Українські жінки штурмують політику

Під час виборчої кампанії українські політики-чоловіки не були галантними джентльменами, радше навпаки – слонами у порцеляновій крамниці – проявляючи нерідко відвертий сексизм.

Автор: Роман Кабачій

Майдан підняв фактор жіночої присутності в суспільному житті, про що автор цих рядків свого часу вже писав. Певним чином, також дворічна відсутність Юлії Тимошенко у політиці дозволила проявити себе іншим жінкам із політичними та громадянськими амбіціями і заявити про свою значимість. Якщо початки Євромайдану асоціювалися із Русланою Лижичко, котра вже пробувала бути також і політиком, то драматичні події січня-лютого винесли на гору суспільної уваги нових жінок.

Ольга Богомолець, одна із тих хто фактично поставив ва-банк у перемогу Майдану, вклала чимало часу і коштів у опіку його захисників, не побоялася брати участь у президентських виборах Взяла 1,9% голосів. Точка зору про Богомолець як про технічного кандидата теж має право на існування, але як точка зору – нас її участь цікавить як участь як жінки. Інша активна майданівка, діючий нардеп Леся Оробець спробувала поборотися за крісло мера столиці, її друге місце це гідний результат. Другою в закінчила президентські перегони також звільнена з тюрми Юлія Тимошенко, не сподіваючись вочевидь на такий невеликий процент, але все ж, - не обрали її не тому, що є жінкою (ширше про це далі).

Натомість виявилося, що для наших політиків-чоловіків не існує чогось такого як рівноцінне сприйняття жінки як суперника. Коли намалювати собі збірний образ цього відношення, то перед очима постає ситуація на виборах мера в Обухові в березні 2012 року, коли регіонал Петро Мельник загріб своїми корумпованими ручищами Ірину Геращенко і виніс її із засідання окружної комісії. «Ви абсолютний хам», - сказала після цього Геращенко і білі квіти «вибачення» не прийняла. А після цього вже в Ірпені «виносили» самого Мельника – після звинувачення у хабарництві.

На перший погляд, найбільшими «гендерними» лініями протистояння в цій виборчій кампанії можна визнати «двобої» Порошенко-Тимошенко і Кличко-Оробець. Тимошенко віджартовувалася на тему «президента в першому турі», що вона його підтримує через щоденну купівлю конфетної продукції його фірми, а Порошенко через своїх радників на кшталт Миколи Томенка радив «найвідомішій жінці» набратися сил і… знятися з виборів. («Томенко став довіреною особою Петра Порошенка. Радить найвідомішій жінці «знайти мужність»», «Газета по-українськи», 6 травня).

До цього «любо-дружнього» кола і навести в ньому власні порядки намагався пробратися Сергій Тигіпко, - його промо-матеріали переконували виборців, що ІІ тур може виявитися «без дам». У результаті приземлився на 5-тій позиції.

При цьому «сильний лідер» країни по публікаціях в ЗМІ це не лише Сергій Тигіпко, як би йому хотілося, але й також Юлія Тимошенко, знеособлені біг-борди із її символікою про «сильного лідера» для країни висять і після виборів. Зауважмо, Тимошенко позиціонує себе «лідером» – це вам навіть не «лідерка», бо ж це вона «єдиний чоловік в українській політиці». І це не лише завищена самооцінка самої ЮВТ, - польський публіцист Вєслав Романовський у своїй книжці з 2007 року «Україна. Зупинка свобода» пригадує власну розмову із Леонідом Кучмою під час першого ув’язнення Тимошенко, і тодішній президент, запитаний про те, чому така гарна жінка мусить сидіти у в’язниці, відрізав: «Вона вже давно перестала бути жінкою». Чого в цих словах більше – сексизму чи поваги до сильної особистості, судити вам. Натомість, у теперішній кампанії лише Тимошенко дозволила собі передати куті меду і в передвиборчих промо-матеріалах величати себе «п’ятим президентом України»: «Пятый президент: глоток воздуха для малого и среднего бизнеса»(«КП в Украине», 21 травня).

На лінії «Кличко-Оробець» відвертого сексизму може й не було, але був факт зняття Лесі з перегонів, відповідальність за який вона поклала на боксера. У запису відео словесної перепалки, котра виникла в кулуарах Верховної Ради, Леся запитала Кличка (звертаючись на «ти», він на «ви»): «Ми заради цього на Майдані стояли? […] А тепер вислухай мене, ти з жінкою вже воюєш такими методами! Друже, ти вирішив так свою політичну кар’єру закінчити?» Попри те, що в діях юристів Лесі Оробець були очевидні помилки, її таки відновили в перегонах. Але, коментуючи цю перепалку в інтернеті, Оробець не втрималася від коментаря: «Що залишилось за кадром. Кличко виявився ще більшим джентльменом, ніж у кадрі. Перейшов на особисті образи. Сумно, коли претендент на високу державну посаду оцінює опонента по статі і розміру тіла. Сумно для громадян і країни». Чи вірити Лесі Оробець, питання до присутніх тоді в ВР журналістів. Натомість коли Оробець кинула виборців своєї партії у Києві, відмовившись бути в Київраді на користь Верховної, соцмережа «Фейсбук» відреагувала специфічно:

Друге місце жінки у виборах президента і у виборах мера столиці – це багато чи мало? У випадку Тимошенко це явний програш, у випадку Оробець майже перемога. Тільки чи задіяний при виборі свого претендента гендерний фактор? Чи маємо ми стійке коло виборців (можливо, навіть серед чоловіків, готових змінити найголовніші фігури в державі на жіночі)? Чи існує навпаки коло осіб (навіть серед жінок), яке нізащо не зробить такий вибір базуючись на відповідних сексистських переконаннях? Нещодавно ізраїльське інтернет-видання «РеЛевант» задалося питанням, чому власне жінки не голосують за жінок? На думку автора статті Давида Едельмана, одна з причин, «уразливість іміджу жінки-політика. Їм менше прощають. Їм не прощають складок і зморшок. Їм не прощають помилки в одязі і косметиці. Їм не прощають незугарні жести. Їм не прощають ані асексуальність, ані сексапільність». Прощають зрідка. Феномен Тимошенко цього доказом і трикратне падіння її рейтингу після виборів 2010 року. Так само, за оцінкою польської дослідниці Аґнєшки Кублік, тих жінок які чогось досягли в житті, вважають зазвичай високомірними і не сприяють їхньому просуванню далі. Такий собі сексизм тихою сапою. Едельман продовжує: «Дами сприймають чужий успіх як пряму атаку на власну життєву модель, для якої вони легко знаходять нові виправдання».
Найвідоміша жінка-політик останніх ста років Маргарет Тетчер оточувала власну команду чоловіками, її називали через це «бджолиною маткою». В таку гру намагалася грати Тимошенко, але програла. Її програш теоретично це удар по позиціях жінок в політиці. Але чи програла від того Україна?