Добкін і книжковий форум. Коли книголюби стають заручниками політиканів

28-30 квітня 2011-го в Харкові у приміщенні міського театру опери та балету (ХАТОБ), відбувся черговий книжковий ярмарок «Світ книги 2011» - але тоді ж там був "сльот" регіоналів, тому читачів не пускали.

Квітневий ярмарок за останні 15 років вже став традиційним явищем у житті міста. Завчасно розрекламований, він традиційно збирає чимало відвідувачів, які охоче голосують за проведення подібного роду заходів у місті своїми гаманцями. Що не дивно, адже презентовані книги представники видавництв продають за цінами, які на порядок нижчі за наявні в крамницях.

За останні кілька років, щоправда, стало менше видавців із Львова, Києва, Запоріжжя, а серед аналітиків вже ведуться розмови про провінціалізацію «Світу книги» - на тлі подібних заходів в інших регіонах.

Втім, цьогорічне харківське книжкове дійство запам’ятається його учасникам не зменшенням представництва книговидавців, а іншим.

Справжньою «родзинкою» «Світу книги 2011», яку можна порівняти із черпаком дьогтю до інтелектуальної діжки меду, запропонованою харків'янам, стало проведення в приміщенні ХАТОБу під час ярмарку «ІІІ сльоту пєрвічних організацій Партіі Регіонов», який мав місце 29 квітня 2011 р.

Якщо ще напереродні фасад будівлі оперного театру прикрашали рекламні плакати книжкового ярмарку, то вже наступного дня їх не було. Натомість фактично над самим входом до театру, майже непомітне здалеку для сторонніх очей, було повішено синє полотнище із заголовком, з якого відвідувачі ярмарку дізнавалися про «сльот» регіоналів.

Далі більше - вхід до ХАТОБу для відвідувачів книжкового свята було скасовано.

Попри те, що збори регіоналів відбувалися лише в одному із залів театру - де, за іронією долі ,щоліта випускникам ХНУ ім. В. Н. Каразіна та низки інших вишів Харкова вручають дипломи про здобуття вищої освіти - служба охорони політзаходу чомусь вирішила, що перевіряти запрошення на вході до зали їм. буде незручно.

Відтак, діючи наче якісь бойовики-нальотчики, вони влаштували справжній КПП на центральному вході ХАТОБу.

Характерно, що всі інші входи до театру й на ярмарок були перекриті, на єдиному ж відкритому стояли - у три ряди по два - вдягнуті у сині балахони із символікою «ПР» спортивної статури молодики, які пропускали у середину театру лишень делегатів «сльоту», а решту - завертали.

На всі зауваження автора цих рядків та багатьох інших харків’ян, що прагнули потрапити на ярмарок міцні хлопці, які завдяки статурі та балахонам викликали стійку асоціацію із кабінками вуличних туалетів, стисло відповідали: «Після 15.00».

Безпосередньо я почув цю малоприємну фразу о 12.15, коли підійшов до будівлі ХАТОБу. З огляду на те, що за спинами молодиків, у холі біля книжкових стенді практично не було видно відвідувачів, зазвичай активно курсуючих від стенда до стенду, свою «роботу» охоронці виконували справно.

Час від часу неподалік від театру зупинялися автобуси та легкові авта, які підвозили новоприбулих партійних делегатів. В багатьох із них, сивочолих, гарно вдягнутих представниках обох статей легко вгадувалися представники старої гвардії незчисленного легіону радянських, а тепер вже й українських номенклатурщиків.

Усе вказувало на те, що книжковий ярмарок став заручником «рєгіонального сльоту рєгіоналів».

Пересвідчившись, що усі входи, окрім «КПП», зачинено, але не бажаючи відмовлятися від наміру потрапити у середину театру, я підійшов до найближчого з сержантів міліції, яких поряд було близько 6-ти осіб і поскаржився, що мене не пускають на книжковий ярмарок.

Одразу зазначу, що сподівання на допомогу представника правоохоронних органів, прямим обов’язком якого є захист моїх прав, зокрема і права вільного пересування, розвіялися за кілька секунд.

Сержант, вирваний з полону власних роздумів, вкрай ліниво повідомив мене, що намети, які перебувають поряд із ХАТОБом, і є книжковим ярмарком. На моє заперечення, що основна частина ярмарку знаходиться на 2-х поверхах холу ХАТОБу, правоохоронець здивовано перепитав "А що, ще й там ярмарок?" і поцікавився чи знаю я це напевне?

Після стверджувальної відповіді він знизав плечима і сказав, що взагалі-то я маю повідомити хлопців на вході про мету свого візиту - можливо, вони мене й пропустять. На моє зауваження, що я це вже безрезультатно робив, міліціянт ще раз знизав плечима і відповів, що взагалі-то хтось має проводити охочих відвідати ярмарок у приміщення театру.

Стало зрозуміло, що помочі від існуючого на бюджетні кошти сержанта не дочекаєшся.

Близько 12.45 я побачив харківського губернатора Міхаіла Добкіна та мера Гєннадія Кернеса. Оточені охоронцями, вони прямували до входу в ХАТОБ.

Їхній рух сходами півклином і півлавою мимоволі пригадав кінокадри з хроніки про пересування комуністичних бонз 30-х рр. сталінського СРСР, чию риторику так полюбляють представники «ПР». Ну, або їхніх близнюків із нацистського Райху.

Дивлячись на рух високопосадовців і чільників правлячої партії у Харкові, швидко спіймав себе на думці, що з огляду на їх квітучий вигляд вони вкрай далекі від народу, але одночасно на думку спало, що після них я зможу вільно пройти. Ан ні, не так сталося як гадалося, мене знову завернули.

Не буду переказувати усі емоції, які переповнювали мене після другої спроби. Зазначу тільки, що на відміну від багатьох, хто обурився, але відступив, я близько 12.55 на ярмарок потрапив.

Біля входу мені пощастило зустріти представницю одного із харківських видавництв, яка запрошувала на презентацію книжок видавництва «Харківський приватний музей міської садиби». Будучи шанувальником історичних видань цього видавництва, я охоче зголосився і так пройшов кордони, які дискримінували харків'ян за ознакою партійності.

Наявність всередині доволі малої кількості відвідувачів у порівнянні із традиційною людністю вражала. Трохи походивши між стендами, я почув чимало нарікань на адресу регіоналів та їхнього заходу, а також організаторів ярмарку, які не змогли організувати вільний доступ на книжкове свято усіх охочих.

Головним лейтмотивом невдоволення був той факт, що мав місце кілька років тому у Львові, коли тодішній президент Віктор Ющенко відвідав книжковий форум, який його охорона намагалася перетворити на режимний об’єкт - але організатори форуму й львів’яни цьому завадили.

У Харкові ж сталося навпаки – місцеві регіонали легко переплюнули Ющенка, зробивши «Світ книги» заручником свого «сльоту».

В тому, що діячі «ПР» - зокрема, губернатор і мер - не поділяли одне з гасел форуму «Інтелектуальному місту - інтелектуальне свято книги», не має нічого дивного.

Судячи з викладеного в інтернеті ще у 2007 році й до сьогодні хітового ролика про те, як тодішній мер міста М. Добкін із своїм заступником Г. Кернесом готували звернення до виборців, в дитинстві вони вочевидь не інтелектуальні книжки читали. А, можливо, й взагалі нічого не читали.

Не слід дивуватися й тому, що всупереч декларативному твердженню про підтримку малого бізнесу влада вкотре зробила останній заручником своїх політичних потреб, не допустивши до ХАТОБу чимало людей, які власною гривнею підтримують книговидавничу галузь в Україні і завдавши збитків книгопродавцям, які за участь у ярмарку сплатили певні кошти за місця і стенди.

Дивує інше, не вже не можна було знайти собі інше приміщення для «сльоту», або ж розвести його у часі із книжковим ярмарком? Чому харківські ЗМІ практично не зреагували на місцеве свавілля влади і нарешті до яких пір в Харкові і в цілому в Україні суспільство буде підставляти владі другу щоку, відводячи душу вдома на кухні, демонструючи нескінчене свято кухонної демократії.

Владислав Яценко. Історик. Харків'янин