Хаос бездержавності. Лівія перетворилася на поле бою інших держав. Там воюють вихідці з Донбасу та працюють українські лікарі

Лівія сьогодні – одна з країн, де в активній фазі триває громадянська війна і перетинаються інтереси багатьох держав. Територія країни розшматована між різними збройними угрупуваннями, які підтримують ті чи інші країни. Серед найбільших таких угруповань — Лівійська національна армія фельдмаршала Хафтара, щоб далі не плутати читача назвемо їх абсолютно умовно — зелені, а також та Уряд національної згоди на чолі з Фаїзом Сараджем — назвемо їх сині. Хафтара (зелені) підтримують Росія, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати та Єгипет. Уряд національної згоди (сині) підтримують Туреччина та Катар. По всій країні також діють збройні загони різноманітних лівійських “отаманів”. Як не дивно, попри це в Лівії сьогодні продовжують жити та працювати сотні українських громадян.

— Як почалася лівійська революція?

— До лютого 2011 року ніхто не вірив, що у Лівії щось може відбутися. Оскільки, порівняно з іншими країнами, в Лівії був стабільний прибуток від нафти, стабільно вкладалися гроші в розвиток інфраструктури. В країні була потужна служба безпеки і достатньо сильний режим. Проте будь-яка влада має запас міцності. Муаммар Каддафі сидів на троні сорок один рік, весь цей час він був безальтернативним лідером. Звичайно, були певні сподівання на зміни. Існувала програма розвитку Лівії, яку курував син Каддафі Сейф Іслам. Йшлося, щоб від старого полковника влада перейшла до його сина.

Проте Лівія дуже відрізняється від інших держав арабського світу тим, що тут дуже сильними є різні родоплемінні структури. І режим Каддафі не завжди витримував баланс з усіма цими племінними кланами. В Лівії також була придушена ісламська опозиція. Але останнім часом в Лівії реалізовувалася програма по інтеграції ісламських бойовиків. Люди були випущені з тюрем, що називається, під чесне слово, вони казали, що не підуть проти влади.

І головне — не треба забувати про зовнішній чинник. Якби не було підтримки лівійської революції за кордоном, в першу чергу з боку західних країн, вона б закінчилася впродовж двох – трьох місяців. В березні 2011 року прийняли резолюцію Ради Безпеки ООН, яка встановлювала над територію Лівії безполітну зону. Це зробили для того, щоб авіація країн коаліції, до якої ввійшли літаки НАТО та арабських країн, надавала допомогу повстанцям, котрі воювали проти режиму Каддафі. Якби не авіація, то танкові колони Каддафі дуже швидко стояли б вже на порозі Бенгазі – колиски лівійської революції, і революція, скоріше за все, зазнала би поразки.

— Якою була ця революція?

Я би сказав, що це був хаотичний броунівський рух. Тому що за декларованої Каддафі ідеології «влади народу», крім служби безпеки та ще якихось безпекових структур, решта державних структур перебувала в доволі-таки хаотичному стані. Фактично, в Лівії не було як такого парламенту, були якісь виборні посади, які займали люди, що не мали реальної влади, така сама ситуація була і з урядом. Якихось реальних державницьких структур, які могли б заповнити вакуум влади, просто не існувало. Під час революції виникло багато центрів впливу, які конкурували між собою. При цьому, ці центри будувалися на різних засадах. Це були як релігійні й родоплемінні, так і відверто терористичні групи. Були і просто бандитські угруповання, які або зникали з часом, або розросталися в якісь більші структури.

До всього цього додавалася і боротьба між регіональними елітами. У кожному регіоні утворилися свої збройні загони, фактично, на сьогодні кожне велике місто має свою армію. Всі військові склади були розграбовані — і йдеться не лише про стрілецьку зброю, але й про важку техніку. Щодо стрілецької зброї, то сьогодні в Лівії на населення в 5 – 6 мільйонів припадає приблизно 15 – 20 мільйонів одиниць стрілецької зброї. І це справді так, тому що коли починаєш говорити з людьми, то в кожного вдома ДШК чи кулемет Калашникова.

За Каддафі зброю намагалися контролювати, і якщо й роздавали, то лише наближеним племенам. Мало того, за Каддафі навіть для придбання джипа треба було отримати спеціальний дозвіл. Річ у тому, що саме джипи зіграли визначну роль у лівійсько-чадському конфлікті у 80-х роках (конфлікт також отримав назву «Війна «Тойот» через активне використання сторонами джипів – ред.). Тоді чадці виграли у лівійців за рахунок саме активного використовування у боях джипів, обладнаних кулеметами. Так само й зараз найбільш дієва ударна сила всіх цих угруповань — не танки чи авіація, а те, що ми називаємо «тачанками» — джипи зі встановленими на них кулеметами.

Позашляховики активно використовуються d Північній Африці у бойових діях і досі

— Хто сьогодні є головними учасниками лівійського конфлікту? В медіа, наприклад, час від часу згадують про фельдмаршала Хафтара…

— Сьогодні в Лівії діє так званий Уряд національної згоди (сині) та армія Хафтара (зелені). Останній заявляє, що Тріполі знаходиться під контролем бандитів та терористів, в той час як самого Хафтара звинувачують у тому, що він диктатор і хоче встановити диктатуру. Загалом, Хафтар дуже цікава особа. Він брав безпосередню участі у війні з Чадом, був головнокомандувачем, згодом потрапив у полон до чадців. Після цього він певний час мешкав у США, має навіть американський паспорт.

Він також брав участь в арабо-ізраїльських війнах, під час яких у нього склалися непогані стосунки з нинішнім президентом Єгипту Абделем Ас-Сісі, який зараз надає йому військову допомогу. Але під керівництвом Хафтара, як, до речі, і під керівництвом його опонентів, перебуває не справжня армія в нашому розумінні, а скоріше парамілітарні формування. Тому він повинен постійно балансувати між інтересами різних польових командирів. Він має прикривати своїх людей, які фактично замішані в злочинах проти людства. Є, наприклад, відео, де прямо на камеру його підлеглі вбивають людей.

Що ж до Уряду національної згоди (сині), то його переважно підтримують у Тріполі. До уряду також входять збройні формування найбільшого торгового міста Лівії – Місурата. Попри звинувачення, представники Уряду національної згоди (сині) є не більшими ісламістами, ніж той же фельдмаршал Хафтар (зелений), який сам може загравати з проісламськими угрупованнями.

— Які країни кого підтримують? Яка тут роль Росії та Туреччини?

Хафтара (зелений) безпосередньо підтримує Єгипет. Саме через Єгипет йде основна військова допомога. Фінансування Хафтара йде з Еміратів та Саудівської Аравії. Ще один з гравців, хто підтримує Хафтара – це Росія. Вона працює у Лівії напряму. За різними оцінками, у цій країні сьогодні знаходиться від 2 до 3 тисяч російських найманців. Серед них є ті, хто вже має значний військовий досвід, зокрема, брав участь в російській агресії проти України. Є безпосередньо й вихідці з самого Донбасу. Це люди, які пройшли Донбас і Сирію. В свою чергу, Туреччина й опосередковано Катар підтримують Уряд національної згоди на чолі з Фаїзом Сараджем (сині), поставляючи різноманітне озброєння, в тому числі й свої БПЛА.

Щодо США, то, на думку самих лівійців, у американців відсутня якась чітка позиція. Проте останнім часом Сполучені Штати більше схиляються до співпраці з Урядом національної згоди (сині). Щодо європейців, то у них якоїсь спільної позиції по підтримці тих чи інших лівійських рухів немає. Кожна європейська країна має якісь свої відносини з тими чи іншими лівійськими угрупованнями. Так, нещодавно у відбитому у сил фельдмаршала Хафтара (зелені) місті Гарьяні було знайдено дві протитанкові систем Javelin, які, згідно з їхнім маркуванням, були поставлені американцями французькій армії. Італійці, позиції яких історично були сильними в Лівії, на сьогодні практично їх втратили. В той час як турки підтримують Уряд національної згоди (сині), греки, наприклад, вирішили підтримати його опонента — фельдмаршала Хафтара (зелені). І так далі.

— Які безпосередні функції найманців – вони працюють інструкторами чи виступають у ролі «живого м’яса»?

Все залежить від країни. Найманці з Судану – це переважно й справді «м’ясо», росіяни – це логістика, авіа, електронна боротьба, медицина, безпілотники. І, звичайно ж, штурмові групи. Бойові штурмові групи, які беруть участь безпосередньо у боях. Плюс артилерія.

Російські найманці у Лівії. Фотографія Libyan Express

— А в чому полягає інтерес Росії у Лівії?

— В перше чергу це, звичайно ж, нафтові контракти. Росіяни давно тут мали свій інтерес. Плюс ще якісь бонуси у вигляді виконання вигідних замовлень. Наприклад, росіяни бралися будувати залізницю в Лівії. Росіяни також розраховують побудувати свої військові бази в Лівії. Йдеться про створення бази військово-повітряних сил та військово-морської бази. Вочевидь, вони планують тут розмістити системи протиповітряної оборони та радіо-електронної розвідки. Фактично, розмістивши в Лівії свої об'єкти, Росія може перекрити всю Південну Європу. Росія вже поставляє в Лівію свої засоби протиповітряної боротьби. Поки що це ще не С-400, але думаю, що поставки «Буків» чи «Панцирів» уже були. Десь місяць тому поблизу Тріполі було збито два безпілотники – один розвідувальний американський, інший — італійський. Збити такі безпілотники зі звичайної стрілецької зброї – проблематично. Загалом, стратегія росіян виглядає як повільне просування. Вони вже майже опанували ситуацію в Сирії, тепер наступила черга Лівії.

— Українські громадяни беруть якусь безпосередню участь у цьому конфлікті?

Я не можу стверджувати, що наші співгромадяни беруть безпосередню участь у бойових діях. Але я не виключаю того, що транспортні літаки українських авіакомпаній можуть бути задіяні для перевезення якихось вантажів для протиборчих сторін в Лівії. Йдеться як безпосередньо про пілотів, так і про інженерний склад, який обслуговує літаки.

За останні півроку в Лівії було втрачено три вантажних українських літаки Іл -76. Два літаки знищили на землі внаслідок бомбардування в районі аеропорту Джофри. Вочевидь, вони поставляли зброю Хафтару. Джофра зараз — це логістичний пункт другої лінії, з якої Хафтар веде наступ на Тріполі. Ще один літак був знищений в місті Місурата, скоріше за все, він поставляв турецьку зброю. Власниками цих літаків були приватні українські авіакомпанії, які, можливо, й не знали, що саме вони возять. Хоча, чесно кажучи, я думаю, що таки знали.

Відповідно, в Джофрі загинув один член екіпажу, в Місураті, здається, був один поранений. Всі ці події — частина загальної проблеми, коли наші пілоти після розвалу Радянського Союзу задіяні для перевезення різних вантажів у багатьох частинах світу, в тому числі й тих, де відбувалися чи відбуваються конфлікти.

— Останнім часом надходить інформація про ескалацію збройного протистояння у Лівії. З чим це пов'язано?

Так, справді, бойові дії активізувалися. Уряд національної згоди (сині) провів кілька успішних операцій. В першу чергу, це пов'язано з тим, що турецька сторона поставила їм безпілотники, системи протиповітряної оборони. Відповідно, та перевага, яка була у Хафтара (зелені) в повітрі, нівелювалася. Він до того активно використовував безпілотники, поставлені ОАЕ, та БПЛА російських найманців Вагнера. Зі збільшенням кількості безпілотників у протиборчих сторін самі військові дії активізувалися. Так, у відповідь на збільшення застосування проти них безпілотних апаратів, зелені посилили обстріли Тріполі. У зелених були свої системи протиповітряної оборони, але, як свідчить остання інформація, безпілотники синіх знищили чи пошкодили дві російських зенітних системи “Панцир”.

Збитий противниками Хафтара безпілотник

Також триває активне залучення з обох сторін найманців з Чаду, Судану, Росії та Сирії. Причому, якщо найманці з трьох перших країн воюють за зелених, то сирійці воюють по обидва боки фронту. Серед сирійців є групи, які підтримуються Росією та Іраном, а є такі, які підтримуються Туреччиною. І остання перекинула цих бойовиків з Сирії до Лівії. Так що, фактично, війна між сирійцями триває далі, але вже на території Лівії.

— Чи можна говорити, що якась з сторін зараз починає перемагати в цьому конфлікті?

Зараз дещо більша перевага на боці Уряду національної згоди (сині). Так, з'явилася інформація, що військами уряду була взята військова база Аль-Ватія. Ця база була місцем дислокації російських найманців. Там також був захоплений ще один російський “Панцир”.

Захоплений у Аль-Ватії "Панцир"

— Яка офіційна позиція України щодо Лівії?

Позиція стандартна – є офіційний лівійський уряд, визнаний міжнародним співтовариством, Уряд національної згоди (сині). Будь-які офіційні контакти по лінії виконавчої влади ведуться саме з ним. Україна також виходить з того, що Лівія має зберегтися як унітарна держава, відповідно, підтримує її територіальну цілісність.

Водночас, Україні все ж, певно, варто підтримувати якісь стосунки з усіма сторонами конфлікту в Лівії. Наприклад, серед лівійців далі поширена традиція їздити на лікування до України. В першу чергу, це стосується української офтальмотології. Для лівійців офтальматологія – це виключно Україна. І мова йде не лише про мешканців підконтрольних офіційному уряду територій, а й жителів усіх куточків Лівії.

У Лівії досі також працює частина українських медиків, які приїхали туди за часів Каддафі. Десь 600 – 800 українських медиків продовжують залишатися сьогодні там, розкидані практично по всіх куточкам країни. Незважаючи ні на що, вони сьогодні продовжують працювати в цій країні. Деякі там працюють вже по 15 – 20 років. У них проблеми з вивозом коштів, які вони там заробили. Вони отримували зарплатню у лівійських динарах, а зараз курс лівійської валюти змінився, і загалом проблема з обміном заробленого. Тих, що приїхали недавно, досить часто обдурюють, не платять обіцяного. Як правило, їм обіцяють золоті гори, але реальність виявляється зовсім іншою. Обіцяні зарплати в 2 – 4 тисячі євро на практиці перетворюються в 500 – 700 доларів, які не так просто отримати й переслати в Україну. Але серед цих останніх, які приїхали нещодавно, дуже багато з Донецької та Луганської областей, в тому числі й з окупованих територій. Як вони самі про себе кажуть, «нам нема чого втрачати».

— Як вирішується проблема з мігрантами? Свого часу через Лівію проходив потужний трафік мігрантів з Африки до Європи, як з цим зараз?

Міграція втратила свою важливість через успішність європейської кампанії з протидії контрабандному перевезенню людей (мова йде про військово-морську місію ЄС з протидії контрабандному перевезенню людей у Середземному морі — ред.). Після того, як Європа розпочала антиміграційні заходи, потік мігрантів через Лівію зменшився в десятки разів. Що ж до тверджень про утримання якихось мігрантів у масовому порядку як рабів — реальних підтверджень цьому я не бачив. Хоча треба розуміти, що у лівійців завжди було дещо расистське ставлення до вихідців з Чорної Африки. А серед мігрантів, які намагаються дістатися до Європи, саме чорношкірі африканці складають більшість. Тому ставлення до них у деяких лівійців може бути не дуже доброзичливим.

— Пандемія якось вплинула на ситуацію у Лівії? В країні взагалі якось моніториться ситуація з коронавірусом?

Ніби якось моніториться, але наскільки можна вірити цій статистиці, ніхто не скаже. Наче зростання немає. Але водночас в країну постійно безконтрольно перекидаються бойовики з таких охоплених епідемією країн, як Росія та Туреччина.

— А як епідемію переживають громадяни України, які знаходяться у Лівії?

Якоїсь вичерпної інформації я не маю. Знаю, що на днях з Лівії до України має прилетіти літак за лівійськими громадянами, які зараз перебувають в Україні. Це літак лівійської авіакомпанії. Але українські дипломати зараз працюють над тим, аби цей рейс, який буде летіти з Місурати до Києва, забрав у Лівії і доправив на батьківщину українців, які захочуть повернутися додому.

конфлікт війна лівія