То чи український "Forbes. Украина"
В черговий раз уважно прочитав російськомовний журнал "Forbes Украина", Ще більше утвердилось те враження, яке виникло, коли гортав перші числа нового (тоді) журналу..
Відсотків 80% інформації в журналі становить скрита, прихована, явна й опосередкована реклама російських компаній та фінансово-промислових груп.
Чи не в кожному матеріалі чи статті згадуються славні представники нашого північного брата. Звісно, як економічний журнал, Форбс (Україна) повинен висвітлювати всі грані вітчизняної реальності.. Але у форбській версії ці грані вже занадто виходять однобокі.
Згадалось, як ще перед виходом видання в світ, деякі аналітики відзначали, що після провалу топорно-махорного "Профиль Der Spiegel" на чолі з сумнозвісним Леонтьєвим, в Росії вирішили дієти менш прямолінійно, й більш витончено....
Можливо, звісно, це все лиш здогадки й теорії, але фактом залишається те, що "Forbes. Украина" не є українським журналом. Й зовсім не тому, що друкується російською.
Він був би чудовим об'єктивним часописом, якби виходив у Росії для російського читача. Але в Україні, він є рупором російського великого бізнесу, і не більше.
Генерал-лейтенант СБУ Олександра Скіпальського в одному зі своїх інтерв'ю розповідав: "зараз одна з нині дружніх нам розвідок (ФСБ) стверджує, що їхня країна відчуває загрозу в економічній сфері з боку іншої великої держави (США). Закликають Україну до тісної співпраці. Якось приїхали до нас полковники (ФСБ) приблизно мого віку - із досвідом, справжні монстри в професійному розумінні. А в нас чергову чистку провели, підполковники - пацани, півроку на посаді начальника департаменту. І от 20 хвилин сканували вони наших хлопців, бачать, що діти, і кажуть: "Наші президенти (Росії й України) ухвалили правильне рішення, тепер ми працюємо разом. Дуже боїмося проникнення іноземної економіки, і будемо вдячні за співпрацю та інформацію". Думаєте, хтось із наших сказав: "Почекайте, але ж 40 відсотків нашої економіки належать вам (росіянам)! Це ж теж загроза!" Вони сиділи й конспектували, як школярі. От така співпраця."
Отже - росіяни захищають свою економіку, захищають свій інформаційний простір, й відчувають себе великою державою. Вони проникають в економіки сусідніх країн, вони домінують в інформаційному просторі сусідніх країн, вони стають ще величнішими й будують нову імперію добра, де все "мовчить бо благоденствує" ....
Правда дехто може заперечити, що - знову про геополітику та "теорію змов", а це всього лиш популяних журнал та професійна журналістика. Можливо й так. Але тоді, наскільки я розумію об'єктивність журналістики, в ньому повинно бути приблизно 40 % присвяченно російському бізнесу, а 60 % - всьому іншому.
Хоча, допускаю, що разом з російським головним редактор УМХ отримало й російські зв'язки в діловому середовищі. Тому, на шпальтах журналу можна відслідковувати, чиї з ПР та медіа відділів російських компаній в Україні краще працюють, та які компанії не шкодують великих бюджетів за публікації в рейтинговому часописі.
Але тоді виникає інше питання: чому ми повинні платити за вже заплачене?
Окремо порадував новий додаток до Форбса - "Forbes Woman". Особливо склад редації - головний редатор Forbes: Владимир Федорин; головний редатор Forbes Woman: Виктория Федорина. Подумалось, як чудово, коли в одній родини є два гарні професіонала й достойні особистості, які можуть з користю для справи очолювати два проекти під одним дахом. Кому ж іще довірити своє дітище, свій дочірній проект, як не родичу.
П.С.
Дуже розмішило в останьому номері колонка главреда, де він пише як зустрічав цьогорічних День Незалежності:
"С утра, еще до появления праздничных толп, я прошелся с семьей по центру Киева среди людей с приветливыми лицами, в вышиванках и без, с желто-синими флажками или мороженым в руках. Нашим городам советская власть совсем «не шла»: она делала их серыми и однообразными. Кажется, советскости в Киеве почти не осталось."
Припустив, а поважний редатор взагалі виходив 24-го на Хрещатик, чи писав статтю заздалегідь в себе на дачі?? Бо якби він вийшов зранку, то побачив не людей з "приветливыми лицами", а залізні паркани й кордони міліції, які готувались зустрічати "праздничные толпы" народу, які на чолі з опозицією хотіли пройти від парку Шевченка, через Хрещатик, на Майдан Незалежності..
Або в нього була спецперепустка, яка дозволяє (на відміну від депутатського посвідчення) пройти на Хрещатик в обхід кордонів міліції, й погуляти в тиші та спокої, думаючи як далеко вже відійшла Україна від радянського минулого, на фоні протистояння міліції з народом....
