Забрати воду в України. Окупанти Криму не поспішають інвестувати у водопостачання

Поновлення подачі води до Криму – одна з найбільш актуальних тем початку 2020 року. Представники української влади наввипередки робили скандальні заяви про таку можливість. Так, свого часу про це заявив голова фракції “Слуга народу” у Верховній Раді Давид Арахамія. Щоправда, потім він зазначив, що його слова були вирвані з контексту. Про те саме одразу ж після свого призначення заявив прем’єр-міністр Денис Шмигаль. Однак згодом уточнив, що "ми хотіли би подавати воду нашим громадянам, але не можемо й не маємо технічної змоги робити це до деокупації півострова".

І хоча українські чиновники раз за разом самі спростовували сказане ними, складається враження, що подібні заяви готують грунт для якихось реальних кроків. Попри те, що після початку світової пандемії коронавірусу розмови про подачу води до Криму начебто затихли, саме питання водопостачання до окупованого півострова й надалі залишатиметься актуальним. Як і питання, що ж насправді відбувається з водою в Криму.

Джерела води в Криму

Якщо орієнтуватися на баланс водоспоживання в передокупаційному Криму, то потреби населення та житлово-комунального господарства у воді приблизно відповідали тим обсягам води, які надходили з місцевих водойм та підземних джерел. Мова йде про приблизно трохи більш ніж 100 мільйонів кубометрів води на рік. Тобто, говорити про якусь гуманітарну катастрофу та безпосередню загрозу для життя населення не доводиться. Хоча ситуація з водою для мешканців може погіршуватися через гультіпацтво відповідних служб, зношення систем водопостачання та частково незадовільну якість води. А от ситуація з сільським господарством Криму більш загрозлива. Аграрії використовували найбільше води в Криму, й саме на них припадає найзначніша частка води з Дніпра, що йшла Північно-Кримським каналом.

Канал до 2014 року забезпечував 80-85% всіх потреб півострова у прісній воді. Він починається з Каховського водосховища на Дніпрі й тече по Херсонщині самопливом, а вже в Криму воду качають насосні станції. Північно-Кримський канал у Криму має декілька відгалужень – зокрема, спеціально побудованих для забезпечення водою ділянок, на яких вирощували рис. Канал і будували для нього.

Як і багато чого в СРСР, вода з каналу використовувалася неефективно. На поливних землях піднімалися грунтові води, деякі землі заболотилися, на деяких почалося засолення.

З розвалом Союзу скоротилась кількість зрошувальної землі в Криму, воду для якої тягнули з Дніпра. Ще до окупації Криму загальна площа поливних земель зменшилася з 400 тис. до 138 тис. га.

Вже після окупації Криму та припинення водопостачання площа зрошувальних земель скоротилася до 14 тис. га. Безумовно, з перекриттям Північно-Кримського каналу кримське рисівництво, відійшло в минуле. На полях, де раніше були рисові чеки, зараз можна де-не-де побачити рідкі посіви зернових чи люцерни.

Проте зміни в північному Криму – не єдині, які можна побачити на супутникових знімках.

Водосховища

Переважно в південному та східному Криму існує мережа водосховищ, які постачали свою воду містам та селищам півострова. Частина цих водосховищ – природного стоку, тобто, вони наповнюються водою з місцевих річок та підземних джерел. Інша частина наповнювалася водою з Північно-Кримського каналу. При цьому, як можна помітити з нашої інфографіки на основі супутникових знімків, відчутні проблеми з наповненням водою виникли саме у тих водосховищ, які наповнювалися водою з Північно-Кримського каналу. Водосховища, які живляться водою з місцевих джерел, практично не змінилися або незначно змінилися у своїх межах.

І коротко про водосховища, які є на інфографіці.

Міжгірне найбільше в Криму, яке наповнювалося водою з Північно-Кримського каналу. Вода з нього частково постачалася до Сімферополя. Також слугувало резервним водосховищем для Севастополя. В останні роки регулярно з’являються повідомлення що воно майже висохло. Брак води в Міжгірному покривають за рахунок інших водосховищ, а також викачуванням підземних вод. Представники місцевої окупаційної влади заявляють про масштабні плани з його реконструкції – які, проте, поки залишаються тільки на папері.

Керченське одне із найбільших на Керченському півострові та основним джерелом питної води для Керчі. Після того, як постачання води з Північно-Кримського каналу припинилося, воду в це водосховище час від часу перекидають з інших водосховищ.

Фронтове – друге за розміром Криму, яке наповнювалося водою з Північно-Кримського каналу. Вода з нього постачається до Керчі та в район Феодосії.

Ізобільнинське, Загірське, Партизанське, Білогірське та Чорнорічинське водосховища наповнюються переважно водою з місцевих водойм та підземних джерел, тому втрати тут значно менші.

Загалом, місцева окупаційна влада в останні роки любить заявляти про масштабні плани з реконструкції водосховищ, що має наповнити їх додатково водою кримських рік та зменшити нецільові витрати води. Проте, російська сторона поки не поспішає вкладати десятки мільярдів рублів у ці проекти, які за масштабами можна порівняти з будівництвом мосту до Криму.

Загалом, росіяни роблять багато суперечливих заяв про те, як вони планують покращити ситуацію з водою на півострові. Це, крім згаданих вже масштабних планів з реконструкції водосховищ, також нещодавно заявлені плани щодо побудови станцій з очищення води на 3,5 мільярдів рублів. Робили заяви російські урядовці й щодо реорганізації одного з найбільших промислових споживачів води в Криму, кримського “Титана”, та щодо створення на його основі якихось підприємств російського ВПК.

"Дайте солдатику попить"

Складається враження, що російська влада жодним чином не зацікавлена в порятунку ані промисловості, ні, особливо, сільського господарства півострова. Досвід Ізраїля та Саудівської Аравії свідчить, що навіть на цілком пустельних землях, розумно інвестуючи, можна збирати пристойні врожаї. Але, мабуть, подібні інвестиції не цікавлять російську владу. В пропагандистських роликах на youtube можна побачити сюжети про газифікацію кримських сіл та встановлення там сміттєвих баків. Проте в анонімних розмовах мешканці півострова зізнаються, що окупаційна влада байдужа до проблем сільського господарства Криму.

Сьогодні Крим їсть продукти, вирощені на чорноземах Краснодарського краю (Кубань). Привозити їх звідти, вочевидь, дешевше, ніж інвестувати в систему збору й заощадження води в Криму.

У нас із Росією війна, а як писав військовий мислитель Сунь-цзи, “Досвідчений полководець повинен відбирати провіант у ворога. Одна торба збіжжя супротивника коштує двадцяти наших; одна одиниця фуражу коштує двадцяти наших”. Тому логічно, що Росія хоче вирішити свої проблеми за наш рахунок.

Вода потрібна для збільшення контингенту військ у Криму. За даними військової розвідки України, в Криму станом на осінь 2019 року перебувало більше 30 тисяч російських військовослужбовців. Плюс іще 10-12 тисяч службовців інших окупаційних формувань. Плюс їхні родини. Більше людей і більше техніки – потрібно більше води. А судячи з кроків Росії, озвучена кількість військовослужбовців – іще не межа. Росія продовжує “накачувати” півострів своїми військовими.

Вода потрібна для збільшення контингенту військ у Криму

Та не військовими єдиними. З часів початку окупації триває безперервна міграція до Криму громадян Росії. За інформацією окупаційної влади, приїжджих сьогодні вже десятки тисяч. Збільшення кількості людей автоматично означає збільшення споживання води. До того ж, багато росіян мігрують з достатньо комфортабельних для проживання регіонів, таких як Москва чи Санкт-Петербург. Тому побутові умови, в тому числі цілодобова наявність води в крані, є не останнім чинником рішення про переїзд.

Ще одне болюче питання: пустивши воду до Криму, Україна визнає легітимність нинішньої окупаційної влади. Не можна ж так просто взяти і пустити воду. Між сторонами має бути укладена якась угода. Варто нагадати, що першопричиною припинення постачання води до Криму стало те, що на початку 2014 року кримська влада не уклала відповідної угоди з українським Держводагентством і не розрахувалася з боргами за перекачування води. З ким тепер українська влада укладатиме угоду? З невизнаною владою Криму та окупантами? Чим же ця угода відрізнятиметься від того, в що затягують Україну під приводом мирних домовленостей на Донбасі, коли фактично вимагають легітимізації керованих Кремлем бойовиків?

Води не вистачає і нам

Інший аспект, про якийсь чомусь забувають. Вода і Північно-Кримський канал – це не лише Крим, але й материкова частина України, зокрема, Херсонщина. І після перекриття водопостачання до Криму й українська влада, і прості громадяни доклали чимало зусиль, аби частина Херсонщини, яка живилася водою з каналу, не потерпала від її нестачі.

Почалося все з будівництва саморобної греблі, складеної з мішків із піском. Будували її мешканці Каланчакського району. Вони не тільки перекрили воду до Криму, але й наповнили власні зрошувальні системи. Пізніше вже українська влада побудувала на адміністративному кордоні справжню стаціонарну бетонну греблю, витративши на її зведення 35 мільйонів державних коштів. Це дозволить зберегти вже зрошувальні площі та планувати їх розширення в майбутньому. Вже сьогодні рис із чеків у Херсонській області починає займати ту нішу, яку раніше займав кримський рис.

Територія північного Криму та південь материкової України мають майже однаковий клімат – тут дуже сухо, а зі зміною клімату стане ще сухіше. В цьому українські кліматологи одностайні.

Цього року нас очікує дефіцит води. "У більшості українських річок спостерігається аномально низький рівень води, а оскільки взимку майже не було снігу - не буде і весняної повені. Вперше за 120 років склалася ситуація, коли права українців на воду можуть бути обмежені", - повідомляли по початку весни у Державному агентстві водних ресурсів. По всій Україні вода потрібна і нам. А на Півдні вона – цінний ресурс, на вагу золота і для фермерства, і просто для життя. Як видно на інфографіці, лише розгалужена іригаційна система та дніпровська вода (якої цього року менше ніж зазвичай) дозволяють степовому півдню України тримати на плаву своє сільське господарство. Супутникові знімки показують, як мало залишається вологи в землі, що не охоплена зрошувальними системами.

А це означає, що актуальність теми “води”, в тому числі й в українсько-російських відносинах, із часом лише зростатиме. Тому новій владі треба вчитися і тут більш твердо та принципово відстоювати свої інтереси.

вода окупація крим