Що там у киян? Вісті з полів київських виборів
Місцеві вибори у Києві точно запам’ятаються як одні з найтихіших. Навіть порівняно з іншими регіонами, у столиці доволі спокійно. Проте запекла боротьба нікуди не ділася. А де в чому київська кампанія навіть визначальна.
Як не дивно, усі без винятку соціологи (солідарність у них – нечаста річ) віддають перше місце Віталію Кличку з перевагою у 15-20%. Тому деякі експерти взагалі не бачать підстав для будь-яких змін. Справді, хіба ж відриву у 20% недостатньо, аби Кличко зберіг владу в столиці?
На ділі ж ситуація у нього набагато важча, ніж на минулих виборах. Того разу Кличку суттєво допоміг Порошенко, і не лише прямою підтримкою. Українці хотіли бачити президента і мера у одній команді, от і голосували відповідно. Цього ж разу і рейтинг у Петра Олексійовича не той, і агітувати відкрито він не може.
Рік роботи у Києві мер теж в актив занести навряд чи може: помилок було чимало, а конкуренти про них уже нагадують. А оскільки якихось «прихованих резервів» для перемоги у Кличка нема, то у Києві ми точно побачимо другий тур виборів.
ЦІЛЬ – ДРУГИЙ ТУР
Осінь – урожайна пора соціологів. Рейтингів не бракує, і кожен кандидат посилається на підсумки опитувань, які виводять саме його у наступний раунд (а маніпулятивна соціологія – жива і легітимна). Найчастіше звучать прізвища Борислава Берези та Олександра Омельченка.
Вони ж найбільше «представлені» і на вулицях Києва. Традиційна для спального району картина – коли під бордом Берези роздають газети Омельченка (де його скромно називають одним із символів Києва поряд з тортом і Хрещатиком).
«Друготурова» риторика – критика чинної міської влади та ігнорування інших конкурентів – відчувається у всіх кандидатів. Вирізняється лише Омельченко, який нагадує усім, як було добре 10 років тому. Цікавість ситуації в тому, що у більшості опитувань переслідувачі Кличка В СУМІ набирають більше, ніж він. Тож навіть пройшовши у 2-й тур з відставанням у 20%, можна перемогти. А щоб вийти, кандидати намагаються запам’ятатися. Для цього, як і в боксі, потрібен відомий суперник.
Між тим, списані багатьма Сергій Гусовський («Самопоміч») і Володимир Бондаренко («Батьківщина») мають прихований актив – той самий, що допоміг Кличку. Частина виборців, що не визначилися, імовірно, голосуватимуть за відомі партії, а це може підштовхнути і мера з цієї ж партії підтримати. Саме ці типові українські виборці, які визначаться тільки у кабінці, і дозволяють не лише лідерам рейтингів, а й іншим кандидатам, претендувати на прохід далі.
Ще одна причина, з якої спрогнозувати результат неможливо – специфіка київських виборів. Явка тут може бути надзвичайно низькою і впливати на результат. Багато залежить від того, чи піде на вибори молодь – це може серйозно змінити шанси того ж Берези.
ЦІЛЬ – НЕВІДОМА
Чого хоче досягти УКРОП – ще одна тема для конспірологів. Хоча партія і вклалася в агітацію як слід, шанси Корбана далеко не найкращі. А проте кампанія стає тільки масштабнішою.
Утім, вигода від цього – дуже навіть істотна. По-перше, «під шумок» виборів пройшла гарна презентація партії. Недарма ж у рекламі активно тиражували її гасла! Тепер можна і на позачергові парламентські (в УКРОПі доволі часто говорять про них). По-друге, партія показала киянам взірець коректної кампанії, суттєво відмившись від чернігівського негативу.
Проте, мабуть, найголовніше – УКРОП запам’ятався, і цілком може потрапити в Київраду («А туди теж є вибори» – вражено спитає багато хто).
Схожа історія і з Сергієм Думчевим, якого частина киян уважала кимось типу Дарта Вейдера, тільки без обладунків. Втім, лідер «Руху за реформи» - не ексцентричний мажор, а цілком прагматичний бізнесмен, екс-соратник Тігіпка. І всі ці носороги та кричущий популізм – заявка на «протестне голосування», яке в Києві завжди було в пошані. Так що в Київраді цілком може настати локальна «Ера Думчева». А от деякі проекти, як от «Ми кияни» та «Сила громад» узагалі зникли з екранів радарів.
Окреме місце у рубриці «Ціль – невідома» займає «Демократичний альянс». Партія завжди славилася «вуличною» (у гарному сенсі слова) роботою і конструктивом. Цього разу кампанію вони урізноманітнили слоганами «Петя боїться Гацька» і «Сєня боїться Гацька». Що це мало на меті – невідомо.
А от відсутність молодих незалежних партій (на зразок «Демократичного альянсу» кількарічної давності) насправді не дивна. На минулих місцевих виборах кияни чітко показали, що люблять розкручені політичні сили – від цього відштовхуються і цьогорічні кандидати.
ТЕХНОЛОГІЇ. «Анти – 205 округ» – так поки можна назвати ці вибори. Судіть самі: поки кандидати не «вкидають» компромат на своїх суперників і не влаштували жодної бійки. Хтось може подумати, що вибори і не починалися.
І навіть агітаційна преса виходить із відвертими назвами штибу «Кандидат Х – найкращий у світі кандидат», та оспівує своїх, а не розповідає про чиїсь зв’язки з олігархами чи несправжню біографію, як це було на президентських виборах. Роздавати продукти теж ніхто не поспішає, тож киянам лишається спокійно оцінювати кандидатів, а не гречку. Хоча поодинокі підкупи все ж трапляються. Та нічого спільного з 2012 роком, коли спальними районами Києва відкрито розносили гроші – немає.
А от адмінресурс знову в ділі. Втім, ідеться не про явне його використання, коли вчителів і лікарів женуть голосувати за «керівну і спрямовуючу силу». В хід пішли давно відомі «листи щастя».
Ось такі «привіти» отримують зараз кияни. Начебто і не агітація, але натяк усім зрозумілий.
З цієї ж серії і звільнення головного архітектора Целовальніка та інші кроки, які у ЗМІ повязують з виборами.
Проте головна новація виборів-2015 – кандидати таки вийшли з астралу і помітили навколо себе виборців. Після Фейсбук-гвалту про суцільний популізм тональність агітації змінилася. На вулицях з’явилися обіцянки вже не глобальних змін та захисту країни, а плани реформи КМДА, нових транспортних ліній, тощо. Маленький крок для кандидатів (популізм і там є) – але величезний стрибок для усієї України.
НОУ-ХАУ ВИБОРІВ
Дорого і сердито: масштаб агітації тут майже той, що на парламентських виборах. Багато в чому це пов’язано з появою нових політичних сил, лідерам яких потрібно показати себе виборцям
Олігархи пропали! «Партій впливу», тобто бізнес-проектів під конкретну людину поки не помітно. Непублічним лишився і Олександр Третьяков, що посідав чільне місце у всіх конспірологічних теоріях. Утім, люди олігархів нікуди не ділися – вони розпорошилися у списках різних партій.
І Київрада пропала: непосвячена людина справді може вирішити, що обирають лише голову міста, а от вибори до міської ради відсутні. Адже депутатів активно не рекламують, як і програми партій. Усі політичні сили зробили акцент на мерів: одна людина все ж краще запам’ятовується. До того ж, багато у кого в списку або невідомі люди, яких ніхто не знає, або ж одіозні постаті, яких навпаки, намагаються сховати.
Геть від ідеології: А ось це вже плюс – партії дедалі менше говорять про свої ідейні переконання, і дедалі більше – про Київ та киян. Поки багатьом бракує конкретики – але ж головне іти, чи не так?
У матеріалі використані фото з газети "День", видання "Новий регіон" та соціальних мереж
