Навіть під час карантину українські пенсіонери мають високий шанс підхопити коронавірус

Україна входить у тридцятку країн світу з найстарішим населенням. Кількість людей за 65 у нас стрімко наближається до чверті всього населення. Тобто, маємо критично багато людей, які належать до найбільш вразливої від коронавірусу вікової категорії. Поєднання великої частки людей старших вікових груп та проблеми в медичній сфері можуть зробити втрати від коронавірусу надто високими.

Якщо треба вирішити якусь проблему, пенсіонер, старший за сімдесят років, скоріше за все, спочатку вдасться до єдиного засобу спілкування онлайн, котрим він володіє – телефону. Якщо ж це не дасть результату, він зробить так, як робив десятиліттями свого життя – піде ногами, аби безпосередньо на місці вирішити все, що потрібно. Інших способів він просто не знає.

Пенсіонери досить важко змінюють свої звички. Іноді виникає враження, що ці люди живуть наче в двох світах. З одного боку – є медіа, перш за все телебачення, яке не економить темних фарб для змалювання ситуації з розповсюдженням коронавірусу в Україні. Але вся ця інформація, яка мала б, як мінімум, налякати глядача, якимось чином дуже мало впливає на щоденні звички пенсіонерів. Так, ніби для людей похилого віку небезпечний світ – десь «там», в той час як є «свій» світ, де таких небезпек немає.

Ще одна проблема – це вплив молодшого населення. Після закриття на карантин шкіл та вищих навчальних закладів велика кількість молоді заполонила вулиці, де молоді активно спілкуються, не переймаючись дотриманням відстані й масками. Водночас, в українських сім’ях і старше, і молодше покоління досить часто живуть разом. Також після введення карантину багато хто почав відправляти своїх дітей «на село до бабусі», наражаючи на ще більшу небезпеку старше покоління. Відомо ж бо, що діти – активні переносники різних вірусів. У випадку коронавірусу вони можуть перехворіти і не помітити цього, але заразити бабусю й дідуся.

Тексти вирішили поцікавитися у самих пенсіонерів, що вони думають про те, що зараз відбувається, і яких заходів безпеки від коронавірусу вони вживають.

Василь Петрович, 73 роки, Київ:

Виходжу на вулицю з двох потреб – купити продуктів у магазині й набрати води в бюветі. До бювету йти, правда, далеченько – але нічого, пройтися іноді теж треба. Ходжу по воду через день, сили, щоб одразу багато води принести, вже не ті. Відмовлятися від цього не думаю — ви б знали, скільки в цій воді з-під крану всякої всячини. І важкі метали, і бактерії різні. Якщо її пити, так швидше загнешся. Труби ж сто років не міняли.

Валерій Михайлович, 72 роки, м. Київ:

Особливо на вулицю виходити в мене потреби немає. Пенсію отримую на картку. За кабельне та інтернет теж зараз намагаюся сплачувати через інтернет. Думаю, освою й оплату комуналки. Так бачу з новин, що це надовго. Єдине, правда, за чим виходжу – це якогось хліба купити, молока, ще чогось такого. Міг би, зрештою, все це звести до одного виходу на тиждень, але хліб зараз дуже швидко зацвітає. Три дні – і вже поцвів. Хочеш не хочеш, а треба знову йти. Намагаюся виходити або дуже рано, або пізно. Хоча зараз помітив, що багато хто теж так почав робити.

Валентина Олександрівна, пенсіонерка, мешкає в райцентрі на Київщині, за 80 років:

Пенсію отримую на пошті. Цього разу думала не йти на пошту, попросила листоношу забрати пенсію. Але вона відмовилася, то я пішла. На щастя, багато людей не було. Що робити наступного разу – подумаю. Я ще ж і за квартиру плачу. Плюс, звичайно, виходжу в магазин по продукти. Але магазин невеличкий, там теж ніколи багато людей не буває. А так, звичайно, я бережуся. Про все, що треба робити, щоб уберегтися від вірусу, я знаю.

Галина Сергіївна, пенсіонерка, 82 роки, Київ:

Зараз переважно сиджу вдома. Але що робитиму влітку – просто не знаю. У мене квартира на останньому поверсі й на підсонячній стороні, за день її сонце так розжарить, наче в пічці. Просто погано стає. Ну як там всидиш? От і маю єдиний рятунок – сидіти до вечора на лавочці в дворі, поки прохолодно не стане. Куди вже я від тої лавки подінуся.

Наталія Михайлівна, пенсіонерка, 76 років, мешкає в райцентрі на Киїщині, працює позмінно консьєржкою у Києві:

Скасували мій автобус, а я якраз приїхала на роботу в Київ, я тут і застрягла. Мешкаю в цій же підсобці, в якій і чергую. Може, воно й на краще – домовилася зі своєю змінницею, що пропрацюю весь тиждень. А там мене ніби родичі заберуть, у них якраз машина на ремонті. Жильцям дала гроші, то вони мені продукти купили, як виходили. А так відкриваю двері, якщо треба – все як завжди. Хворобу тими масками не обдуриш.

Марія Володимирівна, 83 роки, Львів:

Я купувала у своєї господині на ринку сметану та сир вже років зо двадцять. Вона приїжджала в суботу і завжди знала, що я прийду і в неї куплю. І знижку давала хорошу, сметана, сир у неї були найкращими. Тепер ринок зачинений, та й доїхати вона вже не зможе. Ходжу тепер до магазину, але це зовсім не те. Навіть не знаю, коли все це закінчиться – чи приїде господиня знову?

Що вже зроблено

Загалом графік активності звичайного українського пенсіонера – досить простий. В основі його є купівля певних продуктів повсякденного вжитку. Тому, звичайно, було б логічним зробити так, аби пенсіонер не йшов до магазину по ці продукти, а їх доставляли йому до порогу домівки.

На базі місцевих служб та департаментів соціальної політики сьогодні разом із бізнесом та волонтерами створюються різноманітні програми з доставки продуктів малозабезпеченим та літнім людям. При КМДА створено Єдиний центр координації дій подібної допомоги, гарячу лінію допомоги відкрито у Львові, налагоджено співпрацю місцевої влади та волонтерів у Вінниці.

Розпочали свою роботу й волонтерські та приватні ініціативи. Так, із київською владою по доставці допомоги людям співпрацює фонд «Життєлюб» (пов'язаний із бізнесменом Гаріком Корогодським) та низка комерційних компаній. На інтернет-майданчику v2020.org.ua можна зареєструватися, аби отримати допомогу чи запропонувати свої послуги по доставці харчів старим та малозабезпеченим. Загалом, сьогодні повсюди створюються якісь великі й невеликі волонтерські ініціативи з допомоги літнім людям.

Переживає свій розквіт і комерційна доставка продуктів. Свої послуги пропонують великі мережеві магазини роздрібної торгівлі. До них додалися давно і недавно створені онлайн-магазини з доставкою.

Заходів недостатньо, і кожен має свій недолік

Коли ми говоримо про різні пайки, які розповсюджує місцева влада, то переважно мова йде про продукти тривалого зберігання. У пайках може не бути тих продуктів, які споживають пенсіонери щодня – той же хліб, молочна продукція тощо.

Волонтерські ініціативи на сьогодні все ж недостатньо потужні.

Та навіть сервіси з доставки мережевих магазинів натепер перевантажені, й треба витратити багато часу, аби знайти вільне вікно для замовлення. Плюс, процедура замовлення на таких сервісах також потребує елементарних навичок покупок в інтернеті.

Та всіх цих заходів може катастрофічно не вистачити для того, аби всі, кому за 70, не виходили з дому. Мова йде про доставку продуктів не лише малозабезпеченим, а переважній більшості людей пенсійного віку – принаймні тим, кому за сімдесят і хто сам ходить до магазину. Це завдання, враховуючи кількість людей, може бути під силу лише державі.

Старшим людям дуже важко змінювати звички і освоювати нові навички

Що може зробити уряд

І у держави є всі потенційні можливості, аби це організувати. Зростаює кількість безробітних – в першу чергу, молодих людей – і держава може залучати їх до послуг доставки продуктів, що називається, «до дверей». Нещодавно прем’єр-міністр Денис Шмигаль заявив, що уряд планує створити «багато робочих місць» – зокрема, для ремонту доріг, вимощування тротуарів, прибирання територій. Було б непогано, якби частину цих місць уряд зарезервував для доставки пенсіонерам найнеобхіднішого. А виділену урядом додаткову тисячу гривень пенсіонерам можна не віддавати через відділення Укрпошти, а пустити на постачання хліба, молочних продуктів, ще чогось необхідного протягом місяця.

Ще одне рішення, яке могло б убезпечити людей похилого віку – це доправлення пенсії до помешкань, хто досі ходить її отримувати.

Коли настане час сплачувати комунальні платежі, вервечки українських пенсіонерів знову потягнуться до Ощадбанку. Ці черги стануть справжнім інфекційним розсадником, навіть при застосуванні застережних заходів на кшталт допуску лімітованої кількості платників до приміщення. Сам факт додаткового виходу пенсіонерів на вулицю провокує додатковий ризик. І з цим теж потрібно щось робити. Варіанти можна розглядати – наприклад, відтермінувати оплату чи придумати дуже спрощену і тимчасову онлайн-систему.

ТБ має детально пояснювати, як діяти

Ну і, зрештою, з самими пенсіонерами треба налагоджувати відверту комунікацію. З одного боку, саме пенсіонери є відданими споживачами інформації вітчизняних медіа. З іншого ж, як свідчать дані Інституту масової інформації, на інформацію про них припадає лише 1,75% загальної кількості новин у провідних українських онлайн-медіа. Щодо телебачення, то воно, здається, сповідує принципи утримання своєї аудиторії лякалками або телешоу. Водночас, на сьогодні вкрай важливо, аби хтось системно почав доносити пенсіонерам, що їм необхідно кардинально змінити модель свого життя. Що свіжий хліб, вода з бювету чи зекономлені через похід на далекий ринок десять гривень не вартують тої небезпеки, на яку вони себе сьогодні наражають. Місія невдячна, але іншого виходу немає.

сусільство коронавірус пенсіонери