"Закон прийняли на відеоконференції": «Слуги» придумали новий спосіб знищення парламентаризму

Депутати контактують з широким колом людей, у т.ч. іноземців, а потім працюють разом по багато годин у спільній сесійній залі. Ідеальні умови для поширення вірусу. Щоб зупинити поширення хвороби через парламенти, у деяких країнах пішли на безпрецедентний крок – дозволили депутатам брати участь в обговореннях і голосуваннях дистанційно. В Україні коронавірус діагностовано вже у 4 народних депутатів. Тому зявився законопроєкт про роботу Ради в онлайн-режимі.

Повна назва законопроєкту №3250 – «Про підстави та порядок проведення пленарних засідань Верховної Ради України та засідань комітетів Верховної Ради України в режимі відеоконференції на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню короновірусної хвороби (COVID-19)» (назва хвороби з помилкою – в самому законопроєкті – Тексти). Авторами документу на сайті ВР значаться перший віце-спікер Руслан Стефанчук і його рідний брат, член фракції «Слуга народу» Микола Стефанчук.

http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=68435

Але аналіз цього законопроєкту свідчить, що йдеться не просто про віддалене місце знаходження депутатів. Якщо цей закон ухвалять, на українському парламентаризмі, і без того підірваному турборежимом (під час якого постіно порушувалася процедура) від «слуг народу», можна буде сміливо ставити хрест.

Регламент? Забудьте.

З перших днів діяльності Ради нинішнього скликання «слуг народу» дратував закон про регламент Верховної Ради, який заважав їм ухвалювати що завгодно і як завгодно, і давав можливість опозиції якщо не вплинути на рішення більшості, то принаймні публічно висловити свою думку чи подати поправки. І от брати Стефанчуки знайшли вихід. Законопроєкт 3250 – це не зміни до регламенту, а окремий закон, що діятиме паралельно. У сам регламент вноситься лише невелика зміна – включення назви нового закону в перелік актів, на підставі яких працює парламент. І все.

Легким порухом руки Регламент, Альфа і Омега роботи Ради, що регулює безліч процедурних моментів, відсувається вбік

Пленарне засідання Ради або засідання комітету в режимі відеоконференції «проводиться виключно в порядку, передбаченому цим законом». Легким порухом руки Регламент, Альфа і Омега роботи Ради, що регулює безліч процедурних моментів, відсувається вбік.

Ухвалити на «віртуальному засіданні» зможуть що завгодно

Формально проєкт передбачає, що на таких засіданнях зможуть розглядатися акти «особливої важливості», пов’язані «з запобіганням виникненню і поширенню, локалізацією і ліквідацією спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), забезпеченням національної безпеки та оборони, економічного добробуту та прав людини». Але на практиці під ці теми можна підвести будь-який закон чи постанову. Адже питання важливості вирішуватиме той, хто скликатиме засідання і формуватиме порядок денний – тобто, Банкова.

Президентська партія плануватиме засідання без участі опозиції

Дію свого закону «слуги» хочуть поширити як на позачергові, так і на чергові пленарні засідання, що дозволяє проводити всі пленарні засідання виключно в режимі відеоконференції. І хоча закон має діяти лише 60 днів, ніщо не завадить владі, увійшовши у смак, так само в режимі відеоконференції продовжити його дію на будь-який термін.

Ніяких погоджувальних рад депутатських фракцій – ні реальних, ні віртуальних, законопроєкт не передбачає. Засідання, навіть чергове, скликатиме Голова ВР «за пропозицією Президента України або не менш як однієї третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України». Таким чином, засідання скликатимуться за вказівкою з Банкової, там же формуватиметься порядок денний, а опозиція не матиме жодного впливу на цей процес.

Депутатам вхід на сесію заборонено

На відміну від зарубіжних прецедентів, де депутати мають право брати участь у сесіях як у сесійній залі, так і через відеозв’язок, проєкт від «слуг народу» прямо забороняє більшості депутатів приходити вживу на пленарні засідання. Фізично в приміщенні, де проводиться засідання, «можуть перебувати лише» Голова ВР і його заступники, доповідачі з законопроєктів, голови комітетів, питання яких розглядаються, і по одному депутату від кожної фракції. Таке формулювання наштовхує на думку, що, в разі ухвалення проєкту, інших депутатів, усупереч Конституції і законам, фізично не допустять до зали засідань. Про журналістів чи гостей годі й казати. Тим більше, що в законі для чогось зазначено, що такі засідання можуть проводитися як у сесійній залі парламенту, так і в підвальному залі погоджувальних рад під ним. Кожен, хто знайомий з будівлею парламенту, знає, наскільки легко охорона може заблокувати доступ до зали погоджувальних рад.

Парламент – не місце для дискусій

• Автори законопроєкту вирішили не просто не пускати депутатів на сесію, але й позбавити їх слова. Згідно з документом, участь в обговоренні зможуть узяти лише представники фракцій, присутні в залі. Інші – ні. Голосувати по відео можна, а виступати – зась. Процедура передбачає виступ доповідача, представника комітету, присутніх представників фракцій. Після чого – голосування. Причому, рішення ухвалюється за основу і в цілому. Після чого спікер невідкладно його підписує і направляє на підпис президенту. Жодних поправок, удосконалень і другого читання. Навіщо? Парламент – не місце для дискусій, чи не так?

Очевидно, що бажання зробити парламент місцем, де ухвалені нагорі рішення тупо штампуються, а не реально формуються й обговорюються, не має нічого спільного з боротьбою з коронавірусом.

Важливо не як голосують, а хто рахує

Проєкт передбачає, що віртуальні засідання транслюються, в тому числі й на сайті Ради. Проте що саме транслюватиметься при проведенні сесії в такому режимі – незрозуміло. Але це – не найбільша проблема. Як узагалі зрозуміти, скільки людей і яких саме бере участь у віртуальному засіданні? А дуже просто – повірити на слово спікеру, який оголосить цю інформацію на підставі даних підконтрольного йому апарату парламенту. Закон не передбачає жодних запобіжників, які не дали б можливості «домалювати» участь потрібних депутатів у віртуальній сесії, чи, навпаки, відрубати непотрібних, організувавши «проблеми зі зв’язком».

Процедура голосування в режимі відеоконференції розтягнута в часі й виписана так, що дозволяє владі тиснути на тих, хто проголосував «неправильно» чи не проголосував узагалі, й до кінця процедури «загітувати» їх додати свої голоси. Депутати голосують через відеозв’язок – зображення кожного обранця по черзі виводиться на екран і він протягом 15 секунд має підняти руку і сказати, як він голосує за такий-то законопроєкт. Спочатку голосує найбільша фракція, потім менші, і нарешті позафракційні. Але «у разі, якщо з технічних причин народний депутат України не зміг проголосувати, такому народному депутату України повторно надається можливість проголосувати після завершення голосування позафракційними народними депутатами України». Простір для маніпуляцій, уламувань і «передумувань» – неймовірний. Так само як і простір для махінацій з відеозв’язком: від запуску відео з депутатами не в прямій трансляції, а в записі – до довільних трактувань почутого й побаченого в разі «поганого зв’язку».

Проєкт передбачає, що так само в режимі відеоконференції можуть працювати й комітети Ради, але взагалі не розписує процедури їхньої роботи, окрім того, що таке засідання скликає голова комітету, і депутатам розсилаються матеріали порядку денного. Як має проводитися обговорення на таких засіданнях, хто і як має рахувати кворум і голоси – ні слова.

Решту – додумайте самі.

Чи можна організувати дистанційну роботу Ради по-людськи?

З технічної точки зору – так. Для цього треба мати лише бажання і спрямовувати енергію не на узурпацію влади, а не ухвалення спільних рішень в інтересах країни.

По-перше , якщо й дозволяти роботу Ради в режимі відеоконференції, це слід робити виключно шляхом деталізованих змін до регламенту. При цьому решта норм регламенту для таких засідань так само має діяти.

По-друге, ніяких штучних обмежень на участь депутатів у роботі Ради, на виступи, внесення поправок бути не може.

По-третє, система зв’язку під час таких засідань має бути чітко визначеною і захищеною, а факт участі депутата в засіданні чи голосуванні повинен мати надійні механізми перевірки.

І, головне, по-четверте, такі засідання мають відбуватися на основі максимально широкого політичного консенсусу. Порядок денний і текст кожного проєкту, який виноситься на таке засідання, має бути погоджений якщо не всіма фракціями, то абсолютною більшістю (мінімум п’ятьма, а краще шістьма з наявних семи фракцій та груп), і це треба прямо вписати в закон. Якщо рішення – справді життєво необхідне, більшість фракцій узгодить спільний текст, як це вже було. А якщо – чергова сумнівна забаганка президента і його партії, механізм погодження дозволить заблокувати таке рішення.

Але навіть якщо уявити, що «слуги народу» раптом щиро захочуть написати закон про дистанційну роботу Ради для спільного блага, а не узурпації влади, навряд чи можна це зробити, не порушивши Конституції.

Адже Конституційний Суд ще 2002 року визначив https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v017p710-02, що «Основною формою діяльності Верховної Ради України є пленарні засідання під час сесій, які є регулярними зібраннями народних депутатів України відповідного скликання у визначений час, у визначеному місці і які проводяться за встановленою процедурою». У цьому ж рішенні сказано, що «Верховна Рада України правомочна приймати закони і реалізовувати інші конституційно визначені повноваження за умови присутності на її пленарних засіданнях на момент голосування не менше тієї кількості народних депутатів України, яка згідно з Конституцією України необхідна для прийняття відповідного рішення».

Тож швидше за все депутатам, якщо тільки вони не вирішать остаточно наплювати на Основний Закон і правовий порядок у державі, доведеться таки збиратися вживу – принаймні, на пленарні засідання.

регламент авторитаризм закконопроект Рада загроза