На останніх секундах: компенсований час як фора сильнішому, або «Теорія «компенсованої» змови»

Автор попереджає: стаття розрахована на вболівальника, справжнього любителя та ще й з неабиякою уявою. Того, хто може нафантазувати неможливе чи майже неможливе (на зразок перемоги збірної України на Євро-2012), а потім на повному серйозі поділитися цим зі своїми товаришами, чиї голови так само схиблені на футболі.

Заздалегідь зауважу, що даним матеріалом не намагаюся нічого довести, окрім як поділитися своїми дуже важко доказовими припущеннями, які одного разу виникли внаслідок споглядання часто повторюваної на футбольному полі картини в протистоянні різних за класом суперників,

Отже, уявімо таку ситуацію.

На смарагдовому майданчику точиться запекле протистояння. Поєдинок добігає кінця. Йдуть останні хвилини компенсованого арбітром часу. Команда, назвемо її , наприклад, «Д» /К/ або так само на її місці може бути інша, приміром, «Ш» /Д/, «М» /Х/, чи ще якась, відчайдушно штурмує ворота суперника.

На табло - або нічия, або ж ще гірше – фаворити зустрічі поступаються з мінімальним рахунком. Дії команди вже більше скидаються на навалу. Здається, в атаку пішли всі, окрім воротаря.

Штрафний майданчик її суперника кишить гравцями обох команд як мурашник. Навіс - м'яч відбито; ще один - знову вибивають, одначе шкіряну кулю відразу повертають захисники атакуючої команди, які, сказати б, чергують "на підхваті" неподалік воротарської.

Простріл з флангу - відскок; знову передача, повітряна дуель, удар головою - поперечина; добивання - стійка; ще раз - воротар парирує.

А що ж там з часом? Невже ще не витік? Чи не забув суддя про секундомір? Скільки ж залишилося? Ще трохи?

Здається, кінцівка матча триватиме без кінця. Тим часом на полі - ще один кутовий, ще один навіс, ще один простріл, ще одна повітряна дуель, ще один удар, ще одне добивання… і ось нарешті м'яч у сітці. Гол!

Щойно це сталося - звучить фінальний свисток. команда-фаворит врятувала гру на останніх секундах!

Не знаю як хто, а я, переглядаючи матчі українського чемпіонату неодноразово звертав увагу на те, що в проблемних поєдинках з суперником, який поступається класом, але з останніх сил чинить відчайдушний спротив, прогнозований перможець часто-густо досягає потрібного для себе результату вже в компенсований арбітром час. А він, складається таке враження, ніяк не закінчиться, поки ті, кому це «кров з носа» потрібно, зрештою не заштовхають м'яч у сітку.

"Ну то й що з цього, на що він натякає? - передбачаю реакцію на це спостереження футбольних фанів чи навіть незаангажованих експертів. - Які і до кого можуть бути претензії? Якщо додається час, значить на те є підстави. А протягом цього відрізку обидві команди в рівних умовах. Якщо забили фаворити зустрічі - молодці, значить вони підтвердили свій клас, довели, що сильніші. Вони забили, але ж могли і пропустити. То де ж тут і в чому підступ?".

І справді важко аргументувати свої інтуїтивні припущення, одначе таки спробую. Не те, що я стверджую і наполягаю, але... Якщо хочте, то вважайте це бажанням подискутувати, щоб отримати переконливу "контру" у відповідь та й заспокоїтись, позбувшись даремних і безпідставних підозр.

Отже...

Команда, яка захищається, в цей компенсований час віддає обороні всі сили і навряд чи здатна провести контратаку, тим більше результативну. Об’єктивно сильніший суперник, у випадку неприйнятного для себе результату на табло, нависає над воротами своїх кривдників, атакує всім складом. Тим нещасним хоча б м'яча вибити навмання, куди-небудь подалі в поле чи в аут - і те добре. Про якісь осмислені контрдії годі й казати.

І в таких лобових атаках, які можна порівняти з бійкою "стінка на стінку", "стінка" сильнішої команди, як не крути, а за цілою низкою параметрів - завжди міцніша і тому апріорі має перевагу. Зокрема за такими показниками як фізична підготовка, витривалість.

Можливо вони і пропустили гол чи два, а тому й поступаються в рахунку, бо не добігали в основний час. Ліньки було. Сподівалися переграти суперника «пішки». Не хотіли напружуватися даремно, думали, що і так візьмуть свої три очки.

А у випадку компенсованого часу - чому б ці 1-2 хвилини, а то й 5-7 не викластися на всі сто заради порятунку гри. Отже фаворити ніби починають відпрацьовувати те, що недоробили протягом всієї гри.

При цьому, якщо вони програють, то втрачати їм нічого. В даному разі у матчах чемпіонату їм немає особливої і принципової різниці, з яким рахунком програвати - в один чи два м'ячі, якщо раптом, захопившись штурмом, таки пропустять стрімку контратаку. З яким би рахунком не програли, все одно три очки втратять, не більше, хоча й не менше.

Якщо ж в цей час на полі буде нічия, то і тут для гранда через, припустимо, турнірне становище, може бути все одно: "або пан або пропав". До того ж ще не факт, що гравця, який раптом перехопить м'яч, не зупинить фінальний свисток, а як не це, то захисник знесе.

"То що він, виходячи з цієї маячні, хоче запропонувати: не призначати в матчах з провідними командами компенсованого часу? Заборонити це спеціальним рішенням ПФЛ?", - запитають мої опоненти.

Ні, звісно. Хіба що уважніше придивлятися: чи дійсно набігає протягом гри справді стільки хвилин, скільки в підсумку додає арбітр.

"Це ж треба до такого додуматися: дорікати комусь за виграш чи зведення матчу у нічию саме в компенсований час!", - закинуть мені.

Та не те, щоб дорікати… Просто якщо доля матча не вирішена, якщо вона зависла і рахунок слизький та невтішний для солідного клубу, то можна з великою вірогідністю прогнозувати, що буде призначений компенсований час і саме тоді ситуація й виправиться.: або зрівняють рахунок, або здобудуть вкрай важливу перемогу.

Можливо і справді тут нічого "такого" немає… Окрім запитання в окремих буйних головах: чи не виглядає за таких умов призначення компенсованого часу наданням можливості сильному дотиснути слабшого і яка роль у цьому арбітрів?

Чи не відпрацьовують вони у такий, на перший погляд, легітимний спосіб чиєсь заздалегідь озвучене і обумовлене побажання: призначити компенсований час в залежності від поточного результату. Якщо все гаразд – то можна і без нього, а як ні – треба обов’язково три, чотири, п’ять (чим більше - тим краще) хвилинок про всяк випадок накинути. Зможуть футболісти відігратися чи перемогти – «все клас», «супер», те, що треба. А ні, ну то значить не судилося й до рефері немає ніяких претензій, бо зробив, що зміг а ті, для кого це призначалося, так і не скористалися наданим шансом.

«В міжнародних матчах та в іноземних національних чемпіонатах сильніші теж, буває, дотискують слабіших у компенсований час чи навіть на останніх його секундах, то що і там суддів підмовляють, і там щось не чисто? Пусте, дурниці», - можуть резюмувати опоненти.

Теж сильний контраргумент, якому важко щось протиставити. Але ж то закордон, міжнародні матчі, а тут – наші, внутрішні «дєла». Може тут є певні особливості?

Якщо зрозуміло про що я, то які будуть думки?