Гроші від влади для закарпатських ЗМІ – ризики та позитиви

Місцева влада може платити за висвітлення своєї діяльності, а для місцевих ЗМІ такі гроші можуть стати джерелом додаткового доходу. Загалом, це нормальна практика, але при одній умові – споживач інформації попереджений, що матеріал офіційно замовлений. Медіа не завадило б поінформувати, скільки вони отримують від влади, адже це, зрештою, публічна інформація за визначенням закону.

Один із аргументів противників ліквідації муніципальних газет – а де владі назагал інформувати жителів громади про свою рутинну роботу? Один із варіантів відповіді – якісна робота прес-служби. Як показує практика, деякі закарпатські онлайн-ЗМІ чи не до 90% прес-релізів із позитивними меседжами про органи влади розміщують у себе у стрічці новин. І цілком безкоштовно, оскільки власного контенту мало, а прагнення оновлювати стрічку новин є.

Ще одним варіантом відповіді – де ж інформувати про роботу влади – це викуп друкованих площ чи хвилин ефіру. Офіційний викуп. По-перше, це дешевше, ніж утримувати цілу редакцію, по-друге – це реальна економічна підтримка для медіа. Що для останніх аж ніяк не зайве.
Законодавство України дозволяє місцевій владі платити засобам масової інформації за висвітлення там своєї діяльності. Більшість органів місцевого самоврядування під такий пункт витрат закладали (або роблять це й досі) фінансування власних друкованих ЗМІ. Втім такі гроші можуть отримувати і приватні медіа, у тому числі – і реформовані вчорашні комунальні видання.

Автор направив інформаційні запити до Закарпатської обласної ради, а також міст обласного значення – Ужгород, Мукачево та Хуст – аби дізнатися, які ж медіа у цих регіонах отримували гроші від влади. Виявилося, отримували, і, порівняно, непогані.

Газета «Новини Закарпаття» (наразі – належить облраді та ОДА як комунальне підприємство) торік отримала 355 тисяч гривень, а цьогоріч на її рахунок перекажуть – 385 тисяч.

Фінансували із обласного бюджету і Закарпатську регіональну філію Національної телекомпанії України, – відому як телеканал «Тиса-1». У 2016 переказано 133,1 тисячу, а цього року заплановано – 143 тисячі.

В обласному центрі Закарпаття гроші із бюджету за висвітлення діяльності місцевої влади перетікали у муніципальну газету «Ужгород», яка наразі не реформована і є комунальною установою. У 2016 році редакція отримала 249 тисяч, а цьогоріч матиме трохи більше – 260 тисяч. Крім того, від Департаменту міського господарства газета за розміщення оголошень торік отримала 33 з половиною тисяч, а у 2017 передбачено 20 тисяч.

У місті Мукачево у 2016 році місцева рада спрямувала у редакцію однойменної газети 63 тис. грн. Цього року за висвітлення діяльності влади у бюджеті міста закладено 386 тисяч. Правда, із цих грошей, згідно з цільовою програмою, на публікації власне у друкованих ЗМІ передбачено 102 тисячі. Цікаво, що у програмі не вказано медіа, які отримають ці 102 тисячі.

У місті Хуст у 2016 році 50 тисяч гривень дісталися муніципальній газеті «Вісник Хустщини». А цього року редакції, яка ще не реформована, запланували дати 80 тисяч.

Більше грошей у Хустській міській раді витрачають на приватне телебачення. Так, у 2016 році регіональна телекомпанія «Хуст» отримала із бюджету міста 120 тисяч, стільки ж телеканалу передбачено у бюджеті й цьогоріч. Крім цього, ще 79 тисяч цього року отримає регіональний телеканал «М-студіо».

Загалом, як бачимо, до бюджету закарпатських медіа перераховуються доволі немалі суми, які, безперечно, є суттєвим доходом. І для економічного життя ЗМІ у цьому плюс.

Але редакції ЗМІ повинні усвідомлювати й відповідальність та можливі ризики. По-перше, варто на шпальтах (чи в ефірних секундах) час од часу нагадувати своїй аудиторії про суми, які отримані із бюджету. Адже це, насамперед, – гроші платників податків.

По-друге, що важливіше, ЗМІ повинні чітко вказувати, які матеріали, що називається, офіційно проплачені. Інакше є великий ризик отримати на виході владну джинсу. Не можна журналісту йти, наприклад, на заходи із міським головою в рамках співпраці медіа і влади, робити після цього сюжет (публікацію) і видавати продукт під виглядом «звичайного» у випуск новин (на шпальтах газети). В інакшому випадку споживач інформації буде введений в оману – адже контент подано не тому, що він має суспільний інтерес, а тому, бо за це заплачено. Відтак матимемо приклад джинси від місцевої влади. Та ще й за гроші платників податків.

А коли споживач інформації попереджений про контент на замовлення, тоді він може не дивуватися у певній однобокості контенту. Адже він підготовлений радше як продукт прес-служби, ніж як власне журналістське дослідження.

Фінансування ЗМІ владою викликає ще один ризик для журналістів – небажання робити критичні матеріали про владу, аби не позбутися свого, по суті, бізнес-партнера. Тобто, гіпотетично, може вийти така ситуація: редакція бачить, що місцеві депутати проводять відвертий дерибан муніципального майна чи землі, але не будуть про це інформувати аудиторію, бо ці ж депутати у бюджеті заклали, умовно кажучи, 100 тисяч для медіа. І можуть, як помсту за тему дерибану, перенаправити гроші іншому ЗМІ.

У таких випадках, звичайно, варто згадати про честь професії, і не забувати – істина дорожче, попри ризики. І якщо після інформування про негативні дії влади та ж влада позбавить ЗМІ фінансування – це лише зайвий доказ правоти ЗМІ. Авторитет медіа після такого лише зросте серед глядацької (читацької) аудиторії. А коли ЗМІ має рейтинг, там однаково буде бажання місцевої влади «висвітлювати» свою діяльність.

Ярослав Гулан,
регіональний представник
Інституту масової інформації
в Закарпатській області

Матеріал підготовлено в рамках проекту «Мережа медіа-спостерігачів», який виконує ІМІ за підтримки Freedom House та МЗС Норвегії