"Щоб моїм не судилося". Голова ВСУ Василь Онопенко "прогнувся" перед Януковичем
Все як в старі "добрі" часи, ледь не сталінські: Онопенко прогнувся перед Януковичем, поцілував руку "великому кормчему", заприсягнувся йому у вірності і "хазяїн" його пробачив - все простив.
І не лише йому, а й всій родині. І донці, і зятю. Проти донечки, Ірини, справу закрили, а зятя, екс-заступника міністра юстиції Євгена Корнійчука, "різко" випустили під підписку про невиїзд з СІЗО, де його тримали протягом двох місіяців. Причому, без будь-яких, навіть найменших, перспектив на краще.
Отак в "найкращих" підкилимних традиціях домовилися голова Верховного Суду та президент держави. До вікопомної зустрічі Онопенко критикував судову реформу, казав, що вона підриває авторитет суддів, узалежнює їх від влади, паралізує та руйнує Верховний Суд. Після – вже ніяких нарікань, навпаки – реформа, мовляв, те що треба і взагалі все гаразд. "Все хорошо, прекрасная Маркиза...".
"Я не раз підкреслював, що президент ставить перед українським суспільством, перед юристами, перед суддями абсолютно чіткі завдання: суди повинні бути доступні, об'єктивними, справедливими", – заявив "оновлений" Онопенко.
Тобто суддя ВСУ і президент дійшли згоди. Перший – не заперечуватиме проти судової реформи, другий – гарантує його родичів від переслідувань.
Раптова і докорінна зміна позиції Онопенка спонукає до гнітючих припущень.
Перше – про недаремність кримінальних переслідувань, розпочатих ГПУ. Якби там все було чисто і обвинувачення проти членів родини Онопенка справді не мали б жодних підстав, то тоді можна було б очікувати від голови ВСУ протидії, публічних заяв про опір незаконному переслідуванню. До чого, здавалося, все йшло.
Але Онопенко зробив переоцінку. Змінив курс. Схилив голову. Значить були вагомі підстави?
Другим можливим поясненням такій блискавичній розв'язці складної ситуації, може бути звичайний страх за долю своїх близьких і рідних незалежно від ступені їхньої реальної провини.
В будь-якому, з двох наведених варіантів, те що трапилося, виглядає огидним.
Бо в першому випадку – йдеться про причетність до махінацій членів родини Онопенка, що аж ніяк не прикрашає голову Верховного Суду України; а в другому, якщо кримінальні справи порушені за надуманими приводами з метою політичного тиску – про неабиякий переляк очільника ВСУ за подальшу долю близьких і рідних та його зневіру в можливості захиститися в правовому полі. Іншими словами, за таких обставин це означає, що не хто інший, а сам верховний суддя (!) визнав відсутність в країні правосуддя й повністю змирився з цим. Оце так, "приїхали".
Може є ще якісь варіанти, та в першу чергу на думку спадають саме такі.
Нещодавно Онопенко презентував книгу "Мені судилося". Чи не час писати продовження: "Щоб моїм не судилося"?
