Щодо громадських справ. Сюрреалістичненька ідея з негайною матеріялізацією!
Вчергове мені зудить щось на кшталт «надо же что-то делать!» Але що саме, прошу пана? Взагалі то, це відчуття приходить доволі реґулярно — і в періоди особливих загострень я долучають до тих чи инших громадських справ, долучаюсь, долучаюсь... А потім щоразу кажу собі «ох...» — і знову вже ні до чого не долучаюсь:-( Бо який сенс гаяти час на те, з чого нема жодного толку? Ініціятиви одна за одною просто тихо гаснуть або вироджуються в звичайну говорильню...
Автор: Павло Дзіковський
Або, буває, зауважую чиюсь справу і звертаюсь активістів: «Класна справа, хлопці-дівчата! Чим можу вам допомогти?» Хлопці-дівчата, наприклад, відповідають "ага" — і все. Може, то в мене така індивідуальна громадська карма??? Хтось би її якось поправив, абощо...
Але не думаю, що ця проблема така вже й приватна — адже схожі нарікання траплялись мені на громадських форумах не раз, не раз. Так що дозволю собі декілька міркувань з приводу.
Що треба громадській справі для активного руху? Очевидно, активісти :-) А що треба активісту для участи в громадській справі? Думаю, критично важливими тут є дві речі:
1) відчуття того, що справа «реалізабельна», що можна і треба добитись результату — такий собі загальний драйв;
2) відчуття особистої ролі — нехай не великої, але осмисленої і потрібної.
Перше, що характерно, дужже залежить від кількости учасників — виходить таке собі порочне коло. Як знаю, дехто пробував шукати вихід з нього за допомогою «сервісу обіцянок»: «я обіцяю долучтись до цієї справи, якщо аналогічну обіцянку дадуть ще 99 активістів» (про такий сервіс колись писав DevRand — автор гасла «Ми разом, багато, і нас не подолати!») — але особисто я не вірю в такі штучні рішення. Зрештою, і не бачу, щоб цей метод якось запрацював.
Відтак, відомі мені способи ініціяції «громадського драйву» — це або певні критичні суспільно важливі події (справа Ґонґадзе — «касетний скандал» — УБК), або рух за визнаним лідером (Ющенко — Помаранчева революція; але й менші лідери постійно ініціюють певні громадські рухи — кожен в міру свого авторитету, скажімо так).
Що ж до другого — часто-густо, на жаль, громадські ініціятиви формуються як такі собі «закриті клуби», учасники яких, в принципі, готові вислуховувати один-одного, але до потенційних помічників зі сторони їм взагалі нема діла. І навіть у вузькій групі — співпраця і взаємодопомога спостерігається хіба на рівні зовсім вже особистих дружніх контактів. Я таке бачив, деякий час поспілкувавшись в 2005-му році в колі "майданівців" — і був цим цілком знеохочений щодо подальшої участи.
Словом, плакати щодо всього цього можна ще довго і виразно. Але про що мова?
Мова про те, що у нас зараз є як очевидні обставини у вигляді доволі специфічної, скажімо так, влади, так і — Ви будете сміятись! — авторитетні лідери. Ні, це не політики (хоч дехто з політиків другого-третього ряду і викликає у мене симпатію) — це так завана група «Першого грудня». Признані моральні авторитети. Які час од часу шлють нації послання — ось, наприклад, чергове, до Великодня: http:/
Отже, цілком сюрреалістична ідея - звернутись до цих стовпів нації з пропозицією: «Отці! А давайте ви спуститесь з небес, сформулюєте КОНКРЕТНІ громадські справи і покличете народ — не політиків, най би вони повиздихали — а саме НАРОД до роблення цих справ. А потім нагадаєте народу про це і нагадаєте ще не раз. Коротше кажучи, виконуйте свою соціяльну функцію, виконуйте!»
А чому ні?
І, звісно ж, необхідна така собі група організаторів — не тих, хто просуватиме власні ідеї, але тих, хто готовий буде осмислювати чужі пропозиції (а власні — можна пропонувати нарівні з иншими), приймати до справи нових активістів (і підтримувати контакти надалі — щоб активісти були при ділі) — словом, акцептувати громадську ініціятиву. Яка, безперечно, є - але, зазвичай, пропадає :-(
Що група скромних організаторів необхідна — це однозначно так. Думаю, хто брав участь в подіях 2004-го, підтвердить, який там був зашкал ентузіязму і, одночасно, який був бардак. Купи народу, готові звернути гори — і ніяких конкретних справ для більшости з них. Хочеш революції? Виходь на Майдан і стій. І все.
Особисто я готовий слухати людей і допомагати у вартісних справах. Здатний організовувати певні справи (не керувати, а саме організовувати, наприклад — http:/
P.S. Акурат сьогодні на «майдані» оприлюднено доволі предметний (перший такий, як на моїй пам’яті) заклик групи «Першого грудня»: http:/
P.P.S. Спробую переформулювати основну тезу (хочеться бути зрозумілим, звісно ж). У нас є доволі широка громадська ініціятива знизу — але в силу наших особливостей вона, здебільшого, йде в пісок (що, заодно, дуже розохочує ініціятивних). Тому було б добре конкретизувати і підтримати цю ініціятиву поважними словами авторитетних людей і, одночасно, нормально організовувати.
Розумію, що це пахне прожектерством — але инших ідей, на жаль, не маю. І радий би був, якби хто запропонував щось реальніше.
Трохи обговорень в ЖЖ: http:/
