ПОЛІЦЕЙСЬКА МІСІЯ ОБСЄ ТА ПРИМИРЕННЯ НА ДОНБАСІ?
17 травня в Москві перебувала помічник держсекретаря США у справах Європи і Євразії Вікторія Нуланд. Головним питанням у порядку денному її візиту в РФ був пункт про поліцейську місію ОБСЄ на Донбасі та мінський процес. Наші джерела в Москві підтверджують факт зустрічі Вікторії Нуланд з ключовим персонажем російської політики щодо Донбасу - помічником президента РФ Владиславом Сурковим. Повідомляється, що, незважаючи на занижені очікування, розмова вийшла досить продуктивною. Сурков пообіцяв сприяння Москви у справі просування ідеї поліцейської місії ОБСЄ на Донбасі. Відомо, що вже 19-20 травня Нуланд в Брюсселі, разом з держсекретарем США Джоном Керрі, проведіла переговори з керівниками МЗС країн-членів НАТО. За нашими даними, там теж будуть говорити про миротворчу місію в Україні.
Отже США і Росія принципово домовилися про те, що конфлікт на Донбасі потрібно зупиняти і консервувати. Це з ентузіазмом сприйняли і в Брюсселі. Європа давно намагається скинути з себе санкції проти Росії та знайти стрілочника, який би відповідав за перемир'я в зоні АТО.
Але де в цій схемі інтереси України? Перед тим як стратеги Банкової почнуть виписувати свої “зустрічні пропозиції” вони повинні усвідомити для себе кілька принципових речей.
1) Повернути єдність України в моделі "на 2013 рік" неможливо. Не можна взяти і перекреслити два роки війни, кров і страждання людей. Ніхто нічого не забуде і не пробачить. Ми знаходимося в тренді "меморіальної історичної пам'яті". Тому можливій або «примус до миру» і довгий процес реконструкції, або імітація переговорного процесу і заморожування конфлікту. Але сьогодні найбільш імовірним є третій варіант - гібридний.
2) Перемир'я не виключає відновлення війни. Навіть якщо на лінії поділу з'явиться кілька сотень поліцейських ОБСЄ це не гарантує того, що росіяни не почнуть бойові дії. Який би формат миротворчої операції не запропонували б посередники, у Путіна завжди залишається можливість зламати гру. Змінювати правила по ходу гри, якщо вони не підходять - це частина політичної стратегії Росії.
Кремль не відмовився від політики силового вирішення конфліктів в Євразії. Війна на Донбасі - це "мерехтливий конфлікт", ескалації якого залежать від геополітичних гойдалок Путіна. Буде потрібно відвернути увагу від Сирії або Кавказу - Кремль почне наступ на Донбасі і навпаки. Тому ВІЙНА ВСЕ ОДНО БУДЕ! І до неї потрібно бути готовими.
Немає сенсу забовтувати себе мантрами про санкції і чекати краху Росії. Так. Він (крах) неминучий. Росія як історичне імперське непорозуміння розвалитися. Але це відбудеться не в 2017 році. І це потрібно розуміти при стратегування відносин в Кремлем.
3) Повернення територій можливе тільки в якості успіху комплексу заходів військово-політичного, дипломатичного та економічного характеру. І це не "мінський процес" з його "конституційним особливим статусом для Донбасу". І, природно, це не поліцейська місія ОБСЄ.
Поліцейська місія не вирішує головного завдання. Вона тільки «заморожує» конфлікт. Слід вести мову про фізичне звільнення українських території від російських окупантів і місцевих сепаратистських банд. Потрібно вести мову не про діалог з терористами, а про ДЕСЕПАРАТІЗАЦІІ регіону.
4) Навіть в контексті гарантійного механізму щодо забезпечення дотримання домовленостей і безпеки під час виборів в ОРДЛО поліцейська місія ОБСЄ не має сенсу. Вона просто виявиться не в змозі забезпечити реальну безпеку на Донбасі протягом всього виборчого процесу, починаючи від висування кандидатів, зустрічей з виборцями, передвиборної агітації тощо Максимум, що вона зможе - це забезпечити видимість безпеки на виборчих дільницях в день голосування. Але ніякі європейські стандарти вільного волевиявлення на цих виборах дотримано не буде.
5) Брати на себе нові зустрічні зобов'язання і очікувати, що Росія не виконає свої обіцянки в рамках мінського процесу контрпродуктивно. Українське керівництво має приймати такі рішення, які можна швидко скасувати. Тому не можна для тактичних ігор використовувати власне конституційне право, особливо тоді, коли в країні є гострий дефіцит конституційної легітимності.
6) Надавати «гарантії» або вносити в Конституцію зміни про статус територій є сенс тільки тоді, коли десепаратізація відбулася: окупанти покинули територію, покарані бандити, проведена робота з населенням, відновлений контроль над інформаційним простором і українсько-російським кордоном.
7) Сегодні "домовлятися" в Донбасі ні з ким. Це недоговороздатні і не самостійні персонажі. Вони нікого не представляють. Розмовляти потрібно з Москвою, але при свідках. Чим більше свідків - тим краще. І бажано в прямому ефірі.
8) Тактика "ні миру, ні війни" і блокада. Сьогодні це єдиний сценарій, при якому Київ не несе значних втрат (військових, соціально-економічних і політичних).
Якщо говорити про позитивні моменти поліцейської місії, то вони полягають у тому, що вона створює складності для Кремля. Як би це цинічно не звучало, але жертви серед мирних жителів і збройних формувань це одна статистика і резонанс, а загибель представника ОБСЄ - це вже інша історія, що має додаткову політичну вартість. Людський матеріал в бандформуваннями так званих «ДНР - ЛНР» далеко не найкращий. Уникнути форс-мажорів і спонтанних бойових зіткнень просто не вдасться. Москві знадобитися масового роззброїти непідконтрольні групи і цивільне населення, а також встановити оперативний контроль над усіма підрозділами бойовиків. Росія за фактом буде змушена виступати стороною конфлікту, а не грати в посередника.
Так чи інакше успіх проекту залежить від того, чи зможе Київ проявити політичну волю і не допустити девальвації ідеї місії. План повинен бути реалізований вцілому, а не частинами. І Росія повинна довести на ділі, що вона здатна домовлятися.
Поки що Київ слабо проявляє політичну волю. Скоріше навпаки. Наприклад заступник міністра закордонних справ України Вадим Пристайко в своєму останньому коментарі говорив не про повноцінну міжнародну поліцейську місію, а про використання існуючих механізмів. Пропонується просто розширити мандат тій місії ОБСЄ, яка знаходиться в Україні (СММ ОБСЄ). А це вже тривожний дзвоник для нас.
Миру на Донбасі можна досягти тільки тоді, коли ми будемо сильні і навчимося говорити «ні» навіть найважливішим партнерам.
