Ганді. Сатьяграха. Розділ XLIX. Обмін листами

XLIX

Обмін листами

Ми з генералом обмінялися листами, щоб записати угоду, якої ми досягли внаслідок кількох розмов. Мій лист, датований 21 січня 1914 року, можна підсумувати так:

"Ми маємо добросовісні вагання щодо викладення доказів перед комісією в її нинішньому складі. Ви визнаєте ці вагання і вважаєте їх почесними, але не можете змінити свого рішення. Втім, оскільки ви прийняли принцип консультування з індійцями, я пораджу своїм співвітчизникам не заважати роботі комісії будь-якою активною пропагандою та не ускладнювати становище уряду, відновлюючи пасивний опір, аж до отримання результатів роботи комісії та подання законопроекту впродовж наступної сесії. Ми й надалі зможемо допомагати серу Бенджаміну Робертсону, якого делегував віце-король.

Що стосується наших звинувачень у поганому поводженні впродовж страйку індійців у Наталі, шлях доведення їх через комісію закрито для нас нашою урочистою заявою не мати з нею жодних справ. Як сатьяграхі, ми намагаємося за можливості уникати почуття образи на особисту кривду. Але для того, щоб наше мовчання не витлумачили хибно, дозвольте попросити Вас визнати наші мотиви й за принципом взаємності не надавати комісії доказів негативного характеру щодо цих звинувачень?

Крім того, призупинення сатьяграхи означає також молитву про звільнення в’язнів-сатьяграхі.

Можливо, не зайвим буде заново перелічити тут пункти, щодо яких ми прагнули зняття обмежень:

1. Скасування податку в 3 фунти;

2. Узаконення шлюбів, відзначених за обрядами індуїзму, ісламу тощо;

3. В’їзд освічених індійців;

4. Зміна запевнень щодо Вільної Оранської Держави;

5. Запевнення, що чинні закони, які окремо стосуються індійців, будуть застосовуватися справедливо, з належною повагою до наданих прав.

Якщо ви розглянете моє подання позитивно, я буду готовий закликати своїх співвітчизників відповідно до змісту цього листа".

Відповідь генерала Смутса від тієї ж дати мала такий зміст:

"Я шкодую, проте розумію вашу нездатність виступити перед комісією. Я також визнаю мотиви, через які ви не бажаєте розбурхувати свої рани, виступаючи у справі про наклеп перед іще одним судом. Уряд відкликає свої звинувачення у жорстких діях щодо індійських страйкарів. Але якщо ви не надасте докази на підтримку цих звинувачень, не матиме користі, якщо уряд надасть протележні докази на захист поведінки своїх посадових осіб. Що стосується звільнення в’язнів-сатьяграхі, уряд віддав необхідні накази ще до того, як прийшов ваш лист. Щодо приводів для невдоволення, підсумованих наприкінці вашого листа, уряд чекатиме на рекомендації комісії, перш ніж вдатися до будь-яких дій".

Ми з містером Ендрюсом часто бачились із генералом Смутсом до обміну цими листами. Але тим часом до Преторії також прибув сер Бенджамін Робертсон. Сер Бенджамін вважався популярним посадовцем, і він привіз рекомендаційний лист від Гокхале, але я зауважив, що він не був до кінця вільним від звичайної слабкості англійських посадовців. Не встиг він прибути, як почав створювати розкол між індійців і залякувати сатьяграхі. Моя перша зустріч із ним у Преторії не налаштувала мене на його користь. Я розповів йому про телеграми, які я отримав і в яких мені повідомляли про залякування з його боку. Я спілкувався з ним, як, власне, і з усіма іншими, щиро та прямо, й тому ми стали друзями. Але я часто бачив, що посадовці схильні залякувати тих, хто покірно їм підкоряється, й будуть коректними з тими, хто сам поводиться коректно і не схиляється.

Так ми досягли тимчасової згоди, й сатьяграху було востаннє призупинено. Багато англійських друзів раділи цьому й обіцяли свою допомогу при остаточному врегулюванні. Було досить важко змусити індійців підтримати цю угоду. Ніхто не хотів би, щоб виниклому ентузіазму дозволити ослабнути. І знову ж, хто міг би довіряти генералові Смутсу? Дехто нагадував мені про фіаско в 1908 році й казав:

- Генерал Смутс одного разу обманув нас, часто звинувачував тебе у форсуванні нових питань і піддав спільноту нескінченним стражданням. І все ж як шкода, що ти не отримав необхідного уроку – відмовлятися йому вірити! Цей чоловік іще раз зрадить тебе, й ти знову пропонуватимеш відновити сатьяграху. Але хто тоді тебе слухатиме? Чи можливо, щоб люди час від часу йшли до тюрми й були готові кожного разу зіткнутись із поразкою? Із такою людиною, як генерал Смутс, угода можлива тільки якщо він фактично доставить товари. Отримання його гарантій нічого не дає. Як можемо ми й далі вірити людині, яка робить обіцянки й потім порушує їх?

Я знав, що будуть висуватися такі аргументи, й тому зовсім цьому не здивувався. Немає значення, як часто сатьяграхі був зраджений, він довірятиме супротивнику, поки немає переконливих підстав для недовіри. Біль для сатьяграхі – те саме, що й задоволення. Тому сам лише страх страждання не змусить його до хибної безпідставної недовіри. З іншого боку, оскільки він покладається на власні сили, він не заперечуватиме проти того, щоб супротивник зрадив його, він продовжить довіряти не зважаючи на часті зради й віритиме, що цим він зміцнює сили істини та наближає перемогу. Тому в різних місцях було проведено збори, і зрештою я спромігся переконати індійців схвалити умови угоди. Тепер індійці дійшли до кращого розуміння духу сатьяграхи. Посередником і свідком у нинішній домовленості був містер Ендрюс, крім того, був сер Бенджамін Робертсон як представник уряду Індії. Тому було дуже малоймовірно, що домовленість пізніше буде скасовано. Якби я вперто відмовлявся прийняти угоду, це стало б пунктом звинувачення проти індійців, а перемога, здобута за наступні шість місяців, була б оточена різноманітними перепонами. Автор санскритської приказки "пробачення – прикраса сміливого" керувався багатим досвідом того, як сатьяграхі ніколи не дають нікому ані найменшої нагоди звинуватити їх. Недовіра – знак слабкості. А сатьяграха передбачає вигнання з серця будь-якої слабкості, а отже й недовіри, яка очевидно недоречна, коли супротивника треба не знищити, а схилити на свій бік.

Коли індійці таким чином підтримали угоду, ми мали тільки чекати на наступну сесію парламента Союзу. Тим часом комісія взялася до справи. Від імені індійців перед нею постали лише кілька свідків, що надало разючі докази великого впливу на спільноту, здобутого сатьяграхі. Сер Бенджамін Робертсон намагався схилити багатьох людей до свідчень, але йому це не вдалось, окрім випадків із кількома людьми, які були дуже налаштовані проти сатьяграхи. Бойкот комісії не призвів до жодних поганих наслідків. Її робота скоротилась, а звіт було оприлюднено зразу. Комісія дуже критикувала індійців за те, що не надали їй допомоги та відкликали звинувачення у поганому поводженні проти солдатів, але рекомендувала без затримки погодитися на всі вимоги індійської спільноти, наприклад, такі як сказування податку в 3 фунти та визнання індійських шлюбів, а також надання деяких дрібних поступок на додачу. Таким чином, звіт комісії був сприятливим для індійців, як і передбачав генерал Смутс. Містер Ендрюс поїхав в Англію, а сер Бенджамін Робертсон – в Індію. Ми отримали запевнення, що буде створено необхідний законодавчий акт із тим, щоб виконати рекомендації комісії. Що це був за законодавчий акт і як його було прийнято, буде розглянуто в наступному розділі.

***