Професія – шахтар: без права на безпечні умови праці
Шахтарі Донбасу
Шахтарську справу традиційно прийнято асоціювати з тяжкими умовами праці, значними фізичними навантаженнями, серйозною шкодою для здоров’я і, на жаль, потенційно ризиковою для життя. Оскільки вуглевидобувні підприємства в Україні найчастіше працюють за застарілими технологіями, це ще більше ускладнює й без того невтішне становище шахтарів. На додачу до цього, з початком збройного конфлікту на тимчасово окупованій території Донбасу зник єдиний превентивний механізм – державний контроль за безпекою праці, що призвело до кричущих наслідків.
Детально проблему умов праці шахтарів в Україні загалом та на Донбасі зокрема розглянули правозахисники у звіті «Справжня ціна вугілля в умовах війни на Донбасі: погляд крізь призму прав людини» , що вийшов друком у рамках роботи Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі».
Право на безпечну працю на підконтрольних уряду територіях
Правозахисники з’ясували, що збройний конфлікт серйозно вплинув на вугільну галузь в цілому та на гірників зокрема. Майже 2/3 усіх шахт нині перебувають на тимчасово окупованій території, тож і проінспектувати ситуацію з дотриманням права на безпечну працю там не видається можливим. А отже, офіційні показники щодо виробничого травматизму вже 2015 року значно знизилися, оскільки охоплюють тільки близько 30 % усіх вуглевидобувних підприємств.
Однак проаналізувавши дані Міненерговугілля, аналітики виявили, що 2016-го року порівняно з 2015-м виробничий травматизм шахтарів збільшився майже на чверть (!). Не в останню чергу такій зміні сприяють саме порушення правил безпеки праці у шахтах.
Рівень виробничого травматизму на вугледобувних підприємствах в Україні
Українське законодавство передбачає чіткі вимоги щодо безпечних умов праці гірників. Однак і до конфлікту начальники шахт сліпо гналися за максимізацією вуглевидобутку, імперативно встановлюючи «п’ятирічки за три роки», внаслідок чого підземні трагедії щоразу безжально вбивали шахтарів. Колишні гірники розповідають про усвідомлені злодіяння керівництва шахт таке:
«Диспетчер запитує: «Чому стоїть лава?» (вибій у шахті із суцільною системою розробки вугільного чи інших пластів корисних копалин). В цей час у диспетчерській є заступник директора з виробництва. Йому з-під лави кажуть, що слюсар вимкнув підстанцію, немає напруги під лавою. Заступник директора каже: «Включайте підстанцію, мені дешевше заплатити родині гроші, якщо він навіть здохне, ніж буде простій лави»
(З інтерв’ю від 01.11.2016)
На практиці – в умовах збройного конфлікту та окупації частини Донбасу – ці норми ще частіше ігнорують.
«Однією з причин низького рівня безпеки праці на державних шахтах є недостатня забезпеченість саморятівниками (засобами індивідуального захисту органів дихання та зору від токсичних продуктів горіння). За повідомленням Міненерговугілля, станом на 01.02.2017 року державні шахти забезпечені саморятівниками ізолюючими на 60 %. Це призводить до того, що один саморятівник використовується у дві зміни – а тому швидше добігає свого максимального строку експлуатації», – зауважила дослідниця Східноукраїнського центру громадських ініціатив Анастасія Некрасова.
Право на безпечну працю на тимчасово окупованій території
Про те, що на шахтах, які перебувають на тимчасово окупованих територіях, систематично фіксуються вибухи, неодноразово повідомляли в медіа. Через бойові дії шахти потрапляють під обстріли, на них трапляються обвали. Як наслідок аварійного відключення енергії на шахтах припиняє роботу система вентиляції. Шахтарів, які в такий час працюють на видобутку, неможливо евакуювати оперативно.
Ситуація ускладнюється ще й тим, що у випадку надзвичайних ситуації сюди (до шахтарів, які постраждали внаслідок вибуху) не пропускають рятівників, які прямують з території, контрольованої урядом.
У результаті вибуху метану в березні 2015 року на шахті ім. Засядька (Донецьк) загинуло 34 особи
У медіа з’являлися повідомлення про те, що рівень виробничого травматизму на «ДТЕК-Свердловантрацит» настільки підвищився, що шахтарів змушують реєструвати травми як побутові. Натомість самопроголошена влада стверджує, що на тимчасово окупованій території рівень травматизму шахтарів знизився. Наразі доступу до достовірних даних із цього питання немає.
Ще однією проблемою окремих районів Донецької та Луганської областей є незаконний видобуток вугілля, що активізувався після початку збройного конфлікту. Йдеться про поширення так званих копанок, на яких вуглевидобуток здійснюється на страх і ризик шахтарів. За даними Східної правозахисної групи, на них також зафіксовані випадки використання примусової праці.
Як правило, гірників, що загинули під час виконання вкрай небезпечних робіт на копанках, вважають зниклими безвісти. На підконтрольній урядові України території копанок на сьогодні практично не залишилося, оскільки тут вугілля залягає глибоко. До 27 лютого 2017 року на окупованій території Донеччини діяв наказ, згідно з яким копанки стали легальними та отримали назву вугледобувних артілей.
Збройний конфлікт, безумовно, значно ускладнив умови й без того нелегкої праці шахтарів по обидва боки лінії розмежування. Обстріли вуглевидобувних підприємств призводять до обвалів і знеструмлення на шахтах, калічать та забирають життя сотень шахтарів. А оскільки навіть у настільки небезпечних умовах видобуток вугілля не припиняється, стверджувати про наявність контролю за безпекою праці можна буде лише після відновлення контролю над окремими районами Донецької та Луганської областей.
