Заколот приречених за сценарієм Орхана Памука
Старий сценарій?
Події, які розгорнулися в Стамбулі, на перший погляд нагадували традиційний, усталений протягом десятиліть сценарій. Військовики, які ще 90 років тому сформували під проводом Мустафи Кемаля політичний ландшафт країни, мали звичку час від часу втручатися у політику. Щойно черговий цивільний уряд "перейде рису" в популізмі або корупції -- генерали заарештовують уряд, проголошують "очищення країни", кілька років тримають владу -- щоб потім знов оголосити загальні вибори та передати кермо новообраному цивільному прем'єру.
Втім, військові перевороти ставали час від часу рідшими та тихшими. Якщо перші перевороти призводили до страти "винних у занепаді держави", то подальші обмежувалися арештами або висланнями. Останній відомий переворот стався 1980 року, а його лідер, генерал Кенан Еврен, невдовзі став цивільним президентом країни. З того часу переворотів не було.
От і цього разу, здавалося б, спрацював знайомий сценарій: військові займають дві столиці - Анкару і Стамбул - захоплюють мости, парламент, телебачення... Є й дещо новеньке - користувачі Інтернету втрачають можливість читати та писати в таких мережах, як Фейсбук, Твіттер, Ютуб... Озброєні особи повідомляють, що військові беруть на себе відповідальність за новий курс країни, а попереднє керівництво затримано.
Незвичні деталі
Але з перших кроків очевидно - щось йде не так. Перш за все, керівництво Генштабу, як виявляється, не тільки не має жодного стосунку до заколотників - генералів взяли у заручники.
Всі попередні перевороти очолював Генштаб. Під час керівництва Ердогана він не раз звільняв генералів, які виявилися нелояльними. Цього ж разу справа виглядала так, ніби подіями керували представники середньої ланки військових - не генерали, а полковники.
Попри заяви про затримання вищого керівництва країни, найвищим з затриманих виявився якраз голова Генштабу. Прем'єр-міністр та столичний мер робили гучні заяви про спротив антиурядовим діям, про те, що їм на поміч йдуть вірні частини армії.
За кілька годин з'ясувалося, що так воно й було: у повітрі сталися бої поміж нечисленними гелікоптерами заколотників та набагато потужнішою авіацією урядових сил.
Солдати, виведені заколотниками на вулиці, виявилися здатними стріляти в поодиноких мирних демонстрантів, але здалися одразу ж, як армія відмовила їм в підтримці.
Піррова перемога Ердогана
Щойно поразка заколоту стала очевидною, президент Ердоган пообіцяв суворо покарати винних. Втім, перед цим йому довелося провести кілька не дуже зручних годин. Тим часом, як в Анкарі та Стамбулі точилася боротьба за владу, літак президента курсував поміж європейськими столицями. Президент навіть встиг звернутися за політичним притулком в Німеччині - і отримав відмову.
Правду кажуть, що друг впізнається у скруті. Ердоган, який вів з Європою непросту гру "я ваш, та не зовсім", цим нагадував свого російського візаві, який донедавна, ще до кримських подій, з успіхом вів таку ж саму гру з країнами Великої сімки - тоді ще вісімки. У свою чергу, з ним таку ж саму гру проводив (та проводить донині) президент "братньої" Білорусі. Неважко передбачити, що раніше чи пізніше подібна гра викликає природну реакцію: "досить, цю хохму ми вже знаємо". Очевидно, в зовнішній політиці Ердогану доведеться змінити деякі приоритети.
Однак головна погана новина для Ердогана - це масові виступи проти заколотників, які об'єднали практично всі головні політичні партії та просто пересічних громадян. Які не побоялися вийти на вулиці під кулі, брататися з солдатами, ризикуючи власним життям (декого і вбили).
Ердоган будував авторитарний режим, подібний до путінського, де масова ініціатива розглядається скоріше як загроза - навіть якщо ця ініціатива і на підтримку влади (або, точніше, спрямована проти її супротивника). Вранці турецьке громадянське суспільство прокинеться в новій країні - країні людей, де народ вже не залякати покаранням за "образу історичної пам'яті", "надмірний радикалізм поглядів", "поклепи на користь ворогів батьківщини" тощо.
У такому стані Ердоган чимось нагадує Горбачова після провалу серпневого путча: до влади він нібито повернувся, але... Втім, на щастя Ердогана, часу та можливостей в нього ще досить - тому що поряд ним немає постаті, подібної до Єльцина поряд з Горбачовим. Хоча на одну постать Ердоган неодноразово натякав.
Кому це було вигідно
З самого початку путча Ердоган звинуватив в його організації "людей з Пенсильванії". Всім було очевидно, кого він мав на увазі - свого колишнього соратника, а тепер запеклого супротивника Фетхуллаха Гюлена.
Мультимільйонер та релігійний проповідник Гюлен - постать досить цікава. Він - ісламіст, до того ж досить впливовий. Втім, ісламських радикалів Гюлен не просто критикує - він обіцяє їм місце в пеклі.
Загалом політичні контури Гюлена окреслити дуже непросто - він багатьом каже таке, що їм подобається. Для європейців він - прибічник тіснішого, "справжнішого" співробітництва, скорішого долучення Туреччини до Європейського Союзу. Для віруючих турків він - захисник бідних, який на свої гроши будує школи по всій країні. Він вміє розповідати про побутові проблеми мовою ісламу - або, якщо завгодно, розповідати про іслам не пишномовно, а "побутовими" словами.
Поки точилася боротьба за владу, Гюлен та Ердоган співпрацювали. Обидва працювали під лозунгами ісламського популізму: зовні ісламісти, всередині - опортуністи. Щойно Ердоган став до керма - Гюлен перетворився на заваду нумер один та відправився у вигнання, таким чином уникнувши неминучого арешту. Після цього авторитет його не знизився, а навпаки, дуже зріс.
Попри те, що Ердоган звинувачував Гюлена як натяками, так і відкрито, зв'язок Гюлена з заколотом не виглядає очевидним. Про організатора заколоту - колишнього полковника Кьосе - пишуть, що він колись був пов'язаний з гюленівським рухом.
Чи міг Гюлен підкупити певну частину офіцерів, щоб підбити їх на заколот? Коли немає доказів, краще втриматися від недоречних гіпотез.
Дежа вю
Весь перебіг подій викликав у мене відчуття певного "дежа вю". Де я бачив подібне? На що це схоже? Переворот грецької хунти 1967 року, коли полковники теж виступили проти генералів? Та ні, тодішня грецька влада була набагато інертнішою за "мачо" Ердогана. Переворот португальських офіцерів 1974 року проти власних генералів? Теж аналогія невдала - португальський режим був ще інертнішим. Ердоган, навпаки - діяч активний та енергійний.
Очевидно те, що в армії знайшлися офіцери, незадоволені як президентом, так і керівництвом армії. І тут треба подумати, що саме стало приводом: військові дії в Сірії? Багатолітня війна проти курдів? Або просто звуження можливостей для військової кар'єри?
І тут я згадав, де саме я читав - майже років десять тому - про майбутній переворот. У турецького письменника Орхана Памука, в романі "Сніг"!
Памук пише про Туреччину та турків, але таким чином, щоб турецькі реалії стали зрозумілими для іноземців. Він спеціально зупиняє свою увагу на деталях, які туркам здаються занадто знайомими та очевидними.
Роман "Сніг" - це алегоричний портрет сучасної, але недостатньо модернізованої Туреччини, яка застрягла поміж "прогресивними" та жорстокими військовиками - та безпросвітним мороком релігійної бідноти. Один з героїв влаштує у провінційному містечку переворот - під лозунгами "повернення до ідеалів Кемаля" та боротьби проти ісламської загрози озброєні люди вбивають поважаних людей міста. У той же час в місті діють справжні ісламські терористи - до яких заколотникам ніякої справи немає, вони немов існують у паралельному просторі. А за всим цим спостерігає мудрий, тихий, але дуже впливовий шейх - такий собі алегоричний образ згаданого Гюлена. За
Що це означає для України
У найближчий перспективі для українців від подій в Туреччині нічого не зміниться: курорти як були відкритими, так і залишаться за будь-якого очільника. Яка б не точилася політична боротьба, але гроши - грішми.
Що ж до високої політики... Доки Ердоган буде зайнятий внутрішніми проблемами - йому буде зовсім не до великих змін у політиці зовнішній. Туреччина не відмовиться ні від підтримки кримських татар, ні від участі в будь-яких програмах НАТО, ні від своєї позиції в Сирії.
Якщо ж його хтось, раніше чи пізніше, змінить... Які б при цьому не відкривалися яскраві перспективи, головна проблема України у відносинах з Туреччиною - не дуже великий асортимент того, що Туреччина може в українців придбати, а звідси - і не досить велика роль українсько-турецьких проєктів у турецькій зовнішній політиці. Тут ще багато над чим треба працювати.