Конспірологія про конспірологію. З приводу статі Мостової у "Дзеркалі тижня"

Першого червня в Дзеркалі Тижня Юлія Мостова опублікувала статтю під назвою «Самостійний Янукович». У багатьох відношеннях ця стаття незвичайна. Щоб зрозуміти це слід звернути увагу не тільки на факти і висновки, що в ній містяться, але й на авторство, назву, видання й, імовірно, час, коли її надруковано.

Рефлексував: Артур Артурів

А йдеться в статті мало не про революцію в уявленнях українських виборців щодо здібностей, можливостей і намірів теперішнього президента та його побратимів. А саме, п. Янукович, попри несамовиту самобутність, є видатним державним мужем і великим патріотом, якому вже несила терпіти російські утиски і їхню «закопилену верхню губу», відтак good bye, Moscow; щирі вітання, берегам Потомаку!

Важко сказати чи є дата виходу статті насправді промовистої, принаймні, якщо б це було перше квітня все було б зрозуміло, а ось Міжнародний день захисту дітей лишає простір для інтерпретацій… Дзеркало Тижня – шановане видання, що від самого започаткування вирізнялось своїм незалежним ставленням до українських державців, отже грубі лестощі, не зважаючи на обмовки (лестити панові Президенту без обмовок ніхто не здатний), у бік нинішньої влади від цієї газети видаються цілковито неприродними.

Авторка, перший зам. головного редактора, дружина авторитетного депутата, А.С. Гриценко, взагалі більш ніж відома своїм відношенням до персони ВФЯ та потенціалу донецьких управлінців, а тут такі непритаманні реверанси. З чого б це? У випадках подібних невмотивованих дій усупереч власним інтересам і переконанням усілякі анти-кримінальні структури, зазвичай, починають розмірковувати про щось на кшталт шантажу або кіднепінгу, як про вірогідні причини такої поведінки.

Чим же пояснює Ю. Мостова хитромудрість, самостійність і новоспечену проамериканськість В. Януковича? Звернемось до фактів, котрих, нажаль, включно з обґрунтованими коментарями обмаль.

Перше, ще не факт і коментар зовсім необґрунтований: Янукович завів Shell, Chevron в Україну і завмирає, «очікуючи, коли ЕххоnMobil тицьне відламаний шматочок короваю в сільничку», бо це є «лише зримий пазл великого плану, який на Банковій задумали й почасти реалізували. Хай як дивно це звучало б, але в низці позицій інтереси Віктора Януковича та Барака Обами збіглися».

Друге, скоріше факт: українець № 1 вищий від того, аби обтяжуватися політичними поглядами, - «позицію щодо російської мови він змінював сім разів; щодо НАТО – поки що тільки двічі».

Третє, коментар скоріше обґрунтований: «Янукович – перший президент України, якому потрібен контрольний пакет не тільки всієї влади в країні, а й усього бізнесу».

Четверте, імовірний факт з певною долею домислу: Янукович може поділитися бізнес-територією з тими, хто не зазіхає не обидві його іпостасі, тобто володаря і власника, таким чином, він мусить шукати спільника, котрий завадить Кремлеві посягати «на побудовану в Україні модель».

Решта є припущеннями більшого чи меншого ступеню імовірності та часом несподіваними до них коментарями.

Янукович розуміє, що залежність України від російських енергоносіїв у тому вигляді, в якому це спостерігається сьогодні, веде до фактичної ліквідації національного суверенітету і йому з синами та побратимами від цього не буде так конче добре, як при збереженні того дурного суверенітету.

Остаточно він це, скажімо, збагнув після Харківських угод, коли невдовзі з’ясувалось, що дехто їх трактує, як його, Януковича, васальний обов’язок; а не як його, Януковича, широкий жест у бік любого російського керівництва.

Нехай. Він добре вчиться на власних помилках (і це надійна інсайдерська інформація з наближених кіл). Нарешті, серед глибинних мотивів, які зробили з Януковича атлантиста, пропонується ще один, особливо чарівний, а саме: Техас мають грабувати мешканці Техасу. Хіба не дотепно? Втім, це купно з нагадуванням репліки ВФЯ до ВАЮ, «Ти думаєш, це ти патріот? Це я патріот: у мене в Донецькій області, коли я був губернатором, не було жодного російського бізнесу», просто додає резонів шанувальникам іще більше захоплюватися президентськими чеснотами.

Проте все разом і кожне окремо аніякім робом не свідчить про свідомий стратегічний вибір атлантичного напряму та розрив з напрямом московським, не кажучи про індивідуальну придатність постаті українського бізнес-монарха до альянсів якогось іншого ґатунку.

Перебравши на себе амплуа адвоката диявола, авторка намагається продемонструвати нібито реальні рушії, котрі підштовхують конкретного Януковича проводити, нехай і в «техаських» інтересах, самостійний політичний курс, а натомість зайвий раз доводить, що це просто не той чортяка. Але…

Нікого тими своїми спостереженнями не налякавши, Юлія Мостова робить насправді приголомшливий висновок. Американці самі беруться до діла. Це вони обирають знаряддям впровадження своїх інтересів бідаху, Януковича. Вони, ці Shell, Chevron і ЕххоnMobil, дають шість мільярдів гривень на. «Вітіну тисячу»!

А «поліпшення місця України у кредитних рейтингах; увага до країни інших великих інвесторів, включаючи банки; полегшення переговорів із МВФ і надія на реструктуризацію старих боргів та отримання нових траншів»?! Серйозна річ! Адже ж тому Януковичу з побратимами в натурі все одно, що росіяни, що марсіяни, а американці, - вони скрізь. Добродії, ховайся!

Припустімо тепер інакше, «банда», котру «геть» не викрадала дітей, Ю. Мостова самохіть або навмисно розвела всю цю конспірологію. Що ж могло спонукати її до подібного штибу аналізи?

Може, це щире обурення з приводу вірогідної легітимації «вибудованої в Україні моделі» з боку найдужчого гравця й того, що корупція політиканів набуває глобальних масштабів? Дійсно, доволі гидка картина, - місцевий гарант у пошуках вигідніших гарантій своєму гарантству.

Однак аргументація на кшталт - «Януковичу було чим зацікавити Обаму. І це не тільки уран, Іран і Афганістан. Це, по-перше, можливість закріпити геополітичний вплив Америки в «одвіку російських землях» – Польщі, Прибалтиці, Грузії... Україні. До того ж, поки в Україні всі думають, як клани у владі воюють один з одним і кого в опозиції кожен з них підтримує, ключові країни світу давно зрозуміли, що головна війна – це війна за ресурси» - виключає всяку щирість, бо такий совєтсько-пострадянський дискурс притаманний публіці, до якої авторка точно не належить.

Що ж тоді, невже карколомний політтехнологічний хід, що має на меті внести сум’яття в лави прихильників «регіоналів», підкидаючи їм поживу для підозр донецьких стернових у зраді проросійські налаштованого електорату та трохи під’юдити московських наглядачів за українськими справами?

Такий контрудар: мовляв, вони – захист російської мови заради ідейного шикування жителів Донбасу і громадян, що до них примкнули, а ми – американського запроданця Мазепу-Януковича заради їхнього ж емоційного роззброєння. Недаремно ж в самому тексті є посилання на те, що тріумфальному плинові Януковича у кільватерній колонні на чолі з головним імперіалістом Обамою можуть завадити електоральні шквали. А чому би і ні, хіба химерне не може бути раціональним?

Хай там як, а конспірологія теж має бути співзвучна національному характерові. Отже, напевно, найбільше читачеві смакуватиме та версія, де заручники, шантаж і банда. Однак, не виключено, що все пояснює назва статті Юлії Мостової, якщо її, звісно, правильно зрозуміти.