Чи вже час для легалізації онлайн-медіа
Реалії сьогодення показують – електронні ЗМІ дедалі більше завойовують аудиторію. Особливо попит на них, коли в країні (столиці, місті, селі) відбуваються важливі події. І, буває, споживач інформації хоче знати все і якнайшвидше. Відтак кількість електронних медіа збільшується, лише на Закарпатті – найменшій (після Буковини) області нараховуються щонайменше 11 інформаційних сайтів. На цих ресурсах щодня наповнюється стрічка новин, що свідчить – вони працюють (чи радше прагнуть функціонувати) як повноцінні електронні засоби масової інформації.
Що, у свою чергу, породжує нові виклики перш за все працівникам таких ЗМІ. Від питання офіційного працевлаштування і до доказів, що ти дійсно професійний журналіст із усіма прописаними у законодавстві правами. Все це робить актуальною дискусію про доцільність функціонування інтернет-ЗМІ як повноцінних юридичних осіб.
Наразі законодавство України чітко регулює порядок реєстрації і випуску друкованих видань, є державні регулятори щодо роботи телебачення та радіо. А от на рахунок діяльності інформаційних сайтів, то тут на думку приходять чомусь диктаторські закони Януковича від 16 січня 2014 року.
Саме в цих документах категорично заборонялася діяльність інформаційних агентств без державної реєстрації. Відтак саме новинні сайти, надто нелояльні до режиму, мали усі шанси відчути на собі першими усю суворість диктаторського законодавства. Але, на щастя, диктаторські закони відійшли в історію.
Тож нині нова спроба зробити обов’язковою державну реєстрацію онлайн-ЗМІ могла б викликати негативні відчуття дежавю. Та й без того навряд чи саме сьогодні слід говорити саме про обов’язкову регуляцію на ринку електронних газет. Останні роки саме інтернет-ЗМІ стали майданчиком для незалежних журналістів, які з різних причин, у тому числі й цензуру, змушені були залишити свої редакції.
Але, на жаль, разом з тим активно працювали (й працюють) і «псевдо-ЗМІ», в яких під виглядом «журналістських розслідувань» зливається брудна і, почасти, недостовірна інформація на різну тематику.
На Закарпатті, до слова, функціонує щонайменше 5 сайтів, які створені навмисне для викиду «чорної» інформації. І ці сайти маскуються під повноцінні онлайн-видання. Ясна річ, що жодних вихідних даних на цих веб-сайтах нема.
Тож, як бачимо, палиця з двох кінців – з одного боку: відносно прості умови для швидкого запуску незалежної платформи для журналістів; з іншого – поле для зловживання, маніпуляцій з інформацією, продукування інформації з порушенням журналістських стандартів.
А все це породжує такі явища, як, наприклад, функціонування сайтів без контактів редакцій й імен редакторів. Що, у свою чергу, може призвести до продукування не просто неправдивої інформації, а свідомого нагнітання панічної обстановки висвітлюючи, наприклад, просто антитерористичні навчання – з меркантильною метою накрутки лічильника сайту. Це ми говоримо на прикладі закарпатського медіапростору, хоча подібне можливе в кожному регіоні країни.
Де ж золота серединка? Істина напевне в тому, що колективи онлайн-медіа самі повинні прагнути отримати, що називається, – легальний статус. Якщо говорити про Закарпаття, то в області принаймні один ресурс зареєстрований як інформаційне агентство, про це чітко вказано на веб-сайті видання. Показник малий, але, що називається, перший крок зроблено.
Попереду ще багато роботи у напрямку легалізації онлайн-ЗМІ. Але головне завдання наразі – аби медіаспільнота сама визначила, як це краще зробити.
Ярослав Гулан,
регіональний представник
Інституту масової інформації
в Закарпатській області
ілюстрація з сайту pomalu.info
