смерті. Востаннє він бачив її десять років тому.

Її тато був ветеринаром і через те вони покохалися. Тато поїхав лікувати корів, а Левко залишився з Нусею.

Це тільки у дешевих романах коханці відразу ж поринають у глибини справжнього сексу. А Левко та Нуся спочатку вони прочитали стару подряпану Кама Сутру. На 248 сторінці виявилася помилка і коханці застрягли у незручній позі. Сусіди викликали румунську поліцію і Левко мав стрибати у вікно.

З тих пір він Нусю не бачив.

Вони сіли за столик.
- Мені біле італійське вино "Сніданок з Мусоліні" та німецький шнапс "Фюрер з нами!" - наказав Левко офіціантові. - Ретельно перемішати. Зрозумів?! Не переплутаєш?!!
Офіціант аж підстрибнув.
"якийсь він підізрілий" - подумав Левко.

- А мені червоне вино, - сказала Нуся.
- Червоного не тримаємо, - відповів офіціант, - Бо большевикам капут.
Левко похвалив його за розумні слова і дав на чай дві гривні двадцять вісім копійок, що знайшов у кишені.

Раптом Нуся побачила орден "Гонта в Умані", що висів в Левка на грудях. Левко гордо посміхнувся. Еге ж! Не кожному такий дають!

- Я знаю, що ти робив у Москві! - закричала Нуся. - Ти душив полонених комуністів! А потім тебе мучила совість. Тоді ти купував пляшку горілки і йшов до якоїсь шльондри. Чи навіть до двох...

Левко зітхнув. Була в її словах і правда і неправда. Не душив він полонених, а різав ножицями. І не горілку він пив, а спирт. І не купував його, а відбирав силою. Та й шльондр було не дві, а десять. Але під час усіх цих процесів думав він лише про неї, про Нусю!

Випивши усе, що треба, закохані пішли до дому.

Раптом Левко завмер. На зустріч ним, з іншого боку вулиці, йшли двоє румунів. "Буна дзіва!" - сказав один з них і помахав рукою.
- Це сегуранца! - зрозумів Левко. - Вони збираються на нас напасти!
Але він вкотре випередив ворога! За півсикунди Дмитрицький перестрибнув бульвар і вдарив румунів ногами у живіт. Ті впали.
Еге ж! Не гідна ота сегуранца тягатися з українськими вояками!

Наступного ранку в Левка боліла голова. Він як міг поцілував Нусю і, лікуючись на ходу світлим німецьким пивом, поспішив на вокзал, де вже відправлявся військовий ешелон до Москви. Левко випив з сусідами по купе - боягузливим румунським офіцером, тупим мадяром та куцим німцем вузлуватим - і пішов спати.

Прокинулися вони від автоматних черг. Навколо була ніч. За вікном тягнулися білі від снігу простори Московщини.

Левко вибив скло і визирнув з вікна.
- Ти диви! - сказав він.
За потягом бігли кляті москалі з автоматами.
- О, хааахол, бля!!! - закричали вони, побачивши Левка. - Ти бля нааалєй водачкі бля!!!! Ато бля хуже будєт!!!

Левко рішучо витягнув з кабури пістолет. Він кілька разів вистрілив у цистерну, що була причеплена після останнього вагону. Звідти потік спирт.

Москалі зраділи і, не перестаючи бігти, повикидали автомати та припали до дірок ротами.
- Спааасіба, брааатішка!!! - вдячно закричали вони.

До Левка підійшов італійський офіцер з сусіднього вагону.
- Я вражений Вашою мужністю та рішучістю! - сказав він, потискаючи українцеві руку. - Якщо таким є ціле Українське Військо, то я не дивуюся, що ваша незалежна соборна держава - наймогутніша у світі!

Він випив вина і налив Левкові.
- Але не думайте, що ми Вам вдячні! Ми, італійці, й самі можемо себе захистити.
- Та де вам, - засміявся з нього Левко.
Вони випили ще раз, потім ще.

Потяг зупинився посеред лісу, бо машинист-іспанець не зміг витримати двох літрів подарованої Левком української горілки і заснув.

Левко вийшов, щоб трохи охолонути, і побачив Сталіна.
- Не рухайся, собако! - закричав генерал-хорунжий.
Сталін злякався і підвів руки до гори.

- Де твій секретний бункер?!! - закричав Левко на вуло Сталінові.
- Да вот там - пад бєрьозкай, - перелякано пробульботів той.

- Ану швидко накажи усім своїм здатися!
Сталін мовчав Левко вдарив його чоботом.
- Харашо, харашо! - погодився Сталін. І закричав на цілий ліс: - Таваріщ камандарм Багдан Сташінскій! Імєнєм міравой ревалюціі пріказиваю Вам слажіть аружіє і здаться мужєствєннай украінскай арміі!
- Ось так вже краще! - сказав Левко.
Зпопідземлі почали виходити большевики. Вони віддавали Левкові зброю, одягали на себе наручники й шли до ешелону на Сибір.

З нагоди перемоги потяг гудів. Усі вітали Левка і наливали йому хто що міг. А той випивав. Бо ж перемога!

Адольф Гітлер дивився на мапу світу. Раніш він ділив країни на друзів і ворогів. Тепер ворогів вже не було, бо їх усіх завоювали. А ось друзі... Найбільшою державою у світі була Україна. Фюрер не втримався і клацнув зубами. "Уууу!!! - зашипів він". Але відразу ж замовк і прислухався - чи не помітив був хтось? Адже якби не Україна, не виграти б Німеччині війни!

Фюрер із підозрою подивився на портрет Президента Бандери, що висів понад мапою. Чи не забагато про себе думає цей слов'янин? Це Бандера наказав Німеччині прибрати з прапора свастику, бо це загальноарійська символіка. Це він наказав повернути Судети Чехії. І саме Бандера заборонив Гітлерові нищити жидів... "Стоп! Треба казати "євреї", - виправив себе Гітлер. - Адже вони тепер борються за Українську національну соборну державу. А якби не Українська держава - французи та англійці давно б вже шпацірували Берліном".

Увійшов Гебельс із телеграмою.

"ВІДВАЖНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛИЦАР ЛЕВКО ДМИТРИЦЬКИЙ ГЕРОЇЧНО ЗАХОПИВ БУНКЕР СТАЛІНА" - прочитав міністр пропаганди.

Гітлер схопився за серце. Потім взяв олівець та шматок паперу і написав:

"Наказую:

1) Негайно приєднати Німецький Райх до України

2) Передати усю владу Презедентові України геру Бандері.

3) Визнати українську мову державною

А сам я йду на пенсію.

Фюрер Адольф Гітлер"

Тількино Левко встиг прокинутися, поголитися та похмелитися, як потяг прибув до Москви. На пероні вже чекала ціла делегація: Українці, Мадяри, Болгари, Італійці, Іспанці, Німці і навіть Румуни. Побачивши Левка вони зааплодували.
- Слава Україні! -кричали всі. - Героям слава!

Італійський генерал Коррадо Путасконі низько вклонився Левкові і передав йому телеграму від самого Президента Бандери.

Левко швидко пробіг її очима.

Новина про героїчне захоплення Сталіна у полон збентежило цілу Європу. Адольф Алоїзович вирішив віддати Україні Третій Німецький Райх, Муссоліні - Італію, Франко - Іспанію, Хорті - Угорщину, інші - хто вже що мав. Навіть Антонеску не витримав - і передав Степанові Бандері решту Румунії.

- Еге ж! - подумав Левко. - Збагнули нарешті, що без України в них немає майбутнього!

Він читав далі. Спеціальним Універсалом Бандера проголошував його, Левка Дмитрицького, Головним Отаманом Українського Козацького Війська, яке тепер значно збільшилося за рахунок колишніх союзників, а відтепер - Українських Вояків.

У пост-скріптумі Бандера доручав Левкові провести у Москві урочисту Шпаціряду Перемоги...

Не було фейєрверків. Не було парадних мундирів. Не було Бандери, Гітлера, Муссоліні, Йозефа Тісо... Левко самотньо стояв на колишнім Мавзолеї Леніна (що його перейменували на Мавзолей Івана Мазепи). Він пив червоне вино і думав про Нусю. Попід його ногами йшли вояки. Вони підходили до Мавзолея, де покищо містився військовий склад, та брали горілку. А потім війська йшли у холодні підворіття. Пити. А звідти - в теплі казарми. Спати. 

(c) Олександра Шелковенко