Владна джинса за рахунок платників податків. Ще довго?
novyny zakarpattya
Нещодавно трапили до рук два номери обласної газети «Новини Закарпаття», що виходить двічі на тиждень. Власне, мова йде про вівторковий та суботній номер газети, у яких разом розміщено 11 публікацій, де фігурує як герой чи експерт голова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль.
Тижневик охоплює в області доволі значну аудиторію – тираж суботнього випуску становить 13 058 примірників. Після моніторингу контенту задав собі питання як читач – а хіба варто платити за випуск газети, через сторінки якої пролітає один головний мотив – що і де зробив чи сказав голова ОДА?
Пункти тимчасового митного контролю, фінансування медицини, митний кодекс, хабарництво на митниці, засідання бюджетного комітету парламенту, робота аеропорту, ремонт доріг, боротьба з контрабандою, – ось теми, де очільник облдержадміністрації виступає як головний позитивний герой чи як експерт-коментатор актуальної ситуації.
«А де ж читати про діяльність влади?», – як правило, резюмують «прихильники» будь-якої влади. Тут звичайно просто необхідно констатувати: коментарі і хвалебні матеріали персонально про голову ОДА не є «висвітленням питання діяльності влади». Натомість такі матеріали ну дуже вже мають ознаки специфічної джинси – так званої владної, де читач про керівництво дізнається лише одну точку зору – позитивну. Читачеві нав’язується позитивний імідж конкретної персоналії. Багато де районні газети, аналогічно, хвалять керівництво РДА та райради, міські газети – керівництво міста. І точно вже важко знайти у таких газетах критику можновладців. Думки опозиційних діячів, наприклад, тих же депутатів рад, не подаються.
Загалом, коли почитати українські комунальні газети, можна подумати, що ми живемо у паралельній реальності, бо чиновники у нас найкращі, з рання до вечора працюють для нас і загалом усе ідеально. А що не ідеально, то, знову ж таки, чиновники стараються якнайскоріше виправити. І вже можемо таки дізнатися із владних ЗМІ щось погане про чиновників тоді, коли вони уже звільнені, а за них працюють інші люди, які, поки вони працюють, для комунальних ЗМІ – хороші люди.
Аби повернути, насамперед, споживача інформації у реальність, в Україні наприкінці минулого року й прийняли закон про роздержавлення ЗМІ, який сухою мовою називається – «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації». Радує вимога Закону – у випадку, коли колектив редакції не прийняв рішення про своє реформування (роздержавлення), то ЗМІ просто ліквідовується.
Звичайно, інформувати про діяльність влади треба. У реформованих і уже незалежних ЗМІ такі матеріали повинні бути означені як такі, що створені у відповідних відділах органів влади. Відтак тоді споживач інформації не буде введений в оману і розрізнятиме, що писали журналісти, і публікації, які творили прес-служби органів влади. Ну а якщо на сторінці, контент якої проплачений за рахунок бюджету, розміщуватиметься інформація не про діяльність влади, а суто про те, який «хороший, розумний і прекрасний» голова ради чи держадміністрації, то тут уже варто пошукати й корупційну складову справи – адже мова може йти про використання бюджетних коштів на особистий піар.
Тут, до слова, пригадується випадок із Йосипом Вінським – хто пам’ятає, був такий політик, який в одному з урядів Юлії Тимошенко працював міністром транспорту та зв’язку. І щось там рекламувалася – одна з послуг від «Укрпошти». І у рекламному ролику головним героєм виступив... ні, не голова поштового підприємства, не актори, що грають ролі ощасливлених від послуг пошти, а – міністр Вінський власною персоною. Який щось інформував про послугу. На адресу Вінського одразу пішли закиди, що він то рекламує під приводом «Укрпошти» себе як політика, та ще й – за державні кошти. Згодом Вінському довелося піти з посади. У тому числі, більшою чи меншою мірою, але це спровокував і сумнівний рекламний ролик.
Ситуація під приводом «висвітлення діяльності влади» в українських комунальних ЗМІ таки викликає аналогію із випадком Йосипа Вінського. А засилля інформації у комунальній газеті про голову Закарпатської ОДА Геннадія Москаля – один із яскравих прикладів. Радує, що невдовзі комунальна преса таки піде у небуття. І тоді так званої владної джинси стане менше.
Ярослав Гулан,
регіональний представник
ІМІ в Закарпатській області
