Операція «Нептун». Одна з найзухваліших дезінформаційних кампаній «холодної війни»

Розповідає Томас Рід у журналі Wired.

Трохи більш ніж три роки тому, у пронизливо холодний весняний день, я виїхав у Рокпорт, маленьке містечко на кінчику мису Енн у штаті Массачусетс, аби зустрітися з перебіжчиком із колишнього радянського блоку. Я їхав до Вашингтона свідчити перед комітетом Сенату з розвідки щодо російського втручання у вибори Президента США у 2016 році, проте цей об'їзд здавався надто добрим, щоб його пропустити. Перебіжчик, Ладіслав Біттман, знав більше про темні мистецтва дезінформації часів «холодної війни», ніж будь-хто з нині живих. Якось колишній голова дезінформаційного підрозділу КДБ похвалив мемуари Біттмана як одну з двох найкращих книг на цю тему. Біттман, лисий чоловік із гартованим обличчям і молодими очима, зустрів мене у дверях і запросив у мирну, оббиту деревом кімнату. Вона межувала зі студією, де він малює модерністські картини.

До того, як утекти в 1968 році, Біттман був майором у Státní bezpečnost, відомій своєю агресивністю Службі державної безпеки комуністичної Чехословаччини. Він служив у часи, коли СРСР і його сателіти входили в те, що він назвав "новою ерою таємних ігриськ та інтриг проти некомуністичного світу". Служби розвідки радянського блоку, як і західні, віддавна вважали, що їхня головна роль – збирати інформацію. Тепер, у нескінченному перетягуванні канату з ліберальними демократіями, вони почали розуміти справжню цінність поширення дезінформації, підриваючи західні суспільства за допомогою "активних заходів", як вони це називали. Біттман був заступником голови восьмого підрозділу, який спеціалізувався на цих "брудних фокусах", як він одного разу назвав їх на слуханнях комітету Конгресу.

Щоб працювати у сфері дезінформації по обидва боки «залізної завіси», потрібні були особливі люди. Помічати слабкості в суспільствах супротивника, зауважувати тріщини, тертя та політичну напругу, розпізнавати історичні травми, які можна використати, щоб створити на цю тему фальшиву листівку, лист або книгу – все це потребувало службістів із незвичним складом розуму. Біттман був одним із таких: методичний, чіпкий, зі смаком до ризику. Фокус полягає в тому, щоб змішувати точні деталі з вигадками, адже, щоб дезінформація була успішною, вона має «принаймні частково відповідати дійсності – або ж загальновизнаним поглядам».

Якісна дезінформація підтверджує ваші погляди, і нею хочеться поділитися

Сидячи з ним у Рокпорті, я зрозумів, що він гарно підходив для такої роботи. Він уважно слухав, часто робив паузи, щоб обміркувати свої слова, й говорив виважено. Його пам'ять і увага до деталей вражали. Особливо в тому, що стосується одного з його головних досягнень – "активного заходу" під назвою «операція НЕПТУН».

Багато років після завершення Другої світової війни громадськість заворожували чутки про те, що нацисти начебто заховали частину крадених скарбів, включно із золотими зливками, на дні озера Топлітц в австрійських Альпах. Фінансована урядом експедиція 1963 року, що тривала упродовж шести тижнів, не виявила золота, однак було знайдено інший скарб: 12 скринь із фальшивою британською валютою, надрукованою нацистами, дві скрині з друкарськими формами для створення підробок, а також фальшиві печатки. Міф виявився якраз достатньо правдивим, аби підживити цікавість: а де ж іще Гітлер міг заховати награбоване?

У квітні 1964 року, через кілька місяців після того, як Австрія припинила пошуки, чехословацька телепрограма "Цікава камера" вирішила розпочати подібну експедицію у власній країні. Вони відправили команду пірнальників і команду теледокументалістів у глибину Богемського лісу, на півдорозі від Праги до Мюнхена і практично на кордоні між Східним і Західним блоками, до пари сусідніх озер: Дияволове озеро та Чорне озеро.

Під час війни підрозділи вермахту й СС займали нині випалений котедж на березі Чорного озера, й місцеві легенди твердили, що ці дві водойми приховують темні таємниці.

Державне телебачення Чехословаччини потребувало дозволу уряду на пошуки в озерах, тож міністерство внутрішніх справ від самого початку брало участь у цій авантюрі – а отже, й восьмий підрозділ Держбезпеки. Біттман, який був сертифікованим водолазом, приєднався до телевізійників під виглядом дружнього працівника міністерства. Він узяв участь у першому огляді глибокого шару намулу на дні Чорного озера. Через три дні він надіслав своєму начальству доповідну записку з окресленням того, що стане «операцією НЕПТУН».

Біттман у доповідній пояснив, що виявлено "важливу знахідку" – запаяний металевий ящик на глибині близько 6 метрів у намулі на дні озера. Він запропонував, щоб восьмий підрозділ використав майбутній розголос, розмістивши на дні озера ще кілька ящиків. Їх можна заповнити автентичними нацистськими документами, включно зі списками колаборантів воєнних часів, доповнивши ці документи кількома підробками. Враховуючи "романтику, пов'язану з Чорним озером і Дияволовим озером і тим, як буде виявлено ці матеріали", писав він у пропозиції щодо «операції НЕПТУН», ця історія "виявиться привабливою для широкого кола читачів, особливо на Заході".

Біттман уявляв, що ця операція досягне кількох політичних цілей. Через рік мала бути двадцята річниця капітуляції Третього райху, й відповідно до кримінального кодексу Західної Німеччини, того дня минав термін давності за вбивства, здійснені під час війни. Деякі літні колишні нацисти доти займали впливові посади, й восьмий підрозділ хвилювався, що звинувачення проти них за воєнні злочини – справжні та вигадані – невдовзі втратять силу. (Зрештою, шантаж – потужний інструмент вербування).

«Операція НЕПТУН» підтримає увагу громадськості до цих обвинувачень, писав Біттман, компрометуючи високопосадовців Західної Німеччини й посилюючи "антинімецькі тенденції на Заході". Операція може також посіяти хаос усередині BND, Федеральної розвідувальної служби Західної Німеччини. Якщо, як припускає Держбезпека Чехословаччини, багато інформантів, які співпрацювали з нацистами, тепер є інформаторами BND, то цей злив зробить західну розвідку менш дієздатною.

Міністр внутрішніх справ Чехословаччини швидко погодив пропозицію Біттмана, й восьмий підрозділ почав власну водолазну операцію на Чорному озері: цього разу спрямовану не на пошуки скарбів, а на те, щоб їх заховати. За півтора місяця Держбезпека ретельно спланувала більшість аспектів операції. Вона зробила забори зразків води. Купила нове водолазне спорядження, включно з вимірювачами глибини й таблицями декомпресії. Окреслила процедури безпеки. Позначила правильне місце на дні озера. Виробила графік усієї процедури. Проте в одному місці план Біттмана застопорився: справжні нацистські документи виявилося на диво важко знайти.

Будь-які старі документи не підійшли б. Вони повинні мати цінність для преси – в ідеалі сенсаційну – а їхній зміст мав бути невідомим історикам і ширшій громадськості. Група офіцерів восьмого підрозділу в лихоманці обшукала чехословацькі архіви, при цьому не повідомляючи про мету пошуків справжнім працівникам архівів. Але пошуки не мали особливого успіху.

Зрештою, Біттман попросив про допомогу своїх кураторів у КДБ. Москва запропонувала прислати до Праги пакунки автентичних нацистських документів. Однак на це був потрібен певний час.

А поки чекали, восьмий департамент вирішив узятися за підробку.

Чеські офіцери заповнили чотири дерев'яні ящики чистими аркушами паперу, зістарили сіро-зелену поверхню ящиків так, аби вона мала два десятки років на вигляд, укрили їх шаром смоли, попричіпляли по 75 кіло баласту й завантажили в радянську вантажівку ГАЗ. Пізно ввечері 19 червня 1964 року цей ГАЗ вирушив із Праги в супроводі цивільної машини з чотирма пасажирами. Це були Йозеф Гуска, голова Служби розвідки Чехословаччини; Їжи Стейскал, голова восьмого підрозділу; сам Біттман, заступник Стейскала; а також куратор із КДБ. Біттман пригадує, що, коли він глянув на боса свого боса, Гуску – той мав занепокоєний вигляд. Якщо операція провалиться, кар'єра Гуски закінчиться.

Група прибула на Чорне озеро о другій ночі. Вони завантажили чотири ящики на надувний пліт. Біттман та інший водолаз перевірили своє спорядження, вдягли костюми, маски, ласти й акваланги. Пліт перетягли на точку викиду багажу. Видимість була близько 20 метрів. Спускаючись на дно, партнер Біттмана загубив одну зі своїх нових ластів Bonito Super Fins. Нервуючи через криміналістичний доказ, який вони залишили плавати в озері, вони продовжили, спрямувавши лампу на дно озера і швидко знайшовши заздалегідь обране місце, де намул був мілкішим. Біттман встановив ящики й легко прикрив їх намулом.

По дорозі назад він помітив загублений ласт й підібрав його. До п'ятої ранку команда спакувалась і поїхала назад.

Далі настала черга начебто віднайдення документів. "Цікава камера" почала пошуки в Дияволому озері, за півтора кілометра на південь. На подив Держбезпеки, команда справді знайшла там затонулу вибухівку, яку згодом підірвали на полі поблизу, зі стовпом чорного диму та кратером завглибшки в три людських зрости. Восьмий підрозділ був у захваті: неочікувана драма додасть, як і хотілося, правдоподібності афері Чорного озера.

Через тиждень телевізійники нарешті виявили затоплені ящики. Чорне озеро закрили для громадськості. Фотографи знімали виловлені з дна предмети, які невдовзі автоколоною транспортували до Праги. Група інженерів, які не знали про обман, належним чином просвітила скрині рентгеном і спустила їх у траншею на випадок можливого вибуху. Потім за допомогою системи важелів інженери обережно відкрили скрині, залишивши пакунки всередині неушкодженими.

У детальній доповідній записці інженери дійшли висновку, що те, як було запаковано документи, вказувало на "швидку, імпровізовану працю", як чинив би хтось без серйозних технічних засобів: саме так, як можна очікувати від "армії, що безладно відступає". Відповідно до урядового пресрелізу, датованого 16 липня 1964 року, ящики було передано "групі експертів" для подальшого аналізу.

Наступного дня про історію написали Associated Press та кілька великих європейських газет, і народився міф Чорного озера.

Минуло майже два місяці – а Москва так і не надіслала Празі обіцяні документи. Міністерство внутрішніх справ мало діяти. В кінці серпня воно оголосило, що 15 вересня відбудеться довгоочікувана міжнародна пресконференція. Біттман і його колеги нервували дедалі сильніше.

Й нарешті, за п'ять днів до пресконференції, російський посильний прибув до штаб-квартири чехословацької Держбезпеки з кількома мішками, повними нацистських документів – у сукупності близько 30 тисяч сторінок. (Я отримав ці записи в архіві чеських служб безпеки під час досліджень для майбутньої книги, "Активні заходи", й викладаю їх у Archive.org.).

Ретельно відібрані аналітики розвідувальної служби проглянули всі документи, намагаючись знайти матеріали, які можна використати. Радянський Союз запевняв, що всі вони автентичні – однак восьмий департамент підозрював, що деякі можуть бути підробками. Значна частина документів мала на полях анотації кирилицею, що робило їх непридатними для використання в спецоперації. Однак це допомогло переконати чеських аналітиків, що принаймні ці документи справжні, адже, влаштовуючи підробку, КДБ не стало б додавати на доповідну записку СС напис кирилицею.

Біттман і його команда відібрали близько 160 сторінок. Найбільш сенсаційні з цих документів розкривали деталі різноманітних злочинів нацистів. Був новий матеріал про невдалу спробу путчу в Австрії у 1963 році; про агентів СС, які шпигували за своїми союзниками, італійськими фашистами. Один таємний документ, названий “S-Plan,” окреслював "найбільший акт саботажу у світі": нацистський геолог пропонував пробурити дуже глибоку діру біля міста Кале, закинути туди заряд вибухівки та спричинити великий землетрус у протоці Ла-Манш. Цим прагнули занурити під воду Лондон і значні площі на півдні Англії, де для атаки збиралися військові сили союзників – а потім нікому про це не розповідати. (“S-Plan” позначав sinking – затоплення).

Чехи додали до цього кілька власних автентичних нацистських документів – найвизначнішими серед них були свідчення про примусове виселення та масові вбивства євреїв в окупованих німцями Богемії та Моравії. Первісний план восьмого департаменту полягав у тому, щоб НЕПТУН вивергнув винятково автентичні документи, що дозволило б уможливити підробки в пізніших операціях, спрямованих проти західнонімецьких високопосадовців.

15 вересня міністерство внутрішніх справ провело довгоочікувану пресконференцію в Празі. Міністр говорив годину, із запаморочливою детальністю. Чеські дипломати та розвідники, намагаючись очорнити Західну Німеччину, конфіденційно ділилися документами з посольствами США, Великої Британії, Франції, Нідерландів, а також із Єврейським центром Сімона Візеншталя в Австрії. Це допомогло створити міжнародний розголос.

Чехословацькі органи держбезпеки швидко зробили висновок, що фейк з озера був запаморочливо успішним. Як повідомляв Гуска в самосхвальній доповідній міністру внутрішніх справ, до березня 1965 було опубліковано 25 матеріалів у пресі Італії, 18 у Західній Німеччині та сім в Австрії. Про знахідку писали також у Великій Британії, Франції, Швейцарії, Бельгії, Латинській Америці, Африці та США. Парламент ФРН, хвалився Гуска, трусить "під тиском широкої громадськості, який ми створили", й він збирається збільшити термін давності для воєнних злочинів. Понад те, писав він, "ми спромоглися спровокувати та підтримати настрої та тенденції проти Федеральної Республіки Німеччини". Й нарешті, додавав він, "можна припустити", що чехословацька Держбезпека "певною мірою зашкодила" західнонімецькій розвідці. КДБ із цим усім, схоже, погоджувався. Через кілька місяців сам голова Першого головного управління писав у листі Гусці, що операція НЕПТУН мала "значний політичний вплив".

Однак доказів приголомшливих заяв було мало. Парламент ФРН і справді подовжив термін давності для воєнних злочинів – однак НЕПТУН, найпевніше, відіграв у цьому незначну роль, якщо відіграв якусь узагалі: намагання Німеччини стати лицем до лиця зі своїм темним минулим було процесом велетенським, що тривав десятиліттями й визначав країну. Станом на той час він уже давно набрав обертів. Так само й довести будь-який причинно-наслідковий зв'язок між іміджем Німеччини на Заході та спецоперацією досі важко.

Натомість у ретроспективі значно легше помітити недоліки операції НЕПТУН. Дуже мало людей у міністерстві внутрішніх справ знали про обман. Більшість людей в уряді, в офіційному інформагентстві, та й більшість громадськості в Радянському блоці були дезінформовані більше за противника. Що гірше, чехословацька Держбезпека не могла навіть виключати думку, що нею скористалась КДБ.

Коли я відвідав Біттмана в Рокпорті, то запитав, як можна оцінити кола на воді від дезінформаційної операції. "Не думаю, що можна точно, реалістично виміряти вплив", – відповів він. У випадку операції НЕПТУН, визнав Біттман, "є теоретична можливість того, що частину матеріалів фальсифікували радянські експерти".

Він пригадав, як через деякий час після того, як підклав скрині в Чорне озеро, сидів у штаб-квартирі восьмого підрозділу з вікнами на мальовничу річку Влтаву. Поряд із ним полковник КДБ Іван Агаянц гортав велику підшивку газетних вирізок.

«Іноді я сам дивуюся, як легко грати в ці ігри, – пригадує Біттман слова Агаянца. – Якби у них не було свободи ЗМІ, нам би треба було її для них винайти».

Уривок із майбутньої книги "Активні заходи: Таємна історія дезінформації та політичної війни", Томас Рід, © 2020.

історія чехія срср дезінформація німеччина