Український шанс. Між «референдумами» та виборами

(Допис є продовженням дописів "Український шанс")

З часу «референдумів» на Донеччині та Луганщині пройшло півтора тижні, тож вже можна підбити певні підсумки. Смішні «плебісцити» в черговий раз продемонстрували фактичний провал російських планів щодо України. Якщо в Криму ще вдалось бодай створити ілюзію демократичності, та реального волевиявлення, то донбаські «референдуми на коліні» крім кривої усмішки навряд чи викликають якісь емоції. І показовими є вказівки московських кураторів з рекомендаціями стосовно проведення референдуму. А представники Донецької народної республіки виявились дисциплінованими людьми без надмірної фантазії, тож як сказали з Москви «малювати» 89.07%, так і «намалювали». Показники Луганської народної республіки є ще веселішими – 96.2%, навіть більше, ніж в Севастополі (95.6%). Проте, схоже, безглуздість як референдумів, так і самих «народних республік» є настільки очевидною, що їх не визнали навіть в Росії. Хоча, будьмо відвертими, серед населення двох східних областей ідеї від’єднання та не підпорядкування Києву є досить популярними, нажаль.

Взагалі, поведінка Росії в цілому і Путіна зокрема, та події на Донбасі вселяють щораз більше оптимізму. Риторика Росії стає все більш мирною, сепаратисти воюють не тільки з нашими силовиками, а й між собою, а місцеве населення все більше розчаровується в «народних» мерах, губернаторах та ополченцях. Наступними етапами будуть широкі партизанські дії проти сепаратистів, та масова допомога і підтримка українських військових. А поведінка людей є найкращим референдумом.
Але будьмо відвертими самі з собою, коли б не закінчилась ця Донбаська епопея, ще потрібно буде докласти дуже багато зусиль, перш ніж Донбас остаточно стане українським.

Що стало причиною зменшення активності росіян сказати важко, чи це дії наших спецслужб по перекриванню потоків грошей та диверсантів, чи тиск міжнародної спільноти, чи санкції почали про себе давати знати, чи всі ці фактори в сукупності, сказати важко, проте простору для маневру в Путіна з кожних кроком все менше та менше, хоча він ще може сказати своє останнє слово. Сценаріїв у Росії є декілька, зокрема:
1 Малоросійський. Те, чим нас довго лякають – повноцінне широкомасштабне вторгнення, з метою ліквідації української державності та окупація цілої України, з перетворенням її на Малоросійський федеральний округ. Найбільш фантастичний та найменш реальний сценарій. По-перше сил, здатних це зробити біля наших кордонів немає. (за даними Тимчука в 200 км зоні біля українського кордону зосереджено 60 тис. військових) По-друге, росіяни одержать народну партизанську війну, яка лише пришвидшить крах РФ, як це було в 19 столітті з Наполеоном, та 20 – з Гітлером. Поки в Росії не буде оголошено загальну мобілізацію цей сценарій є неможливим.

2 Новоросійський. Дуже схожий на попередній, з тою різницею, що окуповуватись будуть «російськомовні» регіони Півдня та Сходу. Більш реальний, проте все рівно фантастичний. Якщо військ на кордоні для проведення маршу з Донбасу до Придністров’я достатньо, то для утримання цих територій явно замало. Тож поки не почуєте про стягування до наших кордонів позаду ударних груп тисяч і тисяч бійців Внутрішніх військ РФ, можете бути спокійними, і цей сценарій є малоймовірним.
3 Грузинський. Те, що відбулось в 2008 році в Грузії. Вторгнення з метою «примушення до миру» з подальшою окупацією Донецької, Луганської областей, і, можливо, Харківської. Визнання усіляких «народних республік». Ось для такої операції у росіян сил достатньо, а враховуючи досі досить високу підтримку Росії місцевим населенням у вказаних регіонах то повністю виключати такий сценарій неможливо. При чому вирішувати чи проводити таку операцію, чи ні росіяни повинні в найкоротші терміни, поки ДНР та ЛНР остаточно не розвалились, а наші військові не вигнали рештки терористів та сепаратистів за межі України. Я особисто мало вірю в такі дії, оскільки Захід в такому разі введе такий обіцяний і очікуваний третій етап санкцій, а, схоже, вже ті, що є, почали кусатись. Проте, все може бути, а останні поразки терористів щоб не приспали пильності наших політиків та військових. Анонсовані на 25 травня навчання «Авіадартс-2014» можуть стати початком такого вторгнення.

4 Молдовський (Придністровський). Схожий на грузинський, з тією різницею, що вторгнення буде проведено під виглядом вводу «миротворчих сил». Для цього потрібно, щоб у сепаратистів були такі сякі військові успіхи, а політичне керівництво України будо готове підписати угоду про розміщення «миротворців» між протиборчими силами. Враховуючи, що перша умова не виконується, а друга є малоймовірною не будемо довго над цим сценарієм думати.
5 Сирійський. Це, власне, те, що зараз і відбувається. Росія активно спонсоруватиме терористів грошима, зброєю, постачатиме радників і спеціалістів, без перестану проводитиме спецоперації та диверсії постійно тримаючи в напрузі весь український народ, та дестабілізуючи ситуацію в країні. Порівняно з іншими чотирма – цей варіант є для Росії найдешевшим і найпростішим. Випускники військових вишів можуть пройти обкатку боєм, не гірше того, як це робиться на Кавказі, в України постійний головний біль, є можливість «сплавити» в Україну всіх бандитів і маргіналів, хай воюють. В Сирії це вже триває 3 роки і кінця краю війни не видно.
6 Український. Найбільш оптимістичний. Розуміючи безперспективність цієї війни Росія евакуює своїх спеціалістів і агентів, та не втручається в АТО українських сил. Українські військові припиняють існування ДНР та ЛНР та знешкоджують залишки терористів, сепаратистів та колабораціоністів.

При будь-яких планах, досить серйозною датою є 25 травня – день виборів. Ніхто не знає, пройдуть вибори президента в один тур, чи у два, тож якщо Росія планує зривати вибори, то буде це робити найближчим часом, бо одна справа вести перемовини з в.о. президента, інша справа вести їх з законним президентом, обраним хоча й на дострокових, проте всенародних виборах. Ми ж, не маючи можливості вплинути на велику політику, повинні продемонструвати максимальну явку, щоб легітимізувати вибори як такі, і президента, що буде на них обраний, не залежно від своїх політичних уподобань.

Ще однією ознакою перелому в цій війні є поведінка олігарха Ахметова. Після не чітких заяв на початку протистояння, останні його слова і дії підштовхують до думки, що він відмовився від думки, якщо така була, за допомогою ДНР шантажувати офіційний Київ, та «каламутити воду» в інший спосіб, і тепер перетворився на активного борця за територіальну цілісність України. Його дії, чи бездіяльність, повинні буди ретельно розслідувані, як і дії КПУ та Партії регіонів. Мені ж внутрішній голос підказує, що майбутнє Ахметова чимось схоже на майбутнє ще одного респектабельного бізнесмена, а саме Дмитра Фірташа. Схоже не тільки українському народу набридло, що за його рахунок певні, не зовсім чесні люди, наживають статки, але й американцям та європейцям ця ситуація є малоприємною. Як би там не було, та Ахметов однозначно втратить у своїх статках, можливостях та впливі.

Не можна не згадати про ще одну подію – Референдум «За мир, поряд і єдність з Україною», що його було проведено в тих таки областях Донбасу. Серед питань якого було зокрема таке: Ви за збереження Вашої територіальної громади у складі України та возз'єднання з Дніпропетровською областю? Якщо вірити організаторам, то в опитуванні взяли участь понад 2.8 млн. осіб, з яких 69.1% проголосували за приєднання до Дніпропетровщини. Не знаю, які наслідки матиме це опитування, але не скористатися з його результатів буде помилкою. Звісно об’єднання трьох областей наразі виглядає фантастично, а з огляду на можливу обіцяну децентралізацію ще й несе певну небезпеку. Але від’єднання кількох районів від Донецької та Луганської областей, з наступним приєднанням їх до Харківської, Дніпропетровської та Запорізької, з подальшим об’єднанням залишків в одну територіальну одиницю може досить суттєво сплутати карти як Росії з сепаратистами, так і місцевим «феодалам», що вже багато років відчувають себе тут повними господарями, та на почуттях місцевого населення пробують торгуватися з Києвом та Москвою. Не секрет, що регіональні еліти діють в першу чергу по територіальному принципу, а така адміністративна реформа призведе до перерозподілу влади, фінансових потоків та можливостей місцевих ділків, який би ранг вони не займали, що повинно ослабити тих лідерів, які зараз працюють на шкоду нашій справі, і, відповідно, це посилить тих, хто нашій справі сприяє.

Та, як би не пройшли вибори президента - в один тур, чи у два, хто б на них не переміг, їх успішне проведення є лише одним з початкових етапів. Потім треба буде ще провести дострокові парламентські вибори, чергові місцеві, провести низку реформ – конституційних, економічних, адміністративних, військових, освітніх тощо, відстояти Донбас, повернути Крим…

Далі буде…

Денис Степанов