На городі бузина, а в Києві - Поярков!

Почнемо з того, що таких як Бузина на ефір взагалі не слід запрошувати, навіть близько до нього не підпускати - так само як маніяків, гвалтівників, вбивць, педофілів та інших збоченців. Достатньо про них знати, що є такі неадекватні і все. А якщо й згадувати про них, то в якості нагадування про небезпеку подібних суб'єктів для суспільства.

Чому нормальні українці мають слухати їхню хворобливу маячню? Уявіть собі в студії виродка, який детально, відповідаючи на запитання ведучого, розповідає, як він гвалтував, катував, вбивав свою жертву; як натягував на неї зашморг, як підвішував її, як душив, як розпинав, як гасив об тіло жертви недопалки чи прикладав гарячу праску до животу чи спини.

І так кожного разу. З передачі в передачу. Не один раз, а сто один раз про теж саме. Моторошна картина, чи не так?

Запитаєте, до чого це я?

А до того, що висловлюване Бузиню є тим самим садизмом над українською національною пам'яттю, історією, культурою, звичаями, традиціями.

Знущання над нашими ціностями доставляє таким бузувірам неприхований кайф. Вони як ті маніяки, катуючи нашу українську душу, відчувають параксизмальні спалахи ні з чим не зрівняного задоволення.

То хіба може бути місце таким виродкам на наших українських телеекранах? Ми ж не які-небудь мазохисти, правда? Як же нам можуть подобатися тортури, що чиняться над нами, над нашою українською свідомістю, над нашим національним "Я"?

Одначе росіянину Євгену Кисельову на це наплювати. Йому навпаки подобається зіштовхувати українофобів і патріотів України, нацьковувати одних на других і дивитися на те, як українці вимушені захищатися, рвати своє серце, відстоюючи національну ідею від антиукраїнських закидів інозмених і доморощених янучарів. Такі конфлікти лише гріють росіянину душу, тішать його як журналіста. Він пишається собою.

Тому бійка між російськомовним патріотом України, успішним і знаним художником Сергієм Поярковим та патологічним україноненависником, письменником Олесем Бузиною, яка сталася на минулій "Великій політиці", виглядає цілком логічною для атмосфери, що зазвичай панує в студії. Її дбайливо, навмисно створрюють такою.
Тобто подив викликає не виникла бійка, а те, чому в інших передачах до неї не доходило.

В даному випадку почалося з обміну думками з приводу творчості Тараса Шевченка. Поступово, слово за слово, суперечка переросла в сутичку.

Але немає худа без добра. Зрозуміло, що вишукувати плюси в цій ситуації важко, але тим не менш вони, на мій погляд, є.

Один з них в тім, що запеклому українофобу, який першим і розпочав бійку, пику натовк не радикальний націоналіст, не якийсь фанат, а російськомовний Поярков - представник дуже мирної творчої професії; художник, який відноситься до культурних вершків суспільства, успішна людина з мистецького бомонду, котра не проти час від часу потусуватися на модних світських вечірках.

Отже подія набуде свого резонансу, стане предметом обговорення навіть в аполітичніому, дуже часто космополітичному середовищі. Це справить на таку публіку куди більший ефект, ніж якби це була бійка між Бузиною і кимсь, скажімо, зі "Свободи".

І в тих тусовках будуть знати, що їхній колега Поярков на очах всієї країни в прямому телеефірі дав по пиці своєму опоненту в кінцевому рахунку за Україну, за Шевченка! Адже обидва "бійці" були чудово в курсі своїх якщо не політичних, то світоглядних позицій, а значить без ідеологічних аспектів тут явно не обійшлося. Якби Бузина не був Бузиною, а Поярков Поярковим, то мабуть і бесіда склалася зовсім по-іншому і без копняків.

Одначе в результаті інцидент виявився не менш знаковим, ніж марші та мітинги "Свободи" або інших націонал-патріотичних сил на вшанування пам'ятних для української історії дат чи проведення політичних протестних акцій щодо поточних подій! І в цьому - теж позитив і неабиякий виховний аспект.

Також це стало наочним доказом всім, що російськомовний в побуті українець - зовсім не значить противник України і прихильник Росії та всього російського. Це чергова замітка як "нашим" табачникам, колесніченкам, корніловим, богословським, оленамбондаренкам, болдирєвм сотоварищі, так і "їхнім" - затуліним, жиріновським, марковим, рогозіним, мітрофановим, гризловим та іншим "русо-фашисто".

А ще згадую з яким натхненням, як влучно і слушно Поярков на одній з "великих політик" захищав від паплюження провідника ОУН Степана Бандеру та гетьмана Івана Мазепу.

- Вони як були для українців героями, так і залишаться, на відміну від вас, бандитів! - гаряче доводив Сергій Поярков російською мовою своїм біло-блакитним, проросійським опонентам. (Я цитую не дослівно, але суть передаю правильно, близько до тексту).

- ...А ви як були баригами, так ними в народній пам'яті і залишитесь! - резюмував Поярков.