Як завмирало життя у вічно гамірному Мадриді. Есей з місця подій

Зачинені дискотеки та бари, дитячі майданчики та парки, спорожнілі вулиці та площі… Поліція постійно патрулює місто. Іспанська столиця змінилась за один тиждень. Занепокоєна мер, яка перебуває в ізоляції через коронавірус, закликає жителів міста не виходити з дому, соцмережами шириться хештег #yomequedoencasa (я залишаюся вдома) та відео іспанського медика про те, що попри всі зусилля лікарів система охорони здоров'я не готова до такої кількості хворих.

До того понеділка здавалося, що жодна річ у світі не здатна порушити звичного ритму життя цього міста. Мадрид — одна з тих прекрасних європейських столиць, яка дає відчуття, що ти опинився в центрі світу. Це місто справді ніколи не спить та не відпочиває. Сюди з'їжджаються люди з різних куточків планети. Біженці з Венесуели та Сирії у пошуках кращої долі; діти з багатих латиноамериканських родин, яких батьки відправляють у дорогі приватні університети на навчання та налагодження бізнес-контактів; близько двадцяти тисяч студентів Ерасмусу (європейська програма обміну студентів) та працівники з усієї Іспанії, яких криза змусила залишити родини. Така собі європейська Вавилонська вежа.

Порожні вулиці Мадрида

Тісні контакти з людьми тут просто культ. Відомі посиденьки на терасах кав'ярень, які для туристів на перший погляд виглядають як марнування часу та лінощі, насправді — частина чітко налагодженої системи взаємодопомоги: від пошуку потрібної кандидатури на роль другої половини — до підкладання необхідного резюме своєму шефу.

Ми нашою інтернаціональною групою теж майже щотижня збираємося разом, щоб обговорити нагальні проблеми сьогодення та допомогти вижити один одному. Того понеділка оголошення про карантин не стало нам на заваді. У нас був важливий привід — день народження нашої подруги з Америки. До того ж, інформація про те, що коронавірус становить серйозну небезпеку, застала нас зненацька.

Перші інфіковані в Мадриді з'явилися ще 27 лютого. Попри тривожні повідомлення з Італії та зростання кількості хворих на території країни, представники міністерства охорони здоров'я переконували в тому, що ситуація знаходиться під контролем.

Пересічні іспанці також не відчували паніки та донедавна продовжували жити нормальним життям. Здавалося б, навіщо непокоїтися? Іспанія має одну з найкращих систем безкоштовної медицини. Цій системі довіряють, нею навіть пишаються.

Професійність медиків обумовлена просто стратосферним прохідним балом для вступу в медуніверситет та надскладним екзаменом після закінчення навчання. Однією з найбільших лякалок “праворадикалів” є міф про те, що нелегальні мігранти користуються благами медичної системи — результату зусиль платників податків.

Того дня, коли ми зайшли до мексиканського ресторану, ми не були єдиними відвідувачами. Мій друг Луїс, 33-річний іспанець, який працює HR-аналітиком, показував нашій чималій компанії з 13 людей свою нову покупку — термометр, найкращий з тих, що є на ринку.

— У нас з сусідами по квартирі чіткий графік — у квартиру з роботи можна зайти тільки якщо поміряв температуру та надіслав фото в груповому чаті..

Луїс, як і більшість мадридської молоді, не може дозволити собі знімати квартиру самостійно, тому живе з трьома сусідами в невеликих апартаментах на півночі міста.

— У випадку зараження ми разом знімаємо готель для інфікованого. Хоча у молоді ймовірність померти дуже низька, але не хочеться три тижні з температурою лежати…

— Ти до нас, молодих, не “примазуйся”. В твої тридцять все може статися, дідусю, — втручаюся в розмову я, продовжуючи ретельно витирати руки санітайзером.

— Я б на твоєму місці не дуже зловтішався. Невідомо, в кого з нас гірші перспективи. Ти ж була на феміністичному марші в неділю. В новинах повідомили, що Монтеро захворіла на коронавірус. Не розумію, як можна було дозволити 120 тисячам людей зібратися гуртом у розпал епідемії!

Я хотіла відповісти щось дотепне, але попри те, що я щороку беру участь у марші до восьмого березня, проводити парад в розпал епідемії стало не найкращим рішенням соціалістів. Уряд на чолі з Педро Санчесом не ризикнув скасувати марш. Проблема домашнього насильства в цій країні стоїть дуже гостро, а рівність прав жінок та чоловіків — важлива складова політичного порядку денного.

Однак, схоже, теперішній прем'єр цим підписав собі політичний вирок. Тим більше, що Ірене Монтеро, міністр рівності, злягла з короновірусом. Праві вже встигли звинуватити прем'єра в зволіканні у боротьбі з вірусом та пообіцяли виставити рахунок після епідемії. Хоча сам Абаскаль, лідер найбільшої праворадикальної партії Вокс, обіймався з прихильниками на дев'ятитисячному мітингу тими ж вихідними. Тому його критика виглядає лицемірно. Він і сам заразився.

В мене були свої причини йти на марш. Я вважала, що від насильства щороку помирає більше жінок, ніж від коронавірусу. Але в голові все одно засіла головна гіпотеза моєї дипломної роботи про те, що “ліберально-демократична держава повинна йти на обмеження громадянських прав у період виникнення небезпеки, за умов наявності сильних громадянських інститутів цей баланс між безпекою та свободою буде відновлено”.

Тому прем'єр Санчес зараз може зараз виправдовуватися скільки завгодно — відповідальність лежатиме на лідері країни.

Важко сказати, чим керувалася міністерка рівності. Звісно, непросто приймати політичні рішення, коли стикаєшся з чимось новим, а інформації мало. Хоча мені здається, що любов до свободи — це не єдина причина зволікання з радикальними заходами. Туризм становить 11% ВВП Іспанії. Країна ледве оговталася після кризи 2008. Відсутність роботи — й досі один із найбільших страхів населення. Думаю, що уряд до останнього намагався відтягнути неминучий момент оголошення карантину та мінімізувати втрати для економіки.

— Давайте змінимо тему. Я вже не можу говорити про коронавірус, — раптом перериває мої думки, вступаючи в розмову, 25-річний Мартін з Штоландії. Він працює в Ібердролі, іспанській енергетичній компанії, одному з найбільших у світі операторів джерел відновлюваної енергії. Попри те, що роботу свою він дуже любить, Мартін — у душі хіпі, і його мучить сумління через те, що він працює у великій компанії. Тому він всіляко намагається це компенсувати участю в хіпі-фестивалях та волонтерством. — Я сьогодні йду на медитацію, у нас невелика група з тридцяти людей. На ці вихідні в мене похід на Ла Педрісу… До речі, Олю, ти мені знову снилася. Тебе вбили російські спецслужби, і мені було соромно, що я не зміг тебе врятувати.

— Ти ніколи не розглядав перспективу роботи в Європарламенті? Там всі теж завжди дуже sorry, але зробити нічого не можуть, — саркастично зауважую я, але мій шотландський друг не розуміє тонкої іронії.

— Мам, я вже беру… Чесно… Вже купую з мобільного, — Ана кладе слухавку. Вона ще навчається в університеті, тому в неї разом із карантином з'явилося дуже багато вільного часу. — Божевілля якесь... Батьки хочуть, щоб я терміново поверталася в Барселону. Мартін, я на ці вихідні пас. Подруга моєї сусідки працює в Міністерстві охорони здоров'я — Мадрид закриють на карантин з п'ятниці. Я завтра йду в похід з другом, а потім одразу лечу додому. Якщо я захворію — хочу знати, що хтось буде поряд. Розумієш?

Згодом з'ясувалося, що інформатори Ани були праві. Кількість хворих продовжувала зростати. Мадридці чомусь вирішили, що карантин — це просто чудова нагода поїхати зі столиці на пляж. Багато зі столичних жителів, так само як і Мартін, пішли в гори замість того, щоб сидіти вдома. В результаті епідемія поширилася на інші регіони Іспанії. Владі довелося ввести надзвичайний стан та посилити контроль на вулицях.

Але в той момент в ресторані нам здавалося, що Ана перебільшує — і що таке взагалі неможливо. Як можна уявити Мадрид без галасу, натовпу на вулицях, п'яної молоді, без посиденьок в барах та без ранкових тостів з томатом?

— Guys, мені завтра треба в офіс і рано вставати. Але дякую, що ви прийшли. Після оголошення карантину я думала, що буду святкувати день народження сама.

— Ми б так не вчинили. Чекай, хіба ти не з дому працюєш?

— З віддаленою роботою взагалі все складно. Не знаю, скільки часу в нас займатиме цей перехід на домашній режим. Не всі мадридські компанії до цього готові… Вибач, Мартіне, в нас так і не вийшло змінити тему. Ми б поговорили про подорожі, але їх скасували, всі новини теж про вірус і невідомо, що далі буде з роботою...

Всі обіймалися та прощалися

Всі обіймалися та прощалися, але я вирішила не брати участі в “колективному суїциді”. Вже потім в метро Мартін підійшов до мене і все ж обійняв та сказав, що в карантині буде психологічно важко, тому ці останні обійми необхідні навіть мені.

Після двох тижнів карантину ця розмова, як і посиденьки в ресторані, здаються чимось дуже далеким. Тоді ми б ніколи не подумали, що наше життя може ось так стати на паузу. Зараз уся наша увага прикута до новин. Вони невтішні.

Кожні 16 хвилин в Мадриді помирає одна людина, а вірус поширюється. Може, в цьому є й наша провина. Ми були впевнені, що ніякий вірус не здатний зруйнувати те щоденне життя, яке ми так старанно організували в новому для нас місті. Нам до останнього не хотілося вірити, що наш світ, який ми збудували титанічними зусиллями за сотні-тисячі кілометрів від дому, раптом зник.

Тепер в цих чотирьох стінах своєї квартири я пригадую кожну деталь нашої розмови ти постійно думаю про те, як усе зміниться після карантину. Як зміниться життя в наших рідних країнах? Можливо, Мадрид після всіх цих трагедій вже більше не буде “нашим містом” — тим, яке нас прихистило в своєму культурному різноманітті.

коронавірус іспанія