Кров України, Біль України

Французький термін "алярм" як найкраще демонструє дві сторони сьогоднішніх настроїв - тотальне відчуття тривоги і заклики братися за зброю.

Нам оголошено війну.
І це не пафос і не перебільшення - необхідно це чітко усвідомити і прийняти.
Нам оголошено війну.
І від всіх нас залежить - чи приймаємо ми цей виклик з гідністю, чи ми ганебно здаємось.
Тому, що примирювати ті настрої, які сьогодні вирують на Михайлівській - це значить ганебно здатись. Більше жодного примирення. Слово "мир" і всі похідні від нього - це слабкість. А сіяти серед протесту слабкість - це значить зрадити.
Тому, що нам оголошено війну.

Беркут, який розігнав Майдан був не київський. Солдати, які трощитимуть скроні у неділю, можливо, будуть навіть не українські.
Тому що у українських офіцерів лишилась честь, тому що у українських міліціантів є діти, яким тут рости, тому що українці ненадійні для влади, бо вагатимуться у бойні із власним народом. Тому що ми, як би там не було, однієї крові. Тому це були і будуть не місцеві. Найманці влади.
Влади, якій потрібна холодна впевненість, що наказ проломити вам череп і лишити за собою закривавлену площу непритомних покалічених тіл, буде виконаний. Що команда затравити газом ваших дітей і розстріляли ваших рідних кулями, можливо й гумовими на початку, буде здійснена. Що розпорядження проломити водометами груди вашим друзям буде здійснено.
Тому, що нам оголошено війну.

Ми раділи, танцювали і співали пісні на Майдані.
Тепер час плакати, молитись і битися на вулицях міст.
Плакати від того безвихіддя, що нам лишили ці курви. Від того, що нам доведеться принести у жертву. І кому доведеться принести себе.
Молитись за тих, чия кров проллється цієї або наступних ночей. А кров проллється, і чиєї буде більше - нашої чи їхньої, залежить лише від того, наскільки швидко ви зрозумієте, що нам оголошено війну.
Битися, врешті, щоб нам не довелось через 30 років плакати і молитись за наших дітей. Щоб нам не довелось більше терпіти весь той огидний бруд, який ми терпіли всі ці роки і особливо - ці останні дні, коли об нас публічно витирали ноги перед всім світом, втоптували в лайно і просто харкали в обличчя з телеекранів. І краще відчуйте прямо зараз, що ваше обличчя вологе, тому, що нам оголошено війну.

Але тепер час і злитись. Тепер час агонізувати і задихатись у фурії. Тепер час перемагати.
Нехай наші обличчя будуть вологі від сліз. Сліз радості і щастя. Радості від того, що, нарешті, ми помстимось. І нехай ця помста окрилить нас. Нехай вона зробить нас щасливими. Тому, що ми заберем своє. Тому, що ми, врешті, змиємо весь бруд з наших тіл.

Незабаром зійде сонце, і це буде наше сонце, яке вітатиме нас із нашою перемогою. Незабаром атлант розправить плечі, і тоді по ґрунту покотяться голови тих, кого ми так довго тримали на своєму торсі. І на брущатку Майдану, де досі блищить кров невинних, впадуть перші краплі їх крові. І це буде наша вендетта. Це буде наша помста і наша перемога.
Кров України і біль України, які змиє течія історії, тому що ми праві. Тому, що це наші дні, це наша земля і наша перемога. І з нами правда. І з нами Бог, який пустив нас у храм на Михайлівській.
І під його наглядом настав наш час злитись.
Нам оголошено війну, без права на відступ.
Плачте, моліться і бийтеся, і це стане наш найславетніший час.
Час нашої помсти і нашої перемоги.