Я - «ейчар», ти - дурень. Як помиляються «кадровики»?

Відносини між роботодавцем та спеціалістом, який шукає роботу, визначаються стереотипами, що є набагато вужчими, ніж реальні потреби людей. І український ринок праці повільно, але вірно перетворюється на панщину. Не тільки тому, що зарплати, порівняно з європейськими, низькі. Але й через ставлення людей одне до одного.

В українському соціумі дуже часто отримують статус не за здібностями, не за рівнем освіти, кваліфікації та кругозору, не за здатністю щось реалізувати, а за можливостями правдами та неправдами «втрапити» до кіл «керуючих». І суспільство розділяється за цим «посадовим» чинником навпіл: нерідко - дуже сумнівні за якістю знань та навичок «керуючі» та усі інші - хоч і освічені, і кваліфіковані, і здатні, але «наймані». Підвищення статусу людини в українському суспільстві досі відбувається за вмінням прилаштуватися, скористатися вигідним знайомством чи кумівством, але не за якісними критеріями. Легше влаштуватися на посаду «через знайомих», ніж розраховувати, що хтось із «ейчарів» бажатиме адекватно оцінити твою потенційну корисність для компанії. Це дуже легко проспостерігати під час співбесід.

Чи в інтересах бізнесів «ейчарський» суб’єктивізм?

Будь-який спеціаліст, який приходить на співбесіду, міг би охарактеризувати взаємодію з ейчаром таким чином:

- мислення «ейчарів» дуже часто визначається ефектом Даннінга-Крюгера: у великій кількості випадків кваліфікація «ейчара» є настільки низькою, що він дійсно неспроможний адекватно оцінювати досвід та особистісні якості претендента на вакансію. Але робить це;

- через низьку кваліфікацію, неусвідомлення власної ролі під час бесіди «ейчар» вдається до маніпулювань. Довести наявність маніпулювань, за відсутності третіх осіб, що не є зацікавлені в лобіювані особистих інтересів «ейчара», спеціаліст не матиме змоги. Маніпулювання, до яких вдаються «ейчари» - прояв неповаги, демонстрація зверхності, знецінювання;

- нездатність «ейчарів» як слід презентувати вакансію чи проект. Зазвичай на співбесіді обговорюється досвід потенційного співробітника, а не функціонал, який заявлений в описі вакансії. Співбесіда виглядає як розмова «німого з глухим»: «ейчар» навіть не замислюється про те, що потенційний співробітник теж оцінює, складає враження про нього, про компанію, про проект, і також обирає для себе. «Ейчар» провокує контакт, у якому ігнорує взаємність.

Будь-який власник бізнесу може поставити собі запитання: а яка нормальна, доросла, компетентна людина, яка, можливо, знається на комунікаціях, психології, психотерапії, наприклад, забажає брати участь у контакті такого рівня?

Ось ви б самі захотіли брати участь у діловій взаємодії з людиною, яка освічена й вихована гірше за вас? Яка гірше за вас знається на предметі розмови? Яка нічого не розуміє у вашій справі, у вашій освіті й вашій кваліфікації? Навряд чи. Ось так і інші недурні люди від такої ідеї не в захваті!

Одна з подруг, яка має досвід роботи й шукала посаду PR у невеликому бізнесі, отримала пропозицію прийти на співбесіду. Опис вакансії та рівень заробітної плати здалися їй адекватними. За адресою вона опинилася в якомусь цеху, де було брудно й бідно. За столом сиділа неохайна жінка, яка стала роздивлятися подругу зверху вниз, стала запитувати не про досвід і резюме, а про матеріал, з якого зроблена її сумка, та про «гаджети», які та має. Так вона «оцінювала» матеріальне становище жінки-спеціаліста, що шукала роботу. Потім зателефонувала власниці й передала подрузі слухавку.

«Мабуть, ви ж не на повний день? Ми шукаємо на повний!» - чомусь заздалегідь уявила вголос власниця й попрощалася. Подруга й досі не може усвідомити, нащо було її турбувати, запрошувати, змушувати приїджати? Задля того, щоб провести таку ось «співбесіду»?

На жаль, потім такі «ейчари» чи ті, хто так проводять співбесіди, «покращують» свої резюме, у яких пишуть, що вони «мали досвід проведення співбесід». Український ринок обманює сам себе?

Буває, що з боку «ейчарів» ще досі активно підтримуються стереотипи про те, що для оцінки потенційного співробітника «необхідно створити для нього стресові умови» на співбесіді, або «використовувати техніку конфронтації».

Але чи насправді саме це й тільки це потрібно для адекватної оцінки досвіду співробітника? Коли подібні техніки використовуються непрофесійно, маніпулятивно, вони не дають жодних конструктивних результатів для бізнесу: «ейчар» ці техніки використовує виключно у власних цілях і для власного самоствердження. Якщо у вас – саме такий «ейчар», вам ніколи не бачити у себе кваліфікованих, самостійно мислячих, дорослих, розумних, талановитих людей. У вас завжди будуть працювати лише ті, у відношенні до кого у вашого «ейчара» не виникає когнітивна помилка – ті, яких він оцінив «позитивно», міряючи не за повнотою об’єктивних чинників, а виключно «по собі».

Крім того, маніпулювання під час співбесіди й непрофесійне використання технік у сприйнятті потенційного спеціаліста знижує довіру та цікавість до компанії, кидає тінь на неї. Адже справді дуже дивно, коли людині з досвідом, дорослій, яка поважає себе, пропонують спілкуватися з «ейчаром», який демонструє зневагу, неосвіченість, вузьке світосприйняття, має низький лексичний запас чи взагалі його майже не має.

Тон поваги до потенційного співробітника у спілкуванні з ним ейчарів радикально зник. Вони більше не «напружуються» щодо етики, коли спілкуються зі спеціалістом. Знецінювальне ставлення на його адресу – це тренд, який узяли на озброєння ейчари багатьох фірм та компаній. По-перше, вони самі отримують мало, і щиро не розуміють, як кваліфікований спеціаліст може хотіти більше. По-друге, сьогоднішні ейчари нерідко самі дуже погано собі уявляють, що таке та кваліфікація й навіщо вона взагалі потрібна. А це вже дно. Таке, де знизу вже ніхто не постукає.

«На яку зарплатню на випробувальний термін ви могли б погодитися? – запитав досвідчену, з вищою освітою знайому ейчар в одному з монобрендових автосалонів на Харківському шосе в столиці. – Ну, так, щоби поїсти, вдягтися?».

Такий тон розмови з потенційним співробітником є не тільки виявом неповаги, але й маніпулюванням. Доросла, зріла людина навряд чи шукає для себе роботу, щоб погоджувати з HR-відділом, на що вона витрачатиме зароблені гроші. Коли представники компаній, які познайомилися з людиною тільки п'ять хвилин тому, уже лізуть їй у гаманець - це зовсім не про професіоналізм.

Знецінювальний тон ейчари практикують наразі активно, щоб якнайдешевше отримати собі кваліфікованого співробітника, натомість запропонувавши йому якнайменше. Така політика зараз є в багатьох компаніях.

Проте невже власники бізнесу вважають, що, наприклад, їхній «ейчар» - амбіційна випускниця ВУЗу, з визначеним колом цінностей і досвіду, з маленького села, припустимо, Донецької чи Сумської, чи будь-якої іншої області, яка росла в певному культурному середовищі, може адекватно оцінити людину більшого віку, з іншими цінностями й досвідом, ніж у неї, яка виросла не в селі, а у величезному місті? У рази більше бачила в житті та в професії? Має свій особистий шлях до тих здобутків, результатів, які вже в неї є на момент пошуку нової роботи? Насправді, такий контакт – це зустріч двох світів, абсолютно різних. І їх неможливо хоч якось наблизити одне до одного протягом півгодинної співбесіди й на основі тих «фантазій про те, яким має бути спеціаліст», які «ейчар» придумала для керівників компанії.

А через ефект Даннінга-Крюгера на співбесідах відбуваються взагалі смішні речі. Наприклад, деякі «ейчари» просто нездатні собі уявити, як людина молодого віку може мати ту кваліфікацію, яку демонструє, чи ті здобутки, про які каже на зустрічі. Чи те, що ця людина все своє життя старанно вчиться. Чи що, крім бажання отримувати заробіток, має ще й ідеї.

Дуже часто в ейчарів вистачає розуміння психології, щоб маніпулювати керівником, але зовсім немає уявлення про те, як спілкуватися з людиною, яка кваліфікованіша за них.

«Бойко Вероника, менеджер по проектам, smm специалист, эксперт по контенту. Тема: «Заголовки. Продающие текста»», - пишуть представники однієї зі столичних маркетингових шкіл в описі свого семінару. «Вы серьезно??? «Текста»???» - зробила їм емоційне зауваження користувачка соцмережі. Відповівши їй щось «узагалі», представники школи видалили її докір зі своєї сторінки: такий у них SMM і робота з відгуками.

Ті, хто викладають у цій школі щось про контент, не опікуються грамотністю своїх дописів. А на роботу до себе взяли неспроможних помітити помилки в рекламних текстах цієї організації. Очевидно, некомпетентність співробітників не хвилює керівництво компанії – можливо, через те, що їхня власна кваліфікація не є конкурентною, і їм треба брати на роботу таких спеціалістів, у яких вона ще нижча. Кращому спеціалістові вони не можуть заплатити, і співпрацювати з ним не зможуть. І така ситуація, на жаль, зараз в країні є, практично, нормою.

Рівень усвідомлення й справді буває дуже різним. І коли на співбесіді зустрічаються дві людини з зовсім різним світоглядом, бізнес ні за що не отримає собі доброго співробітника – унаслідок помилки мислення, якої несвідомо припускається «ейчар».

Саме через це зараз у Києві відбувається ця маячня: «ейчари» з піною в роті доводять у соцмережах, що роботи купа, а «спеціалістів нема». Натомість безліч спеціалістів із дуже доброю кваліфікацією сидять удома, бо їм нецікаво спілкуватися на дивних співбесідах із співрозмовниками, які самі мають сумнівну кваліфікацію та особистісні якості.

«Ейчар» у будь-якій компанії – дуже непевна ланка, тому що навіть досвідчені психологи, буває, судять людей по собі, не то що «ейчари», які за застосування психотехнік узагалі ніякої відповідальності ні перед ким не несуть.

І кваліфікована людина може отримати відмову від компанії не тому, що справді не підходить, а тільки тому, що ейчар не здатний визнати її переваг відносно самого себе. Це є чистої води знецінення здобувача через особистісне ставлення ейчара, і це є дуже розповсюджена в Україні річ. Через це безліч кваліфікованих людей сидить удома, а ейчари набирають на роботу тих, хто, за особистими й повністю безпідставними критеріями, не викликає в них роздратування.

Українські бізнеси наразі могли б мати дуже кваліфікованих і захоплених спеціалістів, якби змогли трохи ширше, «незашореніше» й не через призму «ейчарських» приписів подивитися на речі та на потенційних співробітників, які відгукуються на вакансії. Гранична заформалізованість «ейчарської» діяльності в компаніях ні до чого конструктивного бізнеси не призводить.

Про компанію чи проект - або «взагалі», або нічого

Те, що якість роботи та зацікавленість спеціаліста практично нікого не хвилює, виявляється також у тому, що ейчари чи працівники підрозділів не здатні розмовляти зі здобувачем про проекти. Зазвичай, вони говорять на співбесідах про що завгодно: про особисте життя претендента, про якісь незначні факти його трудової біографії. Але уникають розмови про те, чим саме він може бути корисний у даному проекті, чим цей проект може бути йому цікавий, та навіщо його взагалі запросили на зустріч.

За замовчуванням, стереотипно «ейчари» вважають, що потенційний співробітник, ідучи на співбесіду, готується й дізнається про компанію. Звісно! Але ж - про компанію, а не про конкретні функції на посаді чи ті рішення в проекті, яких від нього очікують! Про це мав би докладно розповісти «ейчар», роз'яснивши запит компанії на спеціаліста, якого вона хоче працевлаштувати. Але майже завжди про проект, про функції, про задачі та очікування - ані слова. Немов ці бізнеси нічого не роблять. Ні в чому не зацікавлені. Нічого не очікують.

Увесь рівень співбесіди в майже будь-якій українській компанії - розмова про те, що спеціаліст вміє робити. Натомість що від цього спеціаліста очікує компанія - це таємниця за сімома замками.

Чому так? «Ейчари» та власники дуже бояться й «не вважають за потрібне» конкретизувати спеціалістові його реальні функціональні обов'язки, щоб мати змогу в практиці змушувати його робити більше. Якщо людина не знає своїх функцій на посаді, то його можна змушувати робити й те, і п'яте й десяте. І намагатися за це не сплачувати додатково.

Із такої поведінки представників компанії дуже добре видно, що вони не зацікавлені ні ось у цьому спеціалістові, ні в розвитку проекту. Невміння чи небажання розмовляти зі здобувачем саме про роботу та про обов’язки є маніпуляцією з метою не надавати об’єктивної інформації про вакансію, а по-друге, виявляє повну байдужість функціонерів компанії до її діяльності.

Приховування від потенційного співробітника його конкретних функціональних обов'язків є маніпуляцією свідомістю. У той час як на співбесіду людина приходить, щоб отримати повну й прозору інформацію про свої функції на посаді.

Можливо, в умовах, коли бізнеси з об’єктивних причин неспроможні пропонувати гідний рівень компенсації, варто змінювати політику й пропонувати спеціалістам повагу, ввічливість, всебічну підтримку, адекватно презентувати потенційним спеціалістам проекти? Полишати брехати, не надаючи повної інформації про посадові функції? І полишати грубіянити, спілкуватися знецінювальним тоном на співбесідах?

Чи піде добрий спеціаліст у компанію, яка заздалегідь ігнорує його особисто, його досвід, не цікавиться тим, що саме цей співробітник може привнести, і заздалегідь знецінює це? Ясно, що ні! Співробітництво має частину слова «спів», яка означає взаємність. І компанія може демонструвати своє усвідомлення цієї взаємності не тільки в оплаті роботи й соцпакеті, але, у першу чергу, здатністю зацікавити спеціаліста з досвідом у співробітництві.