Шість проблем літературної критики. Конспект майстер-класів

У той час як власне письменницька та книговидавнича активність в Україні нині перебуває на більш-менш пристойному рівні, така ланка літературного процесу, як літературна критика "дорослішає" начебто повільніше, ніж саме продукування книжок. Очевидно, саме цей факт спонукав організаторів фестивалю "Контекст-2: школа літературної критики та книжкової журналістики" зібрати на п’ять днів молодих авторів літературно-критичних текстів на професійні семінари і тренінги під час 20 Форуму видавців у Львові.

У критиків навчалася Анна Протасова

"Контекст-2" був побудований насамперед як цикл майстер-класів зарубіжних редакторів, критиків та перекладачів для молодих українських фахівців. Поділитися досвідом приїхали головний редактор стокгольмського літературно-художнього журналу "10TAL" Маделен Гріве, редактор відділу культури московської газети "Русский репортер" Костянтин Мільчин, німецький перекладач зі слов'янських мов Олаф Кюль, літературний критик і журналістка з Варшави Юстина Соболевська, російська письменниця Тетяна Толстая, російський критик і редактор Олександр Гаврілов, журналіст газети "Зюддойче цайтунг" Ганс-Петер Куніш.

Окрім того, було організовано три круглі столи за участю як зарубіжних, так і українських експертів З-поміж них – Андрій Бондар, Юрій Володарський, Віра Балдинюк, Отар Довженко, Ірина Славинська, Олександр Михед. Для круглих столів вибрали достатньо актуальні теми: існування критики у сучасних медіа, важливість розуміння загальних культурних процесів для критика та шляхи переходу від роботи критика до менеджменту культурних проектів.

Достатньо великий набір тем, які учасники обговорювали впродовж "Контексту-2", можна поділити за такими напрямками (хоч це й не вичерпна класифікація):

1) Статус критика та можливість заробляти критичною працею "там" і "тут". Попри те, що більшість лекторів поспішали запевнити слухачів, що в Європі та Росії заняття літературного критика – теж не надто прибуткове діло, було очевидно, що стан справ із критикою за кордоном все ж відчутно кращий.

З усіх лекторів лише Олександр Гаврілов підкреслив, що не живе з праці критика. Олаф Кюль та Ганс-Петер Куніш наголосили, що в Німеччині насамперед телебачення та радіо є першоджерелами інформації про книжкові новинки, а письменники є достатньо частими гостями телестудій. Тож інформаційна політика, скажімо, німецьких ЗМІ дозволяє журналістам, що спеціалізуються з культури, мати певний заробіток.

Костянтин Мільчин та Юстина Соболевська як редактори відділів серйозних видань відповідно в Росії та Польщі вказали, що хліб літературного критика нелегкий (до того ж, часто доводиться псувати стосунки з авторами, на яких готуєш рецензії), проте все ж реальний. Юстина Соболевська навіть натякнула, що якісним польським виданням котрі пишуть про культуру фінансово допомагає міністерство культури Польщі.

А Маделен Гріве, явивши учасникам виданий на глянцевому папері двомовний (шведською та англійською) літературний журнал, без слів засвідчила: у Стокгольмі заробляють не лише літературні критики, а й перекладачі художньої літератури.

2) Літературно-критичний жанр в епоху активної зміни медіа. Безумовно, що в минуле поступово відходять "довгі" рецензії на двадцять сторінок формату товстого літературного журналу. Проте це стосується не лише рецензій. Як зазначив під час одного з круглих столів медіаоглядач Отар Довженко, наслідком "переїзду" преважної більшості видань на Інтернет-платформу стало неухильне скорочення аналітичних текстів.

Попри те - до цього схилялася переважна більшість експертів – як і раніше, читач потребує якісного тексту з чітко сформульованою авторською думкою, цілісно та стильно написаного. У цьому вимоги аудиторії лишаються більш-менш незмінними.

3) "Нішевізація" та тематичне й цільове розокремлення медіа про літературу. Нині, коли кількість медіа різного типу неухильно зростає, читач як ніколи є вільним у виборі сайту/газети/журналу, який би найбільше відповідав його запитам. Показова дискусія з цього приводу виникла на "Контексті-2" під час презентації проекту chytomo.com

Оксаною Хмельовською та Іриною Батуревич. Засновниці chytomo.com наголосили, що прагнули розповідати про літературу просто і цікаво у той час, як, наприклад … гуманітарний часопис "Критика" подає матеріали "лише для обраних". Порівняння не припало до душі кільком українським експертам, але це свідчить не так про ці два видання (звісно, самі по собі вони не надаються до порівняння), як про фрагментацію культурного простору: часто представники однієї з частинок цього простору не знають чи не сприймають того, що пишуть представники іншої його частинки.

Водночас, на думку Олександра Гаврілова, критик культури, на відміну від науковця, мусить тримати в голові цілісну картину культурного процесу, а не лише окремі фрагменти. У цьому полягає одна з основних складностей, а водночас і принад, зокрема, й літературного критика.

4) "Клановість" у межах письменницького і літературно-критичного середовища. Чи може критик "дружити" з письменником? Це питання для учасників "Контексту-2" видавалося одним із найбільш дискусійних. На думку багатьох молодих українських критиків, вплив стосунків між критиком та письменником (часто це люди з одного й того самого середовища) на якість рецензій і текстів про літературу в Україні достатньо помітний.

Проте дехто з молодих і спростовував цю тезу.

Необхідність для критика розділяти "дружбу" й "роботу" майже одноголосно підкреслили всі зарубіжні експерти. Хоч це й нелегко зробити – як "там", так і "тут" письменники і друзі нерідко товаришують, одначе з кон’юнктурністю і компліментарністю треба боротись.

5) Вплив авторитетності критика на його можливості в літпроцесі. Одна з учасниць "Контексту-2" поскаржилася: видавці дуже неохоче віддають примірники своїх книжок молодим критикам на рецензії. У відповідь Юрій Володарський сказав: коли ваші рецензії будуть достатньо відомими і авторитетними, видавці самі даватимуть вам книжки і проситимуть написати. А до того – купуйте примірники самостійно.

6) Проблема авторитетів і зразків для наслідування для молоді.Львівський критик Андрій Дрозда під час одного з круглих столів у межах "Контексту-2" запитав у критика і перекладача Андрія Бондаря: "У кого мусить вчитися молодий український критик? Раніше я для себе сформулював правило "трьох Б" у цій царині: Михайло Бриних, Андрій Бондар, Олександр Бойченко, проте всі троє нині вже майже не пишуть літкритики…" На що Андрій Бондар глибокодумно відповів: "Я раджу читати зарубіжних авторів критичних текстів".