2015 рік і Україна. Зміни чи розчарування?
Минулий Новий Рік я зустрів на Майдані Незалежності. І разом з багатьма Українцями гордо співав Гімн України після того як годинник пробив 12. Це було неймовірно. Відчувати себе частинкою чогось величного, «краплею в морі». Тоді ще не було смертей, небесної сотні, втечі Януковича, Криму, АТО-війни і всього іншого, що відбувалося у цей складний для кожного із нас рік. Але було відчуття, що зміни в країні відбудуться, і вони будуть колосальні, тому що люди, які тоді стояли поруч мене, були готові добиватися змін в цій країні навіть (як показав час) ціною власного життя.
Цього разу відчуття напруженості моменту не згасає вже більше місяця. Зважаючи на останню риторику міжнародного співтовариства, висновок один – реформи або глухий кут. Саме не впевненість у тому, що люди, які перебувають за кермом країни розуміють це, не дає мені спокійно чекати на той момент коли перезавантажиться стрічка новин у моєму браузері. Або ще гірше, розуміють але їм на це начхати. І судячи з того, як йде реформування країни, з того скільки вбивць і хабарників режиму Януковича сидять за ґратами, мої переживання небезпідставні.
Зрозуміло, що з такими темпами реформування, у людей багато терпіння не вистачить. І тоді є декілька варіантів змін, про які ви напевне всі підсвідомо догадуєтеся, тобто від економічного краху до державного перевороту. І це вже не щось далеке, а можливі події найближчих місяців року що наступає.
В будь-якому випадку без реформування Україна стане надзвичайно вразливою і нестабільною. Ситуацією може скористатись, як зовнішній так і внутрішній ворог нашої держави, що може привести до змін устрою чи навіть її територіального поділу. А це буде помилкою історичного масштабу, оскільки наступним поколінням українців, що будуть формувати політичну еліту, прийдеться замість того щоби модернізувати свою державу, - відновлювати її. Замість того щоби посісти належне нам місце серед розвинутих країн світу доведеться знову доказувати всім міжнародним акторам, що ми є незалежна країна і єдиний народ. Тобто замість розвитку, відновлення того, що можемо втратити зараз.
При сьогоднішньому стані справ подальша ескалація конфлікту стає вже не вигідною Росії. Стає зрозуміло, що ціни на нафту та економічні санкції заставили політичну еліту північного сусіда замислитись над доцільністю збройного втручання в Україну. В свою чергу Захід після економічних жертв заради санкцій, починає пильніше придивлятися до самої України. І висновки часто не на нашу користь. Про те, що Україна собою представляє зараз для Європейського Союзу, може говорити зірваний візит Президента України Петра Порошенка на останній саміт ЄС. Багато хто в Брюсселі не задоволений браком хоча б якихось, більш-менш значущих, хороших новин з Києва. Україна весь час просить і нічого не дає взамін. А політика більшого за більше (more for more), є основою політики Союзу щодо своїх найближчих, в політичному і територіальному плані, сусідів. Розуміючи це, в Україні хоча б після Парламентських виборів, лідерам потрібно було одразу ж скласти і підписати коаліційну угоду заради демонстрації єдності та готовності до реформ. А вийшло так, що задля цього потрібен був візит Віце-президента США Джо Байдена в Україну.
Тим не менш, якщо ЄС та США будуть відповідним чином впливати на темпи реформування України, то ситуація може перейти на нашу користь, і вже найближчим часом держава зможе, в разі правильного використання свого потенціалу, показати позитивний економічний ріст. Що в найближчій перспективі повинно перелитись у прихід нових політичних еліт в регіональному масштабі на найближчих виборах до місцевих рад.
Саме після цих виборів почнеться суттєве оновлення владної верхівки в Україні, оскільки на політичну арену будуть виходити молоді лідери, які не мали фінансової змоги самостійно прорватися в парламент і не хотіли підлаштовуватись під будь-яку із наявних політичних партій. Ті, про кого говорять коли хочуть побачити «нові обличчя в політиці». І я маю велику надію, що цього разу Українці зроблять правильний вибір і не дадуть себе обманути.