Передмова

Боротьба індійців у вигляді сатьяграхи в Південній Африці тривала вісім років. Термін “сатьяграха” було створено та використовувався у зв'язку з нею. Я давно плекав бажання написати історію цієї боротьби сам. Деякі речі міг написати тільки я. Лише генерал, який проводить кампанію, може знати мету кожного конкретного маневру. Й оскільки це була перша спроба застовувати принцип сатьяграхи до політики у великому масштабі, будь-якого дня потрібно, щоб громадськість мала уявлення про його розвиток.

Але сьогодні сатьяграха набула широкого поширення в Індії. Тут відбулася неминуча серія протестів, що почалася з доволі-таки місцевого за масштабом питання про митницю в місті Вірамгам.

Я зацікавився питанням Вірамгаму завдяки бхаю Мотілалу, доброму кравцеві з Вадхвана, проникнутому турботою про суспільне благо. Я тоді, у 1915 році, щойно приїхав із Англії та прямував до Саураштри. Я подорожував третім класом. На станції Вадхван до мене підійшов Мотілал із невеличкою групою людей. Він розповів мені дещо про неприємності, завдані людям Вірамгаму, та сказав:

– Будь ласка, зробіть щось для припинення цього лиха. Це зіслужить величезну службу Саураштрі – землі, де Ви народилися.

Його очі виражали водночас і співчуття, і твердість.

– Ви готові піти до тюрми? – запитав я.

– Ми готові піти на шибеницю, – відповів він швидко.

– Тюрми достатньо, – сказав я. – Але дивіться не залиште мене в тяжку годину.

– Це може показати тільки час, – сказав Мотілал.

Я доїхав до міста Раджкот, отримав детальну інформацію та почав листування з урядом. У промовах у селі Багасра та в інших місцях я натякав, що люди повинні бути готові до сатьяграхи у Вірамгамі, якщо це буде необхідно. Лояльні інспектори Карного розшуку донесли ці промови до відома уряду. Цим вони служили уряду, а також, не маючи такого наміру – народові. Зрештою у мене відбулася з цього приводу розмова з лордом Челмсфордом. Він пообіцяв скасувати митний кордон і дотримав слова. Я знаю, що інші також боролися за це. Проте я глибоко переконаний, що саме можливість того, що люди застосують сатьяграху, була основним чинником у досягненні бажаного.

Потім з'явився Акт про еміграцію індійців. Було докладено велетенських зусиль, щоб скасувати контрактування праці. Відбулися значні громадські заворушення. Мітинг у Бомбеї зафіксував 31 травня 1917 року як дату, починаючи з якої законтрактована праця мала бути припинена. Тут не місце розповідати, як було обрано цю конкретну дату. Делегація жінок спершу чекала у зв'язку з цим на віце-короля. Я не можу не згадати тут ім'я високої душею сестри, пані Дайджі Петі. Можна сказати, що саме вона організувала цю делегацію. Тут також успіху було досягнуто просто завдяки готовності до сатьяграхи. Проте важливо пам'ятати різницю: в цьому випадку громадські заворушення також були необхідні. Припинення законтрактованої праці було значно важливішим за скасування митниці у Вірамгамі. Лорд Челмсфорн зробив ряд грубих помилок, починаючи з прийняття Акту Ролетта. І все ж я думаю, що він був мудрим правителем. Але який віце-король може надовго уникнути впливу постійних посадових осіб Індійської Державної служби?

Третьою за послідовністю була боротьба в Чампарані, детальну історію якої написав Раджендра Бабу. Тут сатьяграху довелося справді застосувати. Простої готовності до неї не вистачило, оскільки проти нас діяли потужні грошові інтереси. Мир, який зберігали люди в Чампарані, заслуговує на згадку. Я можу засвідчити досконале ненасильство лідерів боротьби в думці, слові та дії. В результаті столітнє неподобство було припинено за шість місяців.

Четвертою стала боротьба фабричних робітників Ахмедабаду. Штат Гуджарат чудово знає її історію. Наскільки мирними були працівники! Що стосується лідерів, то навряд чи я можу щось казати. Та все ж перемога в цьому випадку була не зовсім чистою, оскільки голодування, якого я мусив дотримуватися, щоб підтримати робітників у їхній рішучості, здійснило непрямий тиск на власників фабрики. Голодування не могло не впливати на них, оскільки у мене були з ними дружні стосунки. Та все ж мораль цієї боротьби чітка. Якщо робітники ведуть свою боротьбу мирно, вони обов'язково досягнуть успіху, а також завоюють серця своїх господарів. Вони не завоювали серця своїх господарів, оскільки не були невинними в думці, слові та дії. Вони були ненасильницькими в діях, що, безперечно, робить їм честь.

П'ятою була боротьба в містечку Хеда. Я не можу сказати, що в цьому випадку всі місцеві лідери учасників сатьяграхи дотримувалися чистої істини. Миру, звичайно, було дотримано. Проте ненасильство селян було тільки поверховим, як і ненасильство фабричних робітників. Тож результатом боротьби для нас стала виключно честь. Втім, серед людей відбулося значне пробудження. Проте Хеда не засвоїла повністю урок ненасильства; робітники не зрозуміли справжнього значення миру. Тому людям довелося страждати. На час сатьяграхи проти Акту Ролетта я мусив визнати свою помилку в Гімалаях, голодувати та закликати інших до голодування.

Шоста боротьба була пов'язана з Актом Ролетта. Під час неї вийшли на поверхню наші внутрішні недоліки. Проте початковий фундамент було закладено добре та правдиво. Ми визнали всі наші недоліки та понесли за них покуту. Акт Ролетта був мертвим письмом уже в той час, коли його було проголошено – і цей чорний закон врешті було навіть скасовано. Ця боротьба була для нас визначним уроком.

Сьомою була боротьба за виправлення кривди в Хілафаті й Панджабі та за здобуття Свараджу. Вона досі триває. І я непохитно вірю, що якщо довести сатьяграху до кінця, то перемога є абсолютно певною.

Проте нинішня боротьба – епічна за своїм характером. Я вже описав наш шлях несвідомої підготовки до неї. Коли я взявся за питання Вірамгаму, я не знав, що попереду чекають інші битви. Та й про сам Вірамгам я нічого не знав, коли був у Південній Африці. У цьому краса сатьяграхи: вона приходить до людини; тобі не треба шукати її. Це чеснота, закладена в сам принцип. Дхармаюддха [справедлива, праведна війна], в якій не треба оберігати таємниці, немає можливості для підступів і немає місця для неправди, приходить сама – й релігійна людина завжди до неї готова. Боротьба, яку треба планувати заздалегідь – не праведна боротьба. У праведній боротьбі сам Бог планує кампанії та проводить битви. Дхармаюддху можна здійснювати лише в ім'я Бога, й лише коли сатьяграхі [особа, що здійснює сатьяграху] почувається цілком безпорадно, вочевидь вибивається з сил і бачить навколо себе суцільну пітьму – Бог приходить на порятунок. Бог допомагає, коли людина почувається смиреннішою за пил під її ногами. Божественної допомоги удостоєні лише слабкі та безпомічні.

Нам іще належить усвідомити цю істину – тож я думаю, що історія сатьяграхи в Південній Африці буде для нас корисною.

Читач помітить південноафриканські паралелі до всього, що ми пережили в нинішній боротьбі по сьогоднішній час. Також він побачить із цієї історії, що наразі немає жодних підстав для відчаю в боротьбі, яка триває. Єдина умова перемоги – наполегливе дотримання нашої програми.

Я пишу цю передмову в Джуху. Я написав перші тридцять розділів історії в тюрмі Єравда. Шрі Індулал Яджнік ласкаво погодився писати під мою диктовку. Подальші розділи я сподіваюся написати надалі. В тюрмі у мене не було допоміжної літератури. Я не збираюся діставати її й тут. Я не маю ані часу, ані схильності для написання систематичної детальної історії. Моєю єдиною метою при написанні цієї книжки є те, що вона може бути корисною в нашій нинішній боротьбі та слугувати путівником для систематичного історика, який може з'явитись у майбутньому. Хоча я пишу без допоміжної літератури, я мушу попросити читача не вважати, що бодай один пункт у цьому томі є неточним чи що десь є бодай мінімальне перебільшення.

М.К.Ганді
Джуху, Бомбей
2 квітня 1924

***

Повернутися до змісту: Махатма Ганді. Сатьяграха у Південній Африці

Англійський варіант: Preface

Цей переклад - доволі масштабний проект, який здійснюється за пожертви читачів. Ви також можете допомогти.