Як Єфремов з Олійником “європеїзують” виборчий закон

В Україні не прийнято читати одразу якийсь законопроект. В Україні достатньо подивитися для початку на його авторів — і одразу вже багато стає зрозумілим. Тим більше, якщо мова йде про законопроект
щодо такої болючої теми як вибори, і якщо його авторами є одіозні народні депутати Олександр Єфремов та Володимир Олійник.

Проект закону читав: Микола Поліщук

Перший є просто парламентським блазнем, оскільки при такому монарху як Янукович неблазень просто не може бути речником від чинної партії влади. Олійник є предивним прикладом політичного генерала Власова, який примудрився на сьогодні зрадити всіх, хто мав необачність з ним співпрацювати і якби у мене була букмекерська контора, я б обов”язково увів до тоталізатора питання про те, через скільки часу він зрадить і Партію регіонів. Дивно, чому в цій компашці відсутні такі відомі законотворці, як Богословська чи Тедеєв? Певно через те, щоб обличчями авторів закону не жахати тих для кого це питання і написано — усяких єврокомісарів, яких не бракує останнім часом на українських теренах.

Те, що до Вільнюського саміту наші герої хочуть показати себе більшими европейцями за Конрада Аденауера і Вацлава Гавела — це зрозуміло. Що вони будуть пропонувати ЄС самі прогресивні закони, аби лише не випускати Тимошенко — зрозуміло також.

Незрозуміло, правда, чому панове регіонали вважають себе групою наперстників, а європейських перевіряючих — за “тєрпіл”, яких можна кидати на кожному кроці, наприклад, продукуючи красиві закони, які самі не збираються виконувати, включно з умовою про асоціацію. В той же час західні партнери дуже добре знають ціну російському прислів”ю “что написано пером, не вырубить топором» і лише чекають побільше підписів поставлених під потрібними документами — а вже поки що незадіяних механізмів примусити українську владу до виконання взятих на себе зобов”язань в Євросоюзі є вдосталь.

Втім той факт, що, за словами Єфремова, закон прийнятий “випереджаючи висновки Венеціанької комісії” означає, що усіляких мін і підводних каменів у законопроекті розставлено достатньо, щоб партійний штаб не дуже-то хвилювався за надмірну демократичність своїх законотворчість. Тому давайте не будемо зупинятися на позитивах цього закону, залишивши це спікерам Партії регіонів, а зупинимось на його вадах.

Тим більше, що позитивами будь-якого закону про вибори у нас чомусь користуються виключно кандидати від Партії регіонів, а негативами — усі інші. Наприклад, ідея не розривати межі виборчого округу, утворюючи вигідні кандидату анклави, дуже слушна. Аж дивно, чому ж раніше обоє депутатів голосували за закон, який такі анклави легалізовував? Давайте тепер подумаємо, як можна обійти пункт про те, що “не допускається створення одномандатного округу з територіями, що не межують між собою”. В українських умовах — це більш ніж просто.

Наприклад, можна (як і було на минулих виборах) створити округи, розділені Дніпром чи Десною, чи Бугом без жодної переправи між ними. Більш екзотичний варіант — створити округ без анклавів, але з двох боків Карпат. Набагато простіший варіант — єдиний округ, але розділений між кількома районами або областями. Цього достатньо, щоб не маючи можливість мухлювати в одній частині одномандатного округу, надолужити згаяне в іншій.

Попри те, що Центрвиборчком і так повністю контролюється партією влади, видно, що Олійник з Єфремовим його трохи трохи побоюються, тому активно просувають останню регіональну “фішку” - передати права реєстрації мажоритарників в окружні виборчі комісії. Звичайно, в кращому разі це створить хаос, в гіршому — просто відфільтрує всіх непотрібних кандидатів, тим більше, що самовисуванці не будуть мати представництва в комісіях, зате там будуть представники партій, які зареєстровані в загальнодержавному окрузі.

Оскільки на останніх виборах мені довелося побувати в київській комісії, яку очолював представник Демократичної партії угорців Закарпаття, заступником був представник Морської партії, а секретар представляв партію Союз анархістів України (всі ці фіктивні структури номінально брали участь у виборчому процесі), можу уявити, як легко будуть захоплені комісії на місцях, від яких буде залежати недопуск кандидатів до передвиборчих перегонів.

Коли читаєш законопроект, чудово розумієш, що його автори відверто брешуть про “врахування зауважень місії ОБСЕ”. Оскільки наприклад вимога ввести в закон квоти для представництва жінок є відвертою і грубою дискримінацією за статевою ознакою притаманною таким дрімучим совкам, якими власне і є Єфремов з Олійником. Врешті-решт, чому б цим двом достойним євроінтеграторам не ввести квоти, наприклад, для представників статевих меншин — це було б цілком в тренді. Зрозуміло, звичайно, що до певної міри вся парламентська більшість демонструє чудеса мазохізму, регулярно отримуючи прочухана від свого босса, однак і про ЛГБТ не варто забувати.

Включення до закону тези про те, аби друкувати передвиборчі матеріали регіональними мовами (ви ще не забули, що у нас є регіональні мови — це на “територіях вільних від НАТО”) можна було б пояснити тим, що на пиятику Єфремова з Олійником в кулуарах Ради заглянув Колісниченко, але, припускаю, зміст тут інший.

Такий собі відволікаючий маневр: коли опозиція буде говорити про те, що закон конкретно прописаний під пануючу політичну силу, представники цієї сили будуть виставляти ці протести, як спрямовані проти мов національних меншин. Знову згадають про “бригаденфюрера Бандеру” і Шухевича всього в “Залізних хрестах”, заговоривши таким чином проблему. Я не здивуюсь, якщо ще й напишуть скаргу на критиків закону до ФІФА, це наразі модно.

Але ж це не скриє того факту, що в “європейському” законі чудово прописані найостанніші російсько-білоруські ноу-хав, наприклад щодо спостерігачів, яких в цих країнах за зауваження цілком можуть запроторити до в”язниці (що на власному досвіді в Білорусі відчула колись делегація спостерігачів від Комітету виборців України). У нас їм просто пропонується заборонити “самостійно приймати заходи з протидії протиправних дій під час голосування та підрахунку голосів”.

Залишимо за межами нашого дослідження питання, а в чому ж тоді призначення спостерігачів? Скажемо інше: якщо людина не вживає заходів з припинення порушення закону, то вона є співучасником порушення закону, чи не так? От якби я побачив людину, що потопає (цей приклад не стосується нардепів Олійника та Єфремова) і, маючи можливість, нічого не зробив, щоби врятувати її, то я можу заробити реальний тюремний строк. Чому ж ці люди хочуть всіх спостерігачів зробити учасниками власних фальсифікацій?

Ну і ще останній пункт: про заборону “скритої” реклами перед виборами, яка забороняє використовувати портрети кандидатів чи символіку політичних партій, причому цензуру медіа одночасно будуть проводити як центральна і окружні (!) виборчі комісії, так і Нацрада по телебаченню та місцеві органи юстиції, які займаються реєстрацією друкованих ЗМІ.

В принципі, перед нами — не тільки атака на опозиційні медіа (навряд чи хтось сумнівається, що новий закон не завадить першому каналу і далі передавати хроніку покращення), але й легко знімати кандидатів, для чого достатньо в якійсь кишеньковій газеті просто опублікувати несанкціонований портрет свого суперника. За великим рахунком це теж російський приклад — у північних сусідів таким чином (розміщення недостовірних рекламних матеріалів, а потім негайні штрафні санкції за них) були завдані удари по “Независимой газете” та російському “Форбсу”.

Звичайно, різноманітні форми “джинси”, коли агітація подається як презентація альбому (наприклад альбом поп-музики “Зелені”, анонсований Прогнімаком), чи псевдореклама журналів з Арбузовим (чи Кличко, чи Порошенко) на обкладинках. Проте на думку рекламістів така реклама є швидше способом виробити передвиборчий сюжет і її вплив на рішення виборців мінімальний. Принаймні вона не передбачає таких потенційно катастрофічних наслідків, як проект двох достойних регіоналів.