Армія живе потребами фронту. На підготовку до “великої війни” грошей не вистачає – аналіз оборонного замовлення 2019 - 20 років

Рух України до ЄС і НАТО спонукає владу до певного рівня відкритості навіть у такій традиційно секретній сфері, як закупівлі озброєння та військової техніки (ОВТ) для армії. Прикладом цього є публікація звіту про роботу уряду за 2019 рік, який в тому числі містить показники закупівель ОВТ для ЗСУ за минулий рік. Навіть ця інформація дозволяє робити певні висновки щодо основних напрямків військового розвитку України.

Команда Володимира Зеленського, по суті, реалізувала рішення по закупівлі озброєння для ЗСУ, ухвалені ще за адміністрації Петра Порошенка. Минулорічне державне оборонне замовлення (ДОЗ) для армії уряд схвалив 13 лютого 2019 року. Це пізно, і це одна з причин, чому низку контрактів лише уклали, але не виконали. Виробники переносять завершення контрактів на наступний рік, адже між схваленням ДОЗу і підписанням контрактів із підприємствами теж спливає певний час.

Що купували в 2019 році

Торік із загального бюджету МОУ в 102 млрд. грн на озброєння передбачили лише 17 млрд. грн. – майже стільки само, як і в 2018 році.

Ще 15,2 млрд. грн направили на збільшення зарплат військовослужбовців. Тож бюджет на закупівлі озброєння й техніки в 2019 році складав менше, ніж традиційні для НАТО 20% бюджету армії. З іншого боку, можна зрозуміти, чому політичне та військове керівництво України пішло на такий крок – одним із головних завдань є утримання в армії професіоналів, що важко забезпечити без належної грошової винагороди.

Що ж, власне, показує статистика закупівель техніки для ЗСУ за 2019 рік?

Рельєфно виділяється те, що українське військо живе потребами проведення ООС. Саме з цією метою купують багато стартових порохових зарядів різних типів і підривників для протитанкового гранатомета СПГ-9. Коли важке озброєння калібром понад 100-мм відвели, станковий протитанковий гранатомет калібру 73-мм став одним із головних видів озброєння для бійців на лінії зіткнення. З цієї зброї знищують ворожу бронетехніку й живу силу без порушення Мінських протоколів.

Іншим дієвим засобом швидкої відповіді на порушення російськими найманцями "Мінська" є протитанкові ракетні комплекси національного виробництва типу Стугна-П і Корсар.

В 2019 році, як і в 2018-му, активно закуповували пускові установки та ракети до українських протитанкових комплексів (ПТРК). Так, торік ЗСУ отримали 162 пускові установки національних ПТРК і додатково законтрактували по 100 пускових установок систем Стугна-П і Корсар.

Дуель протитанкових керованих ракет у січні-березні 2019 року на лінії зіткнення свідчить, що війська активно насичують національними ПТРК. Це дозволяє командуванню давати згоду не лише на їх зберігання, а й на використання на лінії зіткнення.

Насичення національної армії власними сучасними ПТРК, яких так бракувало в 2014-15 роках, є справді історією успіху нашої армії й ОПК. Як наслідок, сьогодні можна говорити про доволі невеликі партії закупівлі за власні кошти американських ПТРК Javelin – йдеться лише про 10 пускових установок і 150 ракет до них.

З іншого боку, закупівлі є засобом ліквідувати негативні наслідки бойових дій 2014-15 років та показують, що винесені з них уроки – засвоєні. Закупівлі бронеавтомобілів «Козак» і «Варта» є спробою хоча б якось компенсувати значні втрати БТР і БМП в часи активної фази війни 2014-15 років. На те саме спрямовані й закупівлі 42 одиниць бронетехніки різних типів і контрактування ще 37 одиниць БМП-1.

Хоча не виключено, що бронетехніка може піти й на забезпечення потреб новостворених бригад, яким теж необхідно надати бодай мінімальний комплект техніки.

От 24 одиниці самохідних артилерійських установок «Гвоздика» точно пішли на озброєння нових бригад Сухопутних військ. Такі типи САУ тепер можна побачити на озброєнні 57-ї та 58-ї окремих мотопіхотних бригад. Ці бригади, які формували з територіальної оборони, необхідно укріпити артилерією. Гаубиці Д-20, які до цього отримали мотопіхотні бригади, позбавлені тієї мобільності, яку дають системи «Гвоздика».

Так само показовими є масові закупівлі мінометів – 451 одиниця калібру 82-мм і 60-мм. 2014 рік ЗСУ зустріли з браком мінометів, а тому навіть у переліки озброєння, яке хотіли б отримати від США, часто включали саме міномети калібрів 60, 82 і 120 мм.

До речі, такі калібри, як 60-мм і 82-мм – не заборонені Мінським протоколом, а тому їх можна активно використовувати в організації оборони переднього краю. А 60-мм міномети через свої малі габарити є гарною зброєю для Сил спеціальних операцій, які, як показав 2019 рік, активно переозброюються і прямують до стандартів НАТО. З іншого боку, показовою є відсутність у переліку закупівель мінометів калібру 120-мм. Не виключено, що причиною є суперечки й інциденти, що виникали навколо національного міномета «Молот» відповідного калібру.

Вирізняються також масові закупівлі засобів зв’язку в 2019 році. Всього 635 одиниць. Бойові дії на Донбасі, в які наша армія вступила з радянськими радіостанціями, яких, до того ж, бракувало на тактичному рівні, гарно показали потребу в сучасних системах зв’язку. Як наслідок, в 2017 році ми підписали угоду на постачання в війська турецьких систем Aselsan. Угоду активно реалізовували в 2018-19 роках. При цьому, мова йде не лише про постачання портативних радіостанцій для піхоти – українські танки теж оснащують системами Aselsan і Либідь, які покращують керованість наших сил.

В 2019 році армія отримала 64 одиниці розвідувальних безпілотників різних типів (Фурія, Лелека, PD-1). ЗСУ вступили в війну, маючи застарілі радянські системи Ту-143 і Ту-141, які не могли забезпечити виявлення і передачу координат для артилерії в режимі реального часу. Як наслідок, із 2015 року в війська активно пішли безпілотники нових типів. І 2019 рік є лише продовженням тенденції.

В авіації минулий рік не означився чимось принципово новим – триває плановий ремонт і обслуговування наявного парку техніки, щоб подовжити терміни її експлуатації. Всього, за даними урядового звіту, в війська надійшли 22 відремонтовані одиниці літаків (Су-27 і МіГ-29) та вертольотів (Мі-8 і Мі-2). Також законтрактована модернізація винищувача Су-27. Окремо національний ОПК провів ремонт транспортного Іл-76. В умовах браку фінансів армія може лише продовжувати утримання парку наявної техніки шляхом її ремонту і поступової модернізації – йдеться про такі машини, як Су-27 і МіГ-29.

Окремо Повітряні сили ЗСУ отримали 18 одиниць радіолокаційних станцій (РЛС). Наскільки можна зрозуміти, державне замовлення на 2019 рік за цим типом продукції виконано повністю. Йдеться про різну продукцію НВО Іскра, що працює в Запоріжжі. Насправді забезпечення національних радіотехнічних військ сучасними РЛС наближається за кількістю до стандартів провідних країн світу. Тим самим над Україною створене й підтримується практично суцільне радіолокаційне поле. Це дозволяє мати уявлення щодо того, що відбувається в небі країни і на підступах до неї.

Також тривав ремонт бронетанкової техніки – всього до 458 одиниць. Особливо важливою в цьому плані є робота з модернізації танків Т-64БВ до рівня зразка 2017 року, що дозволяє ефективно конкурувати з російським основним бойовим танком Т-72Б3. Важливо й те, що в 2019 році до ремонту й модернізації Т-64 підключився Львівський бронетанковий завод, який раніше працював лише з Т-72. До цього з Т-64 працював лише Харків, який також продовжує відповідні модернізаційні роботи. Загалом у Львові можуть за рік модернізувати до 60 танків Т-64, що задовольняє потреби двох танкових батальйонів. Тим самим процес модернізації танкового парку ЗСУ прискориться.

Паралельно Київський бронетанковий завод модернізує Т-72 до рівня Т-72АМТ. Партія модернізованих Т-72 кількістю до 1 батальйону вже скоро надійде у війська. Такі Т-72, хоч і не дають можливості воювати вночі так само, як Т-64БВ – водночас теж оснащені динамічним захистом “Ніж”, мають сучасні радіостанції і системи навігації. Тож якщо доведеться воювати з силами маріонеткових ЛДНР – модернізований Києві Т-72 має всі шанси вийти переможцем.

Окремої уваги варта закупівля систем радіоелектронної боротьби. Всього в 2019 році для потреб ЗСУ було закуплено 23 різні системи й законтрактовано ще 10 систем. Частина з них («Нота», «Буковель») спрямована насамперед на боротьбу з ворожими безпілотниками – такі системи глушать сигнал управління безпілотника на відстані в 15 км. Це важливо для боротьби з ворожими безпілотниками як на лінії фронту, так і в рамках охорони складів озброєння.

Системи «Мандат» та Р-330TRC спрямовані на пригнічення роботи систем зв’язку. Системи РЕБ різних типів спрямовані на зменшення керованості підрозділів і з’єднань ворога, ослаблення його обізнаності з ситуацією навкруги.

Масове освоєння таких систем дозволить перевести боротьбу з ворогом на протидію окремим з’єднанням, а не армії як єдиному цілому. Власне, цього прагне наш ворог, який активно закуповує системи РЕБ різних типів. Тому 33 нових системи РЕБ для ЗСУ – це добре, але явно недостатньо, щоб ефективно конкурувати з РФ.

Також слід сказати про закупівлю боєприпасів типу «Вільха», і боєприпасів до артилерійської системи «Гіацинт». В 2019 році ЗСУ отримали перші 48 ракет системи «Вільха» (дальність 70 км), прийнятої на озброєння в квітні 2018 року. Хоча в квітні 2019 року тодішній голова Укроборонпрому говорив про 200 ракет «Вільха» для ЗСУ до кінця року. Можливо, як це вже бувало, вплинуло те, що контракти з виробником на основі ДОЗ підписуються далеко не на початку року.

Так само війська отримали 2160 осколково-фугасних боєприпасів до системи «Гіацинт». Така ситуація обнадіює, адже, за даними журналістів, в ЗСУ є проблеми з зарядами 152-мм калібру граничної дальності – вони в дефіциті. Хоча сама якість нових снарядів калібру 152-мм викликає деякі сумніви. В публічний простір просочувалися нарікання на те, що український снаряд при розриві не генерує скільки ж осколків, як його радянський аналог.

Але насправді 2160 снарядів – це не так багато. Одна батарея систем калібру 152-мм 55 артбригади в рамках активних боїв за Дебальцевський виступ за добу споживала до 600 снарядів. До речі, й використання боєприпасів системи Вільха в разі, якщо треба буде відбивати масовану агресію РФ, буде обраховуватися в сотні або й тисячі ракет на день. А тому 48 ракет – насправді дуже і дуже мало.

Найбільш обділеним, звичайно, є національний флот, який у 2019 році отримав лише пошуково-рятувальне судно «Олександр Орхименко» та 2 катери класу Island від США. Іде випробування двох десантно-штурмових катерів і одного малого броньованого артилерійського катера. Проте Україна в умовах переважної загрози РФ на суші не може сконцентрувати головну увагу на розвитку ВМСУ. Безпека на морі й надалі буде підтримуватися здебільшого через отримання допомоги від США чи посилення присутності американців в Чорному морі.

Загалом же, повертаючись до закупівель озброєння і техніки для ЗСУ за 2019 рік, можна говорити, що пріоритети принципово не змінилися, якщо орієнтуватися на статистику МОУ в Білій книзі оборони за 2018 рік.

З іншого боку, дещо насторожує те, що ЗСУ живуть значною мірою потребами ООС, латаючи дірки після боїв на Донбасі та розвиваючись на основі уроків бойових дій 2014-15 років. Частина з цих уроків прийнятна для можливої широкомасштабної війни – особливо це стосується модернізації систем зв’язку, розвідки та спостереження, появи нових систем РЕБ.

Проте багато пріоритетів закупівель стосуються так званого ближнього бою – часто в умовах зорового контакту. Проте бойові дії все більше будуть вести безконтактно – навіть на тактичному рівні. І є тенденція збільшення глибини нанесення ударів. Тобто, артилерія – проста й реактивна – стріляє все далі й далі.

Саме тому хотілося б побачити більший розвиток саме ракетних військ і артилерії. Закупівлі ж боєприпасів ракетної системи «Вільха» та боєприпасів до артсистеми «Гіацинт» в цьому плані явно відстають від реалій і потреб. Без сумніву, бронетехніка теж важлива для великої війни, але спочатку необхідно гарантувати, що вона зможе вийти на дистанцію роботи своїх систем озброєння. А для цього треба ефективно боротися з ворожим ракетно-артилерійським озброєнням. Саме тому національні ракетно-артилерійські сили й мають бути пріоритетом №1 у закупівлях. На жаль, поки що ситуація не відповідає повністю реаліям і вимогам.

Керуючись досвідом і поточними потребами, Армія закуповує багато протитанкових ракетних комплексів. Але потрібно думати і про зброю для великої війни, яка поцілить у ворога за десятки й сотні кілометрів

Що купуватимуть у 2020 році

Паралельно з публікацією статистики закупівель для потреб армії в 2019 році, РНБО схвалила основні параметри оборонного замовлення на 2020-22 роки. Ми не маємо достеменного переліку того, що держава замовляє для оборони – адже чинне законодавство відносить усе, крім пального, будівельних матеріалів, харчів та обмундирування, до засекреченої інформації. Лише завершення реформи закупівель, яку просуває очільник МОУ, дозволить розкрити більшу частину оборонного замовлення щодо техніки.

2020 рік стане визначальним, бо чи не вперше за всю новітню історію України на озброєння для армії планується витратити порядка 1 млрд. доларів (25,8 млрд. грн).

Побіжно МОУ розкрило ключові напрямки закупівель озброєння для армії на прийдешній рік.

Планують купити 3 тисячі ракет на 2,4 млрд. грн. Скоріше за все, більшість цих ракет – для національних ПТРК.

Хоча й закупівлі ракет до системи Вільха теж, скоріше за все, збільшаться. На ракетну програму додатково виділять 300 млн. грн, що дозволить провести державні випробування національної протикорабельної ракети «Нептун» і ударної ракетної системи «Вільха-М» (дальність 110-120 км).

Чи не вперше публічно говорять про створення Багатофункціонального ракетного комплексу. Не виключено, що за цим формулюванням ховається в тому числі оперативно-тактичний ракетний комплекс із дальністю до 500-750 км. Саме такою може бути дальність одноступеневої балістичної ракети. Комплекс із такою дальністю зміг би повністю забезпечити потреби національної безпеки України в умовах краху угоди РСМД.

ВМС в 2020 році хочуть отримати протикорабельний ракетний комплекс на основі ракети «Нептун», модернізувати флагман флоту фрегат «Гетьман Сагайдачний», отримати нові катери класу Island зі США, а також нові бронемашини й гелікоптери. Помітно, що навіть флот, який має дві бригади морської піхоти, готується до війни на суші. Саме для цього йдеться про доукомплектування цих з’єднань новою бронетехнікою. Заходи по власне морській компоненті виглядають як зважені й такі, які можуть допомогти гарантувати інтереси України на морі, не ставлячи їх під загрозу на інших напрямках.

Повітряні сили ЗСУ говорять виключно про ремонт і часткову модернізацію наявного парку комплексів протиповітряної оборони (С-300ПС/ПТ, Бук М1) і літаків (Су-27, МіГ-29, Су-25). Також у 2020 році в війська й далі надходитимуть нові РЛС і автоматизовані системи управління авіацією та ППО.

Йдеться про систему Ореанда, яка вперше серійно надійшла до ЗСУ наприкінці грудня 2018 року й активно використовувалася під час тренувань Повітряних сил наприкінці жовтня й на початку листопада 2019 на полігоні Ягорлик (Херсонська область). Ця система дозволяє максимально ефективно використовувати наявний парк техніки для виконання завдань оборони з повітря і значно скорочує цикл прийняття рішень.

Сухопутні війська націлені на максимально широкий спектр техніки, де ключове значення мають ракетно-артилерійське озброєння, нові безпілотники і системи зв’язку, системи РЕБ і, звичайно, бронетехніка.

Прикметно, що новина про схвалення ДОЗ на 2020 рік супроводжувалася скандалами. Частина коментаторів заявила про те, що ракетні системи «Вільха» і «Нептун» не отримали фінансування в оборонному замовленні на цей рік, і тому їх фактично закривають. Пізніше виявилося, що мова йде про фінансування цих проектів під державні гарантії. Ситуація спочатку залишалася дещо невизначеною, адже для виробника (ДККБ ЛУЧ) краще працювати не під гарантії, а під пряме фінансування в рамках ДОЗ через бюрократичні та фінансові особливості держгарантій.

Проте 27 лютого президент України своїм указом ввів в дію рішення РНБО щодо схвалення проекту ДОЗ на 2020-22 роки. В цьому документі чітко сказано, що ракетна програма буде фінансуватися виключно за рахунок загального фонду державного бюджету. Тому “зрада” в даному випадку поки що скасовується. Втім, за розвитком ракетної програми України необхідно уважно стежити й надалі – її збереження та прогрес будуть гарними індикаторами того, що Україна готується до гіпотетичного великого зіткнення з РФ, а не розміроковує про те, як домовитися з Кремлем на його умовах.

Що далі?

Насправді навіть ДОЗ на 2020 рік не можна вважати повністю таким, що несе в собі бачення винятково адміністрації Володимира Зеленського. Нинішнє замовлення озброєння й техніки для ЗСУ здійснюється в умовах, коли не закінчена робота над новим пакетом доктринальних документів розвитку армії – Стратегії воєнної безпеки, Стратегічного оборонного бюлетеня, Державної програми розвитку ЗСУ на 2021-25 роки.

Ці документи, по суті, визначатимуть основні напрямки розвитку збройних сил країни, виходячи з наявних загроз, включно з пріоритетами закупівель озброєння. Тобто, нинішній ДОЗ формували ще на основі поточних доктринальних документів і, як наслідок, він відображатиме інерцію ще тих рішень. Оборонне замовлення на цей рік, таким чином, є перехідним від старої до нової влади.

Загалом, у майбутньому важливо намагатися зменшити частку витрат на діючі системи озброєння і робити наголос на перспективні системи. Навіть у Збройних силах США, які мають у розпорядженні бюджет в 738 млрд. доларів на рік, окремі роди військ змушені думати про скорочення поточних витрат із метою інвестиції заощаджених коштів у розвиток перспективних програм. До цього в 2018-19 році активно вдавалися Сухопутні сили США.

Тепер до цього доєднається і ВМФ США, який хоче до кінця березня 2020 року зрозуміти, як можна заощадити 40 млрд. доларів в 2021-25 роках. Україні, бюджет армії якої в цьому році складає порядка 5 млрд. доларів, теж необхідно обміркувати скорочення поточних витрат на старі системи озброєння та інвестування заощадженого в перспективні системи.

Звісно, паралельно необхідно визначити чіткий перелік озброєння за пріоритетністю, закупівля якого максимізуватиме безпеку України. Цього не можна буде зробити без детального аналізу реального потенціалу РФ. Лише такими діями в комплексі можна максимізувати ефект від кожної гривні, яка йде на закупівлю озброєння й техніки для ЗСУ.

армія закупівлі зброя концепція