Три глобальні причини заворушень у Лондоні

Здавалося б – загибель таксиста від рук поліції. Трагедія для близьких та знайомих. Підстава для розслідування і покарання винних. Наслідки у вигляді погромлених вітрин і спалених машин, на перший погляд, виглядають надмірними. Але лише для тих, хто розглядає цю історію саму по собі – у глобальному контексті вона виглядає цілком логічно лише прикрим елементом тієї глобальної системи, що склалася натепер.

Вуличні заворушення почалися у суботу, після того, як у районі Тотенхем поліція застрелила таксиста Марка Даггана, 29-річного батька чотирьох дітей. Поліція саме проводила так звану операцію «Тризуб», що стосувалася незаконного зберігання зброї у чорного населення. Відповідно до офіційної версії, поліція відкрила вогонь у відповідь – проте незалежна експертиза стверджує, що із зброї Даггана постріли не здійснювалися. Близько 150 осіб, що внаслідок цього вийшли протестувати до поліцейського відділку, згодом розпочали атаку на вітрини магазинів та поліцейські машини. Далі бунти розширювалися і перекинулися на інші райони, зокрема, Енфілд та Брікстон. Від суботи, за підрахунками, заарештовано понад 550 осіб. Інтернет заповнений фотографіями пожеж та репортажами для твіттера.

На даний момент йдеться про одні із наймасштабніших демонстрацій протесту у Британії із часів іракської кампанії. Більшість учасників, як повідомляє місцева преса, цілком мирні і нічого не підпалюють. Проте держава розглядає як загрозу всіх тих, хто публічно виступає із протестами, незалежно від того, чи із насильницькими – те саме було і нещодавно, коли півмільйона британців виступали проти скорочень у державному секторі. Соціальні протести у Британії невпинно криміналізуються. Джордж Монбайот, оглядач газети The Guardian, вважає це системною і свідомою політикою влади. Зокрема, він відзначає, що закон, призначенням якого мав би бути захист жінок від переслідувачів, був складений настільки нечітко, що може тепер використовуватися поліцією на її розсуд. Перші три особи, арештовані відповідно до нього, виявилися не переслідувачами жінок, а мирними протестувальниками. Поліція використовувала його проти демонстрантів перед базою американської розвідки у Менвіт-Хилл, проти демонстранта у Халлі за те, що він «уважно дивився на будівлю», проти жителів селища у в графстві Оксфордшир, що протестували проти планів енергетичної компанії «RWE npower» зробити звалище попелу на місці озера.

Це перша важлива причина історії солідарних із Марком Дагганом, - британська демократія, принаймні у цьому випадку, очевидно, не просто не працює належним чином – вона контпродуктивна щодо захисту прав і свобод громадян. Криміналізація соціальних проблем, втім, є не лише британським явищем і не лише тенденцією останніх кількох років – вона виникає із всієї логіки такого глобального суспільного ладу, який вкорінився за останні кілька десятиліть. Економічні і соціальні суперечності стоять настільки гостро, що без докорінної реформи всієї системи суспільного устрою вони очевидно не вирішуються, і про це, більш чи менш обережно, говорять не лише відверто ліві діячі, а й такі відомі економісти, як Джозеф Стігліц, Джефрі Сакс та навіть сам Джордж Сорос. Але оскільки докорінна зміна системи з доброї волі тих, хто знаходиться на вершечку світової соціальної піраміди, не відбудеться, і проблеми системи не вирішаться – вони, ці проблеми, криміналізуються. За рахунок тих, хто вписаний у логіку глобального циркулювання капіталу десь знизу.

Друга важлива причина, яку варто побачити за сьогоднішніми лондонськими подіями – як і у випадку із безпорядками у французьких передмістях кількарічної давнини, йдеться про участь у них небілого населення. В даному разі не йдеться про бунт небілого населення проти білого – етнічний склад заколотників змішаний. Не йдеться також про ісламські корені загрози – більшість чорношкірих у Британії є християнами, за походженням переважно із островів Карибського басейну. «Жодних расистських чи релігійних підтекстів у цих заколотах немає, хай як би хотілося нацистам їх там побачити. Є гопота усіх кольорів та є поліція, яку ця гопота сильно не любить» - пише очевидець подій блоггер moscowlondon, який, вочевидь, заколотникам не симпатизує.

Проте, як і у випадку із Францією, слід розуміти, що етнокультурний чинник тут діє лише опосередковано. Етнічний склад тут має значення, але зовсім не те, яке вкладають в нього расисти. Соціологам давно відомо, що мігранти із країн «третього світу» у багатій Європі мають менше шансів на гідне, в економічному та правовому сенсі, життя, ніж корінне біле населення (хоча і явно більше, ніж у себе на батьківщині). Тому їм легше вдатися до насильства і криміналу – але це вимушений кримінал, зумовлений усією структурою глобального світу, де доступ до благ цивілізації нерівний, і все найкраще вже «розхапали». Тому злочин – продукт не лише самого злочинця, але й соціальних умов навколо нього.

Задачі згаданої вище операції «Тризуб» стосуються боротьби із криміналом серед чорного населення, хоча, здавалося б, колір шкіри тут ні до чого. Це теж описаний у літературі феномен – злочини «білих» людей, надто «білих комірців», обходяться їм легше, ніж тим, кому не пощастило із расою і соціальним статусом. Соціолог Ентоні Гідденс наводить лише один характерний приклад із багатьох. Працівник нью-йоркської посередницької фірми був звинувачений у фінансових махінаціях на суму у 20 мільйонів доларів і отримав за це умовне тюремне ув’язнення та 30 тисяч доларів штрафу. У той самий день той самий суддя виніс вирок безробітному негру за крадіжку телевізора вартістю у 100 доларів. Він отримав рік ув’язнення. Окрім того, є дослідження, які порівнювали рівень тяжких злочинів в африканських громадах та серед чорношкірого населення США – і цей рівень у останніх сильно вищий. Тож гіпотези щодо біологічної більшої схильності темношкірих до правопорушень не підтверджуються. Згаданий Дагган, за повідомленнями його подруги, почав носити із собою зброю лише нещодавно, після загибелі свого кузена і для самооборони, а зовсім не із міркувань свідомого бажання поставити під сумнів цінності людського життя та здоров’я (а саме в такій логіці зазвичай і розглядаються будь-які злочини). Убитий став жертвою соціальних умов навколо нього – і ті, що зараз бунтують, також є їхніми жертвами.

І третя причина, яка прямо стосується згаданої вище характеристики протестувальників як «гопоти». Дамо слово журналістці Донначі ДеЛонг: «Люди не розуміють, що такий вид злочинності є прямим продуктом консюмеризму. Цим дітям все життя розповідали, що важливіше щось мати, аніж кимось бути і щось робити. Тебе зроблять щасливими правильні кросівки, останній iPhone, правильна шоколадка».

Коло замкнулося. Глобальний світ пожирає своїх дітей.

Ганна Гриценко, соціолог, Центр дослідження суспільства