На завершення

Так через вісім років закінчилася видатна боротьба у формі сатьяграхи, і здавалося, що тепер індійці в Південній Африці перебували в мирі. 18 липня 1914 року я відплив в Англію, щоб зустрітись із Гокхале по дорозі назад в Індію, зі змішаними почуттями задоволення та жалю – задоволення тому, що я повертався додому через багато років і з нетерпінням чекав служіння країні під керівництвом Гохкале, а жалю тому, мені було дуже тяжко їхати з Південної Африки, де я провів двадцять один рік свого життя, до кінця переживаючи солодкий та гіркий людський досвід, і де я усвідомив своє призначення в житті.

Коли зважити на болючий контраст між щасливим завершенням боротьби у формі сатьяграхи та нинішнім становищем індійців у Південній Африці, на мить можна відчути, ніби все це страждання було даремним, або засумніватися в ефективності сатьяграхи як способу розв’язати проблем людства. Давайте розглянемо це питання. Є закон природи, що річ можна утримати в той самий спосіб, у який її було набуто. Річ, набуту за допомогою насильства, можна утримати тільки насильством, тоді як те, що набуте істиною, можна утримати лише істиною. Тому сьогодні індійці у Південній Африці можуть гарантувати собі безпеку, якщо зможуть оволодіти зброєю сатьяграхи. У сатьяграхи нема таких дивовижних властивостей, що річ, набуту істиною, можна утримати, навіть якщо відкинути істину. Це б не було бажаним, навіть якби було можливим. Тому, якщо становище інідйців у Південній Африці тепер зазнало погіршення, це свідчить про відсутність серед них сатьяграхи. Тут не йдеться про те, щоб присікатися до нинішнього покоління південноафриканських індійців, а лише про те, щоб ствердити факти. Індивіди чи сукупності індивідів не можуть запозичити в інших якості, якими не володіють самі. Ветерани сатьяграхи один за одним відійшли. Сорабджі, Качхалії, Тхамбі Наіду, парса Рустомджі та інших більше нема, й залишилося дуже мало з тих, хто пройшов крізь вогонь сатьяграхи. Ті небагато людей, що залишаються, досі перебувають у рядах боротьби, і я не маю ані тіні сумніву, що вони стануть рятівниками спільноти в день випробування, якщо світло сатьяграхи яскраво палає серед них.

Нарешті, читач цих сторінок побачив, що якби не ця видатна боротьба й несказанні страждання, які накликали на свої віддані голови багато індійців, то до сьогодні індійців вижили б із Південної Африки. Ні – перемога, здобута індійцями у Південній Африці, більшою чи меншою мірою служила щитом для індійських емігрантів в інших частинах Британської Імперії, яких, якщо їх гноблять, будуть гнобити через відсутність серед них самих сатьяграхи, та через нездатність Індії захистити їх, а не через якийсь недолік зброї сатьяграхи. Я вважатиму, що отримав цілком достатньо, якщо на цих сторінках я з певним успіхом продемонстрував, що сатьяграха є безцінною та незрівнянною зброєю, а ті, хто її здобуває, не знайомі з розчаруванням чи поразкою.

***

Повернутися до змісту: Махатма Ганді. Сатьяграха у Південній Африці

Цей переклад - доволі масштабний проект, який здійснюється за пожертви читачів. Ви також можете допомогти.