Нам потрібна лише перемога
Після старту багатотисячних акцій протесту під гаслом «Ні капітуляції!», влада, здавалось би, відступила, проте сьогодні ми бачимо – цей відступ був тактичним. Його зробили для того, щоб розпочати потужну пропагандистську кампанію «за мир» (читай – за капітуляцію) та підготувати суспільну думку для відведення українських військ.
Саме з цією метою шостий президент Зеленський відвідав Золоте, і саме з цією метою про цей візит змонтували цілий пропагандистський фільм для трансляції одразу на кількох національних телеканалах. Провладні ботоферми почали працювати у цьому напрямку в соцмережах ще раніше.
Влада намагається донести до громадян простий посил, висловлений коміком ще під час виборчої кампанії: щоб припинити війну, необхідно просто припинити стріляти. Нині ця теза розширена і доповнена різними пунктами «мінських протоколів» про проведення виборів на окупованих територіях за спеціальним виборчим законом та визнання їх з боку України і світу.
Як і при ранньому Порошенку, президентська команда наголошує на «безальтернативності» такого шляху, однак чи так це насправді? Аж ніяк.
Альтернатива є завжди, не зважаючи на те, хочуть її помічати, чи ні. А у випадку так званої «формули Штайнмаєра» – альтернатива безумовно краща. Але спершу варто визначитись, з чим ми маємо справу? Ні для кого вже не є секретом, що сьогодні ми маємо війну з Росією, а з будь-якої війни існує лише два виходи: або перемога, або поразка. Так от, «формула Штайнмаєра» – це один із варіантів визнання нашої поразки у війні та повернення нашої країни під вплив Москви.
Та чи наступить після цієї поразки такий жаданий мир? Ні. Адже проведення виборів та амністії російським терористам на Донбасі легітимізує їх в Україні і дозволить вільно пересуватись нашою територією. Уявіть собі тисячі жорстоких озброєних вбивць, які безперешкодно пересуватимуться мирною територією України. За ці 5 років війни вбивства і грабунок – це єдине, що вони вміють робити, а ненависть до всього українського, якою їх накачала російська пропаганда – це єдине, що ними рухає.
І вони продовжать вбивати, але вже як частина «української» влади. І їх продовжать вбивати. А це вже – шлях до справжньої громадянської війни, тобто до того, чого і прагнуть у Кремлі. З Росії знімуть санкції, адже вона більше не буде стороною конфлікту, росіяни завершать переоснащення своєї армії і нарешті здійснять повномасштабне вторгнення, до якого станом на сьогодні вони просто не здатні.
Якщо нам потрібна поразка – то навіщо було боротись всі ці роки? Навіщо було воювати і вмирати? За що віддали свої життя та здоров’я тисячі українських героїв? Звісно, здатись Росії було би для всіх набагато простішим рішенням ще у 2014-му. На той час і Росія була значно сильнішою, і Україна – значно слабшою. Але ми вистояли і не здались. То для чого ж здаватись сьогодні, коли ми в рази сильніші, а ворог – Росія – в рази слабша?
Отже, якщо ми дійшли до того, що капітуляція нам не потрібна – то яка альтернатива? Звісно, перемога. Але ми маємо незначну проблему – не всі розуміють, якою саме вона має бути. Кожен вкладає у це слово якесь своє розуміння…
У чому має полягати наша перемога?
По-перше, і це найочевидніше – деокупація Криму і Донбасу.
По-друге – відшкодування окупантом завданих нам збитків, тобто виплата репарацій Україні та компенсацій кожному постраждалому від агресії громадянину.
По-третє – дезінтеграція Російської Федерації та повернення сусіднім державам їхніх окупованих територій (Курильські острови, Калінінград тощо).
Цього всього можна досягнути не тільки військовим шляхом, але над цим необхідно працювати. Ця альтернатива вже обговорюється на міжнародному рівні, після того, як її висловив у своїй статті надзвичайний та повноважний посол України в Сербії Олександр Александрович. І це аж ніяк не утопія.
Це єдиний і найкращий варіант для нашої країни. І рано чи пізно він буде реалізований.
Дмитро Сінченко – голова ГО «Асоціація Політичних Наук»
