Королівське весілля крізь призму совкового мороку українського сьогодення

Здається, за весіллям Принца Вільяма та Кейт Мідлтон завдяки прямій телетрансляції з Вестмінстерського аббатства та Букінгемського палацу без перебільшення спостерігав весь світ.

Репортаж, що вівся з Лондона наживо, став одним з наймасштабніших в історії телевізійних включень: церемонія тривала в ефірі аж 6 годин! Аналітики підрахували, що по телевізору у всьому світі її дивилися більше двох мільярдів людей - майже третина всього населення Землі.

В тому числі і українці. Що й казати, дійство вийшло надзвичайно хвилюючим і видовищним. Величним і зворушливим одночасно.

Яскраві урочистості принесли не лише піданним її Величності, а й всім людям на планеті потужний позитивний емоційний заряд. Скільки радощів, світла, добра подарувала церемонія всьому людству, незалежно від віддаленості від епіцентру події, національних чи расових відмінностей, політичної належності чи ідеологічних уподобань.

Всім стало тепло на душі. Можна тільки уявляти, які почуття переповнювали самих британців. Як щиро вони виплескували їх на всесвітні оглядини.

Особливість визначної події в тім, що в ній поєднувалися як суто людські, так і національні почуття. Зрозуміла чисто по-людськи щира радість від злуки двох молодих сердець (особам якого б високого статусу вони не належали) множилася на патріотичні почуття. Королівське весілля виступало таким собі символом національної традиції, історії, спадкоємності поколінь, зрештою - британської ідентичності.

А от я споглядав за непересічним дійством зі змішаними почуттями. З одного боку радів за підданих Сполученого Королівства, а з іншого – сумував за свою країну. Навіть трохи заздрив англійцям. Правду кажучи, не лише трохи. Ні, зовсім не тому, що в нас немає королеви-матері чи принців з принцесами або герцогів з герцогінями . У нас і своїх як визначних подій так і постатей в історії вистачає. І не менш почесних титулів - теж.

Мій гіркий сум, заздрість, а з ними і почуття пронизливого сорому та навіть відчаю були викликані тим, що британці можуть святкувати СВОЄ, а нас УКРАЇНЦІВ, насильно й з неприхованим цинізмом та зухвалістю позбавляють цього права – пишатися рідним, нав’язуючи натомість чуже та ще й вороже. Нинішня влада позбавляє Україну національних традицій, намагаючись стерти, витравити з народної пам’яті й свідомості українську матрицю і замінити її «рускім міром».

Британській національній ідентичності нічого не загрожує, а наша українська – в небезпеці. Замість відродження і зміцнення суверенного, незалежного, сучасні наші правителі самі за власною ж волею перетворюють Україну на колонію, на УРСР. Це сьогодні вони пропонують вивішувати червоні прапори разом із синьо-жовтими. Хтозна, чи згодом не відмовляться від останніх можновладці взагалі, розцінивши їх зайвими та непотрібними?

Ну вийшло би це «українське» нещастя, яке називається Віктор Федорич Янукович, на парад у бандані з серпом і молотом, проїхало б Хрещатиком танком, визираючи в цьому «прикиді» з башти на радість своїм завчасно вишикуваним обабіч дороги прихильникам.

Чи на вертольоті прилетіло б, на Майдані Незалежності приземлилося, вийшло б обвішане георгіївськими стрічками як опудало. Помахало б, на знак привітанння своїми «граблями» - ніхто б і слова не сказав проти. Це його, скажімо, особиста "президентська" справа.

Після «українського поета Чехова», «Анни АхмЕтової», «йолки» та «умикнутої в Давосі України» чи роздягнутих там же жінок, не кажучи вже про інцидент з ялинковим вінком у Невідомого солдата, вже б нікого і ніщо не здивувало. Ну таке воно вже в нас неоковирне, чим би не тішилося - головне, аби країна після цього не плакала.

Так ні ж. Ці радянські гестапівці, дрімучі совки-бузувіри, затяті українофоби хочуть, щоби поряд з українським прапором на державних установах обов'язково майоріли і прапори червоного терору. Вони встановлюють пам’ятники сталіним і леніним та жорстоко переслідують тих, хто наважуються підняти руку на повсталих у камені червоних диктаторів.

Ух, шкури! Так і топчуть Україну, розпинають її, садисти, щосили катують із маніакальною насолодою, прагнучи стерти все українське, замінивши його російським, радянським, соковим.

…А королівським молодятам – принцу Вільяму та його дружині Кейт, які здобули титули герцога й герцогині Кембріджських - ще раз наші вітання з їхнім особистим святом і щиросердне спасибі за надану можливість розділити разом з ними та всіма британцями світлі почуття, які зігріли людські душі у всьому світі. Зокрема і в тому куточку, що зветься Україною.