Олімпіада-2014. Чому її було варто віддати на аутсорсинг китайцям

Дорога моя Олімпіадо! Чому б не віддати тебе на аутсорсинг китайцям?

Літо 2004 року автор цих рядків провів кухарем-практикантом у одній з севастопольських шкіл. Не складно здогадатись, який «шик и лоск» наводило керівництво їдальні перед приїздом чиновників з санепідемстанції.
У 2014 році цей феодальний, шкільний мікрокосм еволюціонував у північних сусідів України в макрокосм.

Пам’ятаючи про спортивну славу СРСР, Президент Росії Владімір Путін мріяв перетворити зимову Олімпіаду Сочі 2014 на свято, яке доводить ефективність вибудуваного ним балансу між пряником і батогом напередодні масштабних організаційних викликів.

Имидж ничто …

Однак у світі соціальних мереж, де відомі люди миттєво доводять до своїх читачів те, що вони думають про рівень цукру у придбаній ними щойно каві, PR стає справою надважкою. Як писали ЗМІ, журналісти, що приїхали до олімпійських селищ, були здивовані тамтешнім побутом і особливостями туалетних кімнат.

«Тема Олімпіади була активно «роздута» Росією як іміджевий проект. Відповідно, негативна реакція є результатом завищених очікувань, – зазначає Валерій Чалий, заступник гендиректора Центру Разумкова. – Найгірше не те, що у одній кімнаті стоять по два унітази, а те, які гроші пішли з державної казни РФ».

Дослідження, проведене компанією Pew Research Center, виявило, що кожен шостий американець палко чекає Зимових ігор, але 44% жителів США вважають, що обрати для цього Росію було відвертою помилкою. На такому тлі, зрозуміти тональність якого можна було і без соціології, російське керівництво вирішило побудувати ефективну PR-кампанію, у якій ЗМІ віддавалось перше місце.

Поряд із тими, хто дивувався результатам «освоения» 51 млрд доларів, були й ті журналісти, які захоплювались пейзажами та кавказьким обрієм. Зокрема акули пера з каналу NBC, переважно позитивні меседжи якого їхні колеги з Washington Post охарактеризували наступним чином: «Оглядаючись на гучні інвестиції та 800 млн доларів спонсорської допомоги, деякі спостерігачі очікують, що найбільш скрутні моменти Ігор будуть витиснені з екранів».

Але право на помилки є в кожної країни, каже Анна Савчик, журналістка спортивної газети «Спорт-Экспресс».

«На офіційному сайті лондонської Олімпіади написали, що Львівська область – частина Росії, потім переплутали прапори Південної та Північної Кореї, – перераховує спортивний експерт організаційні проколи. – У Лондоні волонтери не знали нічого, окрім того, що в них відбувається Олімпіада. А водії шатлів могли кружляти містом, оскільки просто не знали дороги. Я впевнена, що Росія проведе все на найвищому рівні. Це така традиція – зробити все найкраще для гостей. Якою ціною? Це знатимуть російські громадяни, які незабаром дізнаються, як Сочі 2014 вдарила по їхніх кишенях».

… жажда всё

Інший вимір російсько-олімпійського піару – це лібералізація політичного ландшафту і позиція «ми не знаємо, що вартість Сочі 2014 майже втричі дорожча за Олімпіаду у Пекині». «Зрозуміло, що все це величезна корупційна оборудка, факти про яку стають все доступнішими, –коментує Валерій Чалий. – Думаю, що того іміджевого ефекту, на який очікував Президент Росії Владімір Путін, не буде».

Але корупція, що роз’їдає чужу кишеню, не так важна для Америки або Європи. На відміну від політичних і особистих свобод, звісно. У цій сфері Кремлю було що запропонувати західним партнерам. «Напередодні Олімпіади російській владі було треба продемонструвати більше лібералізму, – розповідає експерт Центру Разумкова. – Тому не випадково вийшли з в’язниці Ходорковський та Лєбєдєв. Московські багатотисячні демонстрації навряд чи відбулись, якщо б не було сочинської Олімпіади і бажання Путіна створити для неї позитивне інформаційне тло. Опозиція цим скористалась, однак це буде не вічно: після Олімпіади у РФ відновиться така ж сама ситуація». Певно, підвищену гучність мікрофону у руках Боріса Нємцова можна пояснити тими самими причинами.

Однак у часи стресових заходів струнка політико-економічна система дає свої позитивні взнаки. Спортивна журналістка Савчик згадує своє перебування у Пекіні і порівнює його з минулорічним польсько-українським досвідом.

«Багато моїх колег стверджували, що у Пекіні організація була набагато кращою. Здається, це пов’язано із тим, що у країнах з певним політичним устроєм усі ресурси за однією командою можна спрямувати на потрібну справу, – розповідає вона. – Капіталістичні країни намагаються виграти за рахунок логістики, «крутого» менеджменту, але їм це не вдається».

Зеленіша трава сусіда

Українцям подобається промивати кістки північним сусідам і спостерігати за тим, як у присутності журналістів працівники олімпійського комплексу фарбують траву. Причина проста: рівень підготовки до Євро 2012 був жахливий, визнає Савчик. «Гірше, ніж у Україні, не було ніде, – каже вона. – Зранку шатли не ходили до метро з акредитованого готелю!».

Які б несподіванки не приніс журналістам та іншим суспільно активним учасникам Сочі 2014, імідж російського спорту залишиться стабільним. Імідж РФ – вже зі знаком запитання. Але якщо наступні PR-скандали та неприємності можна так само виправити за рахунок компаній, що займаються відбілюванням репутації у Інтернеті зокрема, то Україні варто вже готувати обхідні шляхи повз граблі, популярні у Росії.

«Для України Сочі-2014 може бути сигналом, що необхідно дуже прискіпливо дивитись на бюджети Євробаскету-2015 і Олімпіаді 2022 року, – резюмує Чалий. – В нас немає на руках рішень стосовно проведення цих спортивних заходів, а витрати вже плануються». Певно, і на фарбування трави теж.