Ганді. Сатьяграха. Розділ XXVI. Відновлення боротьби

XXVI

Відновлення боротьби

Якщо, з одного боку, ми намагалися спонукати Смутса виконати його частину угоди, то, з іншого боку, ми з ентузіазмом були зайняті просвітництвом у спільноті. Ми виявили, що люди скрізь готові відновити боротьбу та піти в тюрму. В кожному місці проводилися збори, на яких ми пояснювали переговори, що проходили з урядом. Щотижневе зведення в Indian Opinion дозволяло індійцям не відставати від поточних подій, і ми застерегли їх щодо можливої загрози, яка нависла над нами, а саме, що добровільна реєстрація виявиться неспроможною, й попросили бути готовими спалити свідоцтва, якщо Чорний Акт зрештою не буде скасовано, й таким чином дати знати уряду, що спільнота не відчуває страху й непохитно готова піти в тюрму. З усіх місць було зібрано свідоцтва з метою розпалити з них багаття.

Урядовий акт, про який ми згадували у попередньому розділі, саме мав пройти через парламент, якому від імені індійців було представлено петицію – але марно. Нарешті сатьяграхі надіслали “ультиматум” уряду. Це слово належало не сатьяграхі, а генералові Смутсу, який вирішив так наректи лист, який вони йому надіслали, щоб повідомити про рішучість спільноти. Генерал сказав:

– Люди, які так погрожують уряду, не уявляють про його міць. Мені лише шкода, що деякі агітатори намагаються розпалити бідолашних індійців, які зазнають краху, якщо піддадуться на їхні намовляння.

Як написав із цього приводу репортер газети, багато членів Трансваальської Асамблеї почервоніли від гніву, дізнавшись про цей “ультиматум”, і одностайно та з ентузіазмом прийняли акт, поданий генералом Смутсом.

Цей так званий ультиматум можна підсумувати наступним чином:

“Індійці та генерал Смутс чітко погодилися, що якщо індійці зареєструються добровільно, то він, зі свого боку, повинен подати до парламенту акт, яким узаконить таку добровільну реєстрацію та скасує Акт про азіатів. Добре відомо, що індійці зареєструвалися добровільно, задовольнивши уряд, і тому Акт про азіатів має бути скасовано. Спільнота надіслала генералові Смутсу багато повідомлень і здійснила всі можливі законні кроки для досягнення справедливості – але поки що безрезультатно. У час, коли цей закон проходить через парламент, лідерам належить повідомити уряд про невдоволення та сильні почуття, що панують у спільноті. На жаль, ми мусимо заявити, що якщо Акт про азіатів не буде скасовано відповідно до умов угоди і якщо рішення уряду з цього приводу не буде донесено до індійців перед певною датою, то свідоцтва, зібрані індійцями, буде спалено, й вони смиренно, але твердо приймуть наслідки”.

Однією з причин, чому цей лист було сприйнято як ультиматум, була визначена дата відповіді. Ще одна причина полягала в тому, що європейці вважали індійців дикунами. Якби європейці вважали індійців рівними собі, вони виявили б, що цей лист цілком люб’язний, і дуже серйозно б його розглянули. Але той факт, що європейці вважали індійців варварами, був достатньою причиною, щоб індійці написали такого листа. Індійці повинні або визнати, що вони варвари, та погодитися на гноблення як такі, або ж вони повинні зробити активні кроки, щоб спростувати звинувачення у варварстві. Цей лист був першим із таких кроків. Якби за листом не стояла залізна рішучість діяти відповідним чином, його сприйняли б як зухвальство, й індійці б довели, що вони – бездумний та дурний рід.

Можливо, читач відзначить, що звинувачення у варварстві було спростовано у 1906 році, коли було прийнято присягу про сатьяграху. І якщо так, то в цьому листі не було нічого нового, що могло б виправдати той факт, що я надаю йому такого значення й датую заперечення звинувачень починаючи від нього. Власне кажучи, це правда – але якщо поміркувати трохи глибше, то виявиться, що спростування справді почалося з цього листа. Слід пам’ятати, що присяга про сатьяграху відбувалася майже випадково, а наступні ув’язнення стали неминучим наслідком. Спільнота тоді значно зросла, проте несвідомо. Але коли було написано цей лист, то існував продуманий намір заявити про повну обізнаність і високий престиж. Тепер, як і раніше, метою, якої ми прагнули, було скасування Чорного Акту. Але відбулася зміна у використаному стилі мовлення, обраних методах роботи і, крім того, в іншому. Коли раб вітається з господарем, і коли друг вітається з другом – форма в обох випадках та сама, але вони відрізняються, як небо і земля, що дозволяє відстороненому спостерігачу одразу розпізнати раба і друга.

Ми багато дискутували між собою, коли відправляли цей ультиматум. Чи не сприймуть вимогу про відповідь у визначений термін за нахабство? Хіба не може статися, що це зробить уряд жорсткішим і змусить його відмовитися від наших умов, які вони в іншому разі могли б прийняти? Чи не було б досить, якби ми непрямо оголосили уряду про рішення спільноти? Належним чином зваживши всі ці міркування, ми одностайно дійшли висновку, що ми повинні робити те, що вважаємо правильним і належним для себе. Ми повинні ризикнути, що нас звинуватять у непоштивості, а також ризикнути, що уряд роздратовано відмовиться від того, що в іншому випадку міг би задовольнити. Якщо ми не визнаємо, що є нижчими як люди в будь-якому сенсі та якщо ми віримо, що володіємо здатністю стерпіти безмежну кількість страждань упродовж будь-якого часу – ми повинні без вагань іти прямим шляхом.

Можливо, читач побачить, що у зробленому тепер кроці була певна новизна та відмінність, які викликали відгомін у парламенті та в європейських колах поза ним. Дехто привітав індійців із їхньою сміливістю, тоді як інші дуже розізлилися й вимагали заслуженого покарання індійців за їхнє зарозуміле нахабство. Кожна фракція своєю поведінкою визнавала новизну цього кроку індійців. Цей лист викликав навіть більший ажіотаж, ніж початок руху сатьяграхи, який також був новинкою, коли почався. Причина очевидна. Коли було почато сатьяграху, ніхто не знав, на що здатні індійці, й тому ані такий лист, ані слова, якими його було викладено, не підходили б для тієї початкової стадії. Але тепер спільнота вже пройшла хрещення вогнем. Всі бачили, що індійці здатні терпіти труднощі, пов’язані зі спробою виправити завдані їм кривди, й тому мова “ультиматуму” з’явилась у світлі зростання і зовсім не здавалася неналежною за даних обставин.

***

Повернутися до змісту: Махатма Ганді. Сатьяграха у Південній Африці

Цей переклад - доволі масштабний проект, який здійснюється за пожертви читачів. Ви також можете допомогти.

Блог: Артем Чапай самоорганізація переклад сатьяграха ганді

Знак гривні
Знак гривні