«ОСТАННІ ДОН – КІХОТИ ЗАКАРПАТСЬКОГО СНИЦАРСТВА».

(Чим наповнена творчість МІГАЛЯ І МАРІЇ ІВАНЧО, художників декоративно – прикладного мистецтва?...).

Переднє слово.

Важко сказати, наскільки важливе значення самого слова «дерево» для людини. Одне з племен Праукраїни носило назву деревляни – лісові люди. Дерева утворюють ліс, священні гаї у добу сивої давнини. Плодові дерева у своїй сукупності засновують сад. Дерев’яні хати і дерев’яні церкви…, про які Валерій Сніжко писав: «… гостроверхий готичний стиль нагадує Альпи, а куполоподібний, курганного типу – Карпати»… Із дерева виготовляють усілякі вироби для життєво – побутових потреб. Різьбярі з дерева створюють різноманітні мистецькі витвори. Сницарство – дуже непроста і важка, хоча зрозуміло, що творча праця. Чи не тому окремі митці, представники цього фаху перекваліфіковуються на живописців?... Із сницарів старшого покоління вірними своєму вибору– різьбярству, залишилися, в Закарпатті до прикладу,- хіба – що представники подружжя Іванчо, пан Мігаль і пані Марія. Ці митці є справжніми Дон – Кіхотами закарпатського сницарства, вони романтики, незважаючи ні на що, з великою залюбленістю розповідають про справу усього свого життя…

Відступ перший.

К. Г. Юнг розглядав дерево, як архетипний образ?... У праці «Філософське древо» він наголошував і на наступному: «Як і загалом усі архетипні символи, символ дерева проходить з плином часу певний розвиток. Він далеко відходить від початкового значення шаманського дерева, однак деякі істотні риси залишаються незмінними. Психоїдна форма, що лежить в основі архетипного уявлення, зберігає свій характер на всіх стадіях розвитку, хоча в емпіричному плані вона відкрита безкінечним варіаціям. Нехай зовнішній вигляд дерева з плином часу змінився в багатьох і самих різних відношеннях, однак багатство і життєздатність символу виявляється в змінах його значення. Так що найважливішим для феноменології дерева виступає якраз його смисловий аспект. Середньостатистично найчастіше з цим смислом співвідносними асаціаціями виступають: ріст, життя, розкриття форми у фізичному і духовному плані, розвиток, зростання знизу вгору і навпаки, материнський аспект (захист, тінь, дах, їстивні плоди, джерело життя, міцність, довговічність, укоріненість, та також в розумінні – неможливості зрушити з місця), вік, особистість людини* і, нарешті, смерть і відродження».

В 1961 році Мігаль І Марія закінчили навчання в Ужгородському училищі декоративно – прикладного мистецтва, відділ художньої обробки дерева. Обидва митці з радістю і сьогодні згадують педагогів – наставників, посеред яких: Ш. Петкі, І. Гарапко, В. Берец, М. Медвецький, композицію викладав Ф. Манайло, а рисунок – П. Балла. Пан Мігаль розповідає: «І по нинішній день я різьбяр, ми разом з Марією робили одну дипломну роботу – «Дитячі меблі»…

Здобувши фах художника – прикладника молоді люди влаштувалися на роботу в Хустському районі, Мігаль – у селі Драгово, вчителем малювання і креслення, а Марія в Золотарьово. Правда, затрималися на цій роботі недовго, занадто вже мізерна була зарплатня… Потім працювали в «Художпромі», в керамічному і сувенірному цехах. «Тоді ми побралися з Марією (у дівоцтві – Сабо), були щасливими, молодість, вона попри труднощі щаслива… Створював орликів, а дружина працювала в керамічному цеху. Трохи пізніше, у експериментальному. .. Було відрядження в Пензу на фабрику художніх виробів і іграшок. Там ми започаткували цех дерев’яних виробів, мали місцевих учнів. Цех запустили, відпрацювали 11 місяців, і тоді – відпустка. Це був липень 1968-го року. Після відпочинку пробув там ще 3 місяці, і остаточно повернувся додому. Далі праця в художньо – виробничих майстернях «Художфонду», спочатку виробляли сувеніри з дерева, а згодом перейшли до цеху по оздобленню інтер’єрів…, - говорить Мігаль Балінтович.

Відступ другий.

Тарас Возняк глибоко сягнув цими словами, про ось таке: «Але, якщо колона – це архитипічне дерево, що відтворене у камені чи дерев’яній опорі, то тоді колонади храму є тими самими просіками у просвіті яких криється щось дуже істотне – свята святих, просвіт у якому РОЗ – КРИЄТЬСЯ ІСТИНА.
Увійшовши до афінського Партенону чи іншого храму, людина потрапляє у той самий священний гай, священний ліс, у якому криються боги, німфи, фавни. Але також оракули та віщуни. Людина опиняється у лісі, де їй може щось роз – критися у просвіті поміж дерев…».

В житті митця завше присутня музика, навіть тоді, коли не чутно мелодій і співу… Погляньмо на окремі твори цих авторів, почасти, на декоративно – просторову композицію «Ритми Карпат». У вертикальних формах заховані різні чинники, якими наповнене буття у різні часи, і ті музичні ритми, що породжені цим краєм. Взірці пластики: «Хор», «Верховина», «Коник»… Це ті витвори, у яких посередництвом лаконізму промовляють сенси символів. Верховина – Мати, Берегиня Карпат; Жінка дарує нові життя…, вона – Прамати земного світу. Науковець Марія Чумарна зазначала, що: «Кінь в українських колядках символізує світорух і світотвір. На побутовому рівні виступає як побратим героя, віщун, символ долі».

Відступ третій.

Складається враження, що більшість людей, зовсім не дають собі звіт про те, що наша невелика Планета – надзвичайно крихка екосистема. І хоча стурбованість станом довкілля почало активно проявлятися, років 15 – 20 тому, купка людей як і раніше, продовжує наносити Природі непоправні збитки…

Знищуючи ліси, забруднюючи грунти і водні ресурси, цим самим створюють пустелі і викликають паводки. Не можна і надалі ігнорувати попередження відповідальних вчених – про небезпечні екологічні тенденції.

Колись атмосфера Землі була чистою. Зараз кількість забруднених речовин, що викидаються в атмосферу, вже перевищують її природну абсорбційну здатність. В Природі порушена екологічна рівновага, і нам загрожують усілякі нові небезпеки – посилення парникового ефекту, виснаження озонового шару, зміна клімату і підвищення рівня моря…

І з’явилася така думка, - МОЖЛИВО КІЛЬКІСТЬ СНИЦАРІВ ЗМЕНШУЄТЬСЯ ВІДПОВІДНО ДО ЗМЕНШЕННЯ КІЛЬКОСТІ ЛІСІВ НА ЗАКАРПАТТІ. АДЖЕ, ЯКЩО НЕ БУДЕ ДЕРЕВИНИ НАВІТЬ ДЛЯ СТВОРЕННЯ МИСТЕЦЬКИХ ТВОРІВ. ТО НАВІЩО ТОДІ НАЯВНІСТЬ РІЗЬБЯРІВ??!...

Прикінцеве Слово повинно бути життєствердним, воно таким і буде… «ПРО ТВОРЧІСТЬ НЕ ГОВОРИТЬСЯ, ЦЕ ІНТИМ, ТРЕБА ЩОСЬ ГІДНЕ СОТВОРИТИ, А НЕ ГОВОРИТИ… А із земляків – митців хочу відзначити ІВАНА БРОВДІ, то наш ЗАКАРПАТСЬКИЙ МІКЕЛЬАНДЖЕЛО…», - в цьому переконаний Мігаль Іванчо…».

*В сновидіннях Навуходоносора сам цар представав деревом. Згідно дуже давньої ідеї, навіть первіснообщинної, дерево зовсім конкретним чином представляло життя людини; при народженні дитини саджали дерево, і долі дерева та дитини вважалися тотожними.

Андрій Будкевич – Буткевич, історик мистецтва, брендолог.