Чи можна зупинити самознищення чарівного Закарпаття?

Коли у сонячний передноворічний день ти з гарним настроєм піднімаєшся у гори на хребті Синяк, то отримуєш шок від вигляду декількох гектарів вирубленого на вершині лісу. Пейзаж із пеньками і поваленими залишками дерев нагадує образи з фотографій закатованих голодомором і в концтаборах співвітчизників. У цей момент ти гостро відчуваєш загрозу втрати світу, що належить тобі, як громадянину України від народження. Відчай, гнів, ненависть до краю заповнюють свідомість. Ти бажаєш лише одного - справедливого покарання тим, хто знищує життя. А трохи пізніше, коли опановуєш емоції замислюєшся над причинами того, що відбувається на Закарпатті.
За часів СРСР це була одна із найзаможніших частин радянської України. Зусиллями ентузіастів планової економіки вдалося продовжити розвиток області, інфраструктура якої залишилася у спадок від вмілого газдування очільників Підкарпатської Русі другої Чехословацької республіки.
Незалежність принесла нові виклики і можливості. Прикордонне розташування сприяло приватній ініціативі та швидкому становленню ринкових відносин. Одночасно, воно вплинуло на занепад колективних форм господарювання: великі і середні підприємства/колгоспи розвалилися, залишивши по собі колоритні руїни. Проте, вивільнені від звичних форм зайнятості люди потребували працевлаштування. Частина із них - більшість жінки, виїхали на заробітки за кордон, інші - вбудувалися у нову дійсність через надання послуг або започаткування мікробізнесів, а дехто був інкорпорований у тіньові, кримінальні схеми розкрадання природних ресурсів та контрабанди.
Ще років п'ятнадцять-десять тому існував умовний баланс між різними напрямами активності населення та жевріла надія на розвиток краю. Однак, еволюція української політичної системи жорстко структурувала суспільство на верх і низ, забезпечивши безаперечну владу кланів. Як і всюди в Україні, Закарпаття перетворилося на місце хижацьких практик нищення народного багатства і спільного майбутнього.
Інша річ, кого цікавлять ідеї співбуття у часи фрагментації дійсності?
У підніжжі хребта Синяк розбудували свої помістя пани Балога і Гелетей.
Тут-таки, при в'їзді до села Синяк, очільник податкової володіє корчмою і гостьовим двором, а трохи вище - на місці бувших гаражів будує трійко апартаментів для здачі в оренду. А за католицькою церквою, там, де нещодавно проклали асфальтову дорогу, розташовані елітні обійстя чиновників з цілодобовою охороною.
І, звичайно, ніхто із них ані слухом, ані духом не знає, що за півкілометра ведеться вирубка лісу, а біля річки його нашвидкоруч перетворюють на кругляк і пізно ввечері на потужніх камазах вивозять на склади до Мукачевого. Він тут не затримується, бо далі рушає контрабандою до Угорщини. А втомлені бригадири лісорубів з відчуттям гарно виконаної справи проїдають і пропивають заробіток у місцевих кафешках, голосно розмірковуючи про вади і достоїнства нинішніх та бувших лісників.
Загалом, вся ця братія щаслива і задоволена.
Залишається питання: чому я - людина, яка завітала до Синяка на тиждень, змогла усе це почути і побачити, а влада, якій надано повноваження і відповідальність за цю землю ігнорує знищення лісу?
Відповідь очевидна.
Тому я звернулася до нардепів, очільника НАБУ та в.о. міністра екології та природних ресурсів, щоб зупинити самознищення чарівного Закарпаття.
Крім того, запрошую журналістів провести власне розслідування ситуації у Синяку. На жаль, вона є типовою і показовою.
Як думаєте, чи вдасться змінити її на краще?
Якщо ні, то за 15-20 років хребет Синяк буде мати космішний ландшафт. Навіть пні згниють.

З надією, далі буде...