Посвідка журналіста – права є, а на обов’язки почасти начхати
Місто Перечин Закарпатської області, 30 квітня, вибори до новоствореної територіальної громади. Спостерігачі Громадянської мережі ОПОРА зафіксували присутність на дільниці в образі журналіста одного із місцевих політичних діячів. І навіть знайшли у цьому факті можливі ознаки порушення закону. Журналістській спільноті цей випадок може стати приводом в котрий раз задуматися про проблему використання посвідок представників ЗМІ людьми, які не мають відношення до цієї професії.
Коли бути конкретнішим, то мова йде про Богдана Киніва, який на Закарпатті займається переважно політичною діяльністю. Принаймні тому підтвердження – балотування кандидатом №1 до Закарпатської обласної ради від «Радикальної партії Олега Ляшка». А до того – депутатство в облраді від партії «Фронт змін». Перед тим – робота депутатом в Ужгородській міськраді від партії «ПОРА». Таку інформацію про пана Киніва можна знайти із відкритих джерел. А от його журналістського доробку пошукова мережа не представляє.
Хоча, можливо, Богдан Кинів і дійсно публікує свої журналістські матеріали. Тим паче, що на дільницю у Перечині потрапив як представник Національної спілки журналістів України. Саме у цьому факті, припустили спостерігачі ОПОРИ, можуть бути ознаки порушення Закону «Про місцеві вибори». Адже, за версією закарпатських спостерігачів ОПОРИ, Закон передбачає право присутності на виборчій дільниці представників конкретних ЗМІ, а не творчих спілок. Про це достеменно можуть дискутувати юристи, можливо навіть у судах. Втім очевидно, що якщо людина політик, то вона точно не є практикуючим журналістом.
Нещодавній випадок у закарпатському містечку дав новий привід згадати про стару і давню проблему. Нині в Україні такі реалії: володіти журналістською посвідкою для декого – не проблема, попри те, що власник посвідки й не є практикуючим журналістом. А от в цьому, власне, проблема і є. Адже гарантіями держави для професії журналіста користуються різні люди і, почасти, зовсім не з метою головного завдання для працівника ЗМІ – об’єктивно інформувати аудиторію про реалії. А це вже може призвести до випадків дискредитації професії у суспільстві.
Пригадалося трохи власного досвіду. Автор цих рядків, працюючи у закарпатській газеті «Старий Замок «Паланок», якось на одних із місцевих виборів як журналіст завітав на виборчу дільницю у власну школу, де більшість членів ДВК були тамтешніми вчителями. Зареєструвавшись на дільниці, з подивом почув репліку вчителів, на кшталт – ну в тебе й редакційні колеги, грубіянять. На мить задумавшись – про кого ж йде мова і знаючи, що мої співробітники точно не можуть бути «невихованими грубіянами», почув й ім’я «редакційного колеги» – зовсім незнайомої мені людини. І вже потім здогадався, що керівництво редакції видало комусь так зване «журналістське посвідчення під вибори» – тимчасове, без фотографії, втім з мокрою печаткою і відтак «юридично справжнє».
Із власних джерел автору стало відомо, що й сьогодні є редакції як друкованих, так й електронних ЗМІ Закарпаття, які практикують видавати журналістські посвідки людям, далеких від цієї професії. В тому числі і для того, аби ці люди могли безперешкодно потрапити і працювати на виборчих дільницях в інтересах конкретних кандидатів. І хоча законодавство України сьогодні дає всі можливості офіційно реєструвати кандидатам своїх спостерігачів, у виборчих штабах вважають за краще не нести відповідні документи до виборчих комісій, а просто просити наближені до них ЗМІ штампувати посвідчення. І, на жаль, останні це роблять.
Журналістська посвідка для практикуючого представника ЗМІ багато чого дає. Це гарантії безперешкодної роботи на тих же виборчих дільницях; право присутності на депутатських сесіях; право в розумні терміни прийти до чиновників безпосередньо на прийом і задати свої питання упритул, ввімкнувши відеокамеру/диктофон. Зрештою, якщо людину із посвідкою журналіста не впускають на сесію, зачиняють перед нею двері чиновника чи, гірше того, проявляють фізичну агресію, то за такі дії винуватцям грозить суворіша відповідальність, ніж вони б протидіяли людині-нежурналісту.
На сьогодні немає однозначної відповіді щодо вирішення проблеми видачі посвідок журналістів людям не з цеху по перу. Витають ідеї запровадження єдиної прес-карти. Але хто її видаватиме? Які будуть правила? Нині в Україні немає єдиної організації, якій як самі журналісти, так і суспільство в цілому довірилися б у визначенні «справжніх» та «несправжніх» працівників ЗМІ.
Тож нині, напевне, очевидний і логічний вихід – саморегуляція. Якщо професійні журналісти зустрічаються із «колегами», які насправді не є практикуючими працівниками ЗМІ, то про це слід говорити вголос. Якщо видання, які себе поважають, але таки в силу різних причин видали «ліві» посвідки професійного заняття, то вони будуть змушені якось реагувати.
Публічність тут, як і в багатьох інших сферах, головна зброя.
Головний ризик роздачі журналістських посвідок людям з іншого середовища це псування іміджу конкретної редакції. Уявити лише – людина із посвідченням популярного місцевого ЗМІ попадеться п’яною за кермом, засвітиться у якійсь бійці чи потрапить з власної вини у іншу халепу. І коли виявиться, що головний негативний герой є «журналістом» конкретного видання, то рейтингу довіри редакції точно поменшає. Треба буде багато працювати для відновленні довіри аудиторії. Може, навіть, доведеться звільнитися головреду. Але це буде якісним уроком на майбутнє – не можна видавати журналістські посвідки тим, хто не співпрацює із ЗМІ.
Загалом, журналістське посвідчення у повноцінній адекватній редакції повинно бути бланком суворої звітності. І воно має вилучатися у працівника одразу, якщо той перестає співпрацювати із виданням. Коли власники посвідки журналіста будуть пам’ятати, що законом надані пріоритети це не лише права, а й конкретні обов’язки, тільки тоді можна говорити про зникнення проблеми використання посвідок журналіста людьми не із цього середовища. На разі лишається сподіватися, що у майбутньому так і буде.
Ярослав Гулан,
регіональний представник
Інституту масової інформації
в Закарпатській області
Матеріал підготовлено в рамках Українського медійного проекту (У-Медіа), що виконується міжнародною неурядовою організацією «Інтерньюс» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).