VIII

Огляд ранньої боротьби

Завершення

Робота в Англії

У попередніх розділах читач побачив, як індійці намагалися покращити своє становище та як вони підвищили свій престиж. Поряд зі спробами розвинути силу зсередини, вони просили про будь-яку допомогу, яку лише могли отримати з Індії й Англії. Я певною мірою описав діяльність в Індії. Тепер залишається зазначити, які кроки було здійснено, щоб заручитися підтримкою з Англії. Перш за все, важливо було встановити зв’язки з Британським комітетом Індійського Національного Конгресу – тому писалися щотижневі листи з повними деталями Дадабхаю, Великому Старцю Індії, та серу Вільяму Веддерберну, голові Комітету – й коли тільки випадала нагода надіслати примірники представлень, надсилалася сума принаймні у 10 фунтів на поштові витрати та загальні потреби Комітету.

Я запишу тут святий для мене спогад про Дадабхая Наороджі. Він не був головою Комітету. Тим не менш, нам здавалося, що правильним буде передусім надсилати йому гроші, які він зможе потім відправляти від нашого імені голові. Проте Дадабхай повернув першу ж суму, надіслану йому, та запропонував, щоб ми переказували гроші, а також надсилали свої повідомлення, спрямовані Комітетові, безпосередньо серу Вільяму Веддерберну. Сам він, безумовно, надасть усю можливу допомогу. Але престиж Комітету зросте тільки в тому разі, якщо ми вступимо в контакт із Комітетом через сера Вільяма. Я також зауважив, що Дадабхай, незважаючи на свій дуже статечний вік, був дуже пунктуальним у листуванні. Навіть якщо він не мав що написати конкретно, то повідомляв про отримані листи зворотною поштою, разом зі словами підбадьорення. Навіть такі листи він писав особисто і зберігав їх копії у своєму архіві.

В одному з попередніх розділів я показав, що хоча ми й назвали свою організацію “Конгрес”, ми ніколи не збиралися робити свої кривди партійним питанням. Тому ми зв’язалися також із панами, що належали до інших партій, з повного відома Дадабхая. Найвидатнішими з-поміж них були сер Манчірджі Бхонагрі та сер В.В.Хантер. Сер Манчірджі був тоді членом парламенту. Його допомога була цінною, й він завжди був такий ласкавий, що висував важливі для нас пропозиції. Але якщо й був хтось, хто усвідомлював важливість індійського питання в Південній Африці ще раніше за самих індійців і надавав їм цінну підтримку – це був сер Вільям Вілсон Хантер. Він був редактором індійського відділу газети Тhe Times, у якій обговорював наше питання у його справжній перспективі, відколи ми вперше звернулися до нього в цьому зв’язку. Він написав особисті листи кільком панам на підтримку нашої справи. Він писав нам майже щотижня, коли на кону було якесь важливе питання. Ось суть його найпершого листа: “Мені дуже шкода читати про тамтешнє становище . Ви ведете свою боротьбу ґречно, мирно та без надмірностей. Я повністю симпатизую вам у цьому питанні. Я зроблю все, що зможу як публічно, так і приватно для того, щоб ви досягли справедливості стосовно себе. Я впевнений, що нам не можна поступитись у цій справі ані на дюйм. Ваші вимоги настільки розумні, що жодна безстороння людина навіть не запропонує, щоб ви зробили їх більш поміркованими”. Він відтворив це речення майже слово у слово в першій статті, яку написав із цього питання в Тhe Times. Його ставлення залишалося таким самим увесь час, і леді Хантер якось у листі написала, що незадовго до смерті він підготував план серії статей, які планував написати з індійського питання.

У попередньому розділі я згадував ім’я шрі Мансухлала Назара. Цього пана від імені індійської спільноти делегували до Англії, щоб він детально пояснив ситуацію. Йому дали розпорядження працювати з членами всіх партій, і під час свого перебування в Англії він тримав зв’язок із сером В.В.Хантером, сером Манчірджі Бхонагрі та з Британським комітетом Індійського Національного Конгресу. Він також контактував із кількома відставними службовцями Індійської Громадської Служби, з Міністерством у справах Індії та з Міністерством у справах колоній. Таким чином, наші зусилля спрямовувалися в усіх можливих напрямках. Наслідком усього цього, вочевидь, стало те, що становище індійців за кордоном перетворилося в очах Імперського уряду на питання першорядної важливості. Цей факт мав як добрі, так і погані наслідки в інших колоніях. А саме: в усіх колоніях, де оселились індійці, вони усвідомили важливість свого становища, а європейці усвідомили небезпеку, яку індійці, на їхню думку, становили для їхнього панування.

***

Повернутися до змісту: Махатма Ганді. Сатьяграха у Південній Африці

Англійський варіант: VIII. A Review of the Early Struggle: The Work in England

Цей переклад - доволі масштабний проект, який здійснюється за пожертви читачів. Ви також можете допомогти.