Без бляхи. Три історії про те, як українські дерев'яні храми відновили історичний вигляд

Україна надзвичайно багата на дерев'яні церкви. Була. Якщо винести за дужки тисячі храмів у синодальному стилі (їх будували з середини ХІХ ст. замість автентичних храмів по всій країні, крім Галичини, насаджуючи таким чином образ “єдіной страни” в Російській імперії), ми ще нещодавно могли похвалитися церквами гуцульської, бойківської, лемківської, подільської, волинської та інших архітектурних шкіл.

Переважна більшість із них зараз пріє під бляхою чи вагонкою. Бум сучасних будівельних матеріалів і прагнення селян зробити церкву охайнішою на вигляд підводять країну до втрати архітектурної ідентичності. Не звертають також уваги на те, що проводити будь-які ремонтні роботи на пам'ятках архітектури без дозволу відповідних інстанцій заборонено.

Відповідні структури через брак фінансування вдіяти майже нічого не можуть: навіть судові позови не приводять до бажаного результату. Селяни все одно продовжують робити своє, встановлюючи на старовинні споруди сучасні цибулинки a la Твєрь. З тих храмів, котрі не перевезли у музеї народної архітектури і які все ж врятовані від “покращень”, залишаються під ґонтом (традиційна покрівля даху з дерева) лише десятки. Скажімо, у чималій Хмельниччині це церкви у Кам'янці-Подільському та Зінькові. Все. При цьому, з храму в Зінькові бляху зняли у 2007 році, коли проводилася реставрація. Кошти на це виділила держава.

Процес реставрації Михайлівської церкви у Зінькові Хмельницької області. Всі фото автора

Михайлівська церква у Зінькові після реставрації

Перекриття бляхою часто спотворює храм: так сталося, приміром, у селі Сможе Сколівського району Львівщини.

Останнім часом до очманіло-яскравого покриття куполів жовтим або синім нітридом титану додається і проблема заміни старих хрестів. Навіть на Львівщині чи Прикарпатті храми замість автентичних українських хрестів, що опираються на півмісяць, ставлять куплені в інтернеті штамповані російські восьмикінцеві.

Старі хрести на стіні храму в Красноставцях Снятинського району Франківщини. На куполах вже штампований російськиї хрест. Фото: січень 2020 року

Так замість мистецького витвору маємо ще одну уніфікацію простору та стирання різниці між Калушем та Калугою.

Та за останню декаду почався зворотній процес. Є церкви, котрі повернулися під ґонт зі стану консервної бляшанки.

Дмитрівська церква у Татарові на Івано-Франківщині у 2007 р

Дмитрівська церква у Татарові на Івано-Франківщині у 2018 р. після того, як зняли бляху і відновили покриття з гонту.

Історія перша. Криворівня: зняли бляху

Чи не першим випадком, коли на сільській церкві зняли бляху, була церква Різдва Пресвятої Богородиці у Криворівні на Івано-Франківщині.

На це пішло 30 робочих днів у 2011 році, а готувати парафіян до такого кроку священик Іван Рибарук почав задовго до того. Каже, що на переконування парафіян витратив 15 років. А замислився про повернення храму в нормальний вигляд практично відразу, як почав служити в Криворівні. Потрібен був час, щоб змінилося покоління вірян. Використовував для цього не лише свій вплив — залучав до роз'яснень моральних авторитетів. Наприклад, Василя Потяка, голову товариства гуцульщини Великої Британії.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці в Криворівні Верховинського району

— Чому церква була покрита бляхою? — розповідає парох.— Бо була небезпека її руйнування через протікання. За Союзу ніхто не дозволяв покривати храм ґонтою (так на ґонт кажуть на Франківщині), та й бляхою не дуже дозволяли. З огляду на це був навіть певний героїзм у тому, що люди взяли і в 1971-1972 рр. перекрили храм бляхою. Цим вони врятували церкву від руйнації. Коли ту бляху в Криворівню привезли, відразу з'явилися хлопці з органів із запитанням “Звідки ви це взяли?” Тоді двоє чоловіків з церковного братства влаштували перед церквою імпровізовану бійку, сперечаючись, яка машина привезла бляху — на чотирьох колесах чи на шести. Так вони прибульцям голови і заморочили, хоча реально цим ризикували. Не дарма Гнат Хоткевич колись казав, що гуцул — то вроджений актор.

Пам'ятаючи цю історію, багато хто з парафіян вважав, що нове перекриття церкви ґонтом — провокація. Крім того, люди боялися, що церква завалиться. Казали, що вже в такому стані 40 років простояла, хто знає, що там внизу. Адже дерево під бляхою пріє. Тоді ми зробили розвідку, під час котрої ще й знайшли 19 старих книжок. Я сам залізав під купол. Ми прорубували туди стежину, а потім виявилося, що хід, яким занесли книжки, був збоку. Фактором, котрий зіграв на руку, було те, що дах нашої церкви іржавів, його треба було часто перефарбовувати — люди бачили, що все одно є проблема з перекриттям. Бо покрита церква була негарно.

Серед мистецтвознавців та краєзнавців викликав занепокоєння той факт, що, за чутками, ґонт прибивали просто на бляху. Запитуємо отця Івана, чи правда це.

— Не повністю. Ми залишили бляху на піддашшях і верхах, а зі стін зняли. Загалом була з цим ціла катавасія, навіть комісію викликали. Та приїхала і сказала, що ми на “відмінно” все зробили. Сказали, що для того, аби перекривати згідно з новими технологіями, потрібно зробити гідрозахист. Але ми подумали, що плівка — не міцніша за бляху. І замість затягувати верхи плівкою і по плівці класти ґонту, розумніше залишити бляху — і класти вже по ній.

— Як же воно тримається на блясі?

— Супер тримається. Ніхто ж не бив по блясі. Зняли поперечні рейки, вкрутили поперечні планки у тих місцях, де бляха з'єднана одна з одною, тобто, бляху не пробивали ми. Вона і далі захищає від протікання стовідсотково. Гонта пішла вже по планках. І коли нас за це почали скубати хлопці з обласної архітектури, ми сказали: давайте спокійно поговоримо. Це не по правилах? Так. А чи краще під таким ґонтом, ніж без нього? Кажуть, краще. Бо ми або робимо як краще для звіту — або для того, щоб воно ще сто років простояло. Зараз у нас купол як сендвіч: ґонт, бляха, ґонт. І той нижній ґонт ще не в дуже поганому стані. Потріскався тільки старенький.

Гуцульська коляда 2018 р. навколо відреставрованої церкви в Криворівні.

— Чи курував цей процес хтось із пам'яткоохоронних органів?

— Оскільки нам від самого початку не допомагали, а, швидше, влаштували тихий саботаж, ми робили все самі. Я ще коли писав зо шість листів у обласний відділ архітектури з проханням посприяти у реставрації. Один раз нам виділили 4 тисячі гривень. Це все. А в процесі ми вже нічого не писали, а просто робили.

А в процесі ми вже нічого не писали, а просто робили.

Коли в 2010 році Віктор Янукович став президентом, всі зрозуміли, що поки він при владі, його команда ні копійки на наш регіон не виділить. І після коляди 2011 року ми з церковним братством вирішили взятися за справу самі. На той час вже мали наколоту ґонту — її приготували місцеві ґонтарі. Чотири роки вона чекала свого часу, сохла в плебанії.

Коляда навколо бляхи. 2010 р. За рік бляху знімуть

Я дуже багато говорив про стан нашої дерев'яної сакральної архітектури на конференціях, різних зібраннях священиків, казав проповіді на храмових святах у інших селах — ніхто не хоче слухати. Для них це забагато мороки. Бляхою покрив — і 50 років спокою маєш, а то й 100. А гонт треба шукати, колоти, заготовляти, доглядати за ним — це період на кілька років. Тягар на плечі. Плюс ґонтове покриття обійдеться приблизно на третину дорожче. Потім щокілька років потрібно вилазити на дах і протирати ґонт спеціальним розчином.

Священник Іван Рибарук. Це він переконав прихожан вернути церкві первісний вигляд і зняти бляху

Тому, на жаль, повернення храмів під ґонтові верхи тенденцією не стане. Люди старі ікони викидають, хоругви — беруть замість них нові фабричні штамповки. Парафіяни швидше зроблять теплу підлогу і пластикові вікна, ніж перекриють ґонтою. Є навіть випадки, коли церкви закутували у пластик тричі: бо перший шар продовбали пташки, а другий потріскався від морозів. І священики далеко не на кожній парафії можуть щось вдіяти. Є парафії, на котрих керує церковне братство. Бувають ситуації, що священики і хотіли б, а братство каже: “Стоп! Ми не будемо це робити”.

Священик не має монополії влади. Така ситуація склалася у селі Нижній Вербіж під Коломиєю. Храм увійшов до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, і взяли його туди з умовою, що бляху з церкви знімуть. Місцевий священик, отець Василь, хоче повернути автентичний вигляд, а церковне братство — проти.

Коли в 2013 р. храм у Нижньому Вербіжі потрапив до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, заміна бляхи на ґонт мала коштувати 800 тис. гривень. Пройшло сім років — храм і далі в блясі

Додамо від себе, що івано-франківський пам'яткоохоронець та археолог Василь Романець нещодавно знову піднімав у Нижньому Вербіжі питання зняття бляхи. На це селяни відповіли, що поки не закінчать будувати великий мурований храм поруч (роботи на ньому вже практично завершені), то не будуть розпорошувати зусилля. Тим часом у церкви з'явилася нова проблема: просідає одна з сторін храму. Потрібно підсилення. Цьогоріч виділено кошти з обласного бюджету на виготовлення документації по проблемі. Можливо, після виготовлення документації і початку протиаварійних робіт вдасться зрушити з мертвої точки і питання бляхи.

Нижній Вербіж — не єдина пам'ятка з престижного списку ЮНЕСКО, котра так і не була приведена зовні у потрібний стан. Від сучасних покрівельних матеріалів страждають також храми в Ужку на Закарпатті та Маткові на Львівщині

Матків, церква Собору Богородиці, об'єкт зі Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, але все одно в блясі

Отець Іван Рибарук: “У селі Гвізд Надвірнянського району громада і священик разом вирішили повернути ґонтові верхи — і приїздили до нас у Криворівню на консультацію. За тим самим приїжджали хлопці з Микуличина — там повернули автентичний вигляд дзвіниці. Я відразу даю в таких випадках номер телефону нашої бригади — і вони далі вже працюють напряму з майстрами. Все ж такі оновлення мають певний вплив на громаду: люди бачать, що так є файніше.

Церква Успіння Богородиці (1739) в Гвізді Надвірнянського району

Он і в Барвінковому Верховинського району теж частково зняли бляху. Але поки нема на це державного фінансування, все буде як є — і будуть окремі дон кіхоти. Бо людей дуже важко переконати. Вони навіть вважають, що їдюче-золотий і крикливо-синій булат (покриття з нітриду титану), які зараз з'являються на багатьох храмах, символізують прапор України. Ми не виховані культурно, на жаль. Наприклад, у селі Город Косівського району церква вся у булаті — це жах. А під тим жахом — луска, зроблена зі старішої бляхи.

Спотворена церква св. Стефана в Городі Косівського району, 2018 р.

Історія друга. Крогулець: не зрозуміли, як правильно

Бувають і зворотні ситуації: священик проти зняття сучасних будівельних матеріалів, а громада — за. Так сталося у селі Крогулець Гусятинського району Тернопільщини. У місцевій дерев'яній церкві св. Параскеви (XVIII ст., самі селяни переконані, що храм з 1570-х рр.) свого часу правив отець Сильвестр, батько західноукраїнського літератора Богдана Лепкого.

Нижню частину зруба в 1990-х рр. з ініціативи священика Романа Яворського обклали вагонкою й одягли в "шубу" з тиньку. Селяни переконані, що гроші на вагонку панотець дістав, продавши старі образи з храму. На верхах і опасаннях — дотепер бляха.

Церква Параскеви (XVIII ст.) у Крогульці на Тернопільщині в 2010 після того, як її обклали вагонкою й вдягли в "шубу" з тиньку

Коли активісти місцевої парафії прочитали в 2010 р. в газеті “Вісник Надзбруччя” статтю Миколи Кучмія з критикою зовнішнього вигляду храму, вони замислилися. Зібрали кошти — 90 тис. гривень. Що земляки дали, що докинули заможні аграрії з сусідніх сіл Васильківців та Чагарів. Запевняють, під вагонкою вони побачили цілком живий автентичний брус — не трухлявий, міцний. Зробити в ньому отвір для дротів (назовні з церкви виведені колонки, транслювати богослужіння) було майже неможливо.

Та замість залишити дерево, храм зашили фальшбрусом. Вистачило розуму сприйняти критику, не вистачило розуміння, в якому напрямку рухатися. До пам'яткоохоронних органів громада Крогульця не зверталася.

Церква Параскеви (XVIII ст.) у Крогульці на Тернопільщині в 2017 р.

Крім заміни вагонки на фальшбрус, замінили тротуарну плитку на теребовлянський пісковик, а паркан зробили з дерева. Декому з односельців не подобалося: бідкалися, що "ніби на фермі". Спинити цунамі “благоустрою” вчасно не змогли, тому на церковному дворі поставили ще фонтан та штамповані скульптури янголят.

Історія третя. Копичинці: еталон

Зовсім інша ситуація — лише за 9 км від Крогульця, у місті Копичинці того ж Гусятинського району Тернопільщини. Місцева дерев'яна Воздвиженська церква (1630) може слугувати еталоном, як треба робити.

Церква в Копичинцях на Тернопільщині у 2010 р.

Бляха вкривала її стіни з 1926 р. Причому, бляха якісна, варшавська. У 2013 році святиня знову стала красунею — завдяки старанням і парафіян, і доктора богослов'я, пароха Руслана Корнята. Він отримав цю парафію у 2010 р., але знав її з дитинства: тут молились його діди. Храм на той час потребував ремонту. Вирішили замість цього зробити реставрацію.

У 2013 році святиня знову стала красунею — завдяки старанням і парафіян, і доктора богослов'я, пароха Руслана Корнята

Отець Руслан каже про громаду: “Все почалося з банального прибирання. Я прийшов на парафію на початку серпня — у храмі було поле неоране роботи. Ми були однодумцями. Ми радились. У нас не було проблем. Ніхто не казав: “Нащо викидати гроші?” Хоча були певні недоброзичливі меседжі від колишніх парафіян храму: “Та ця церква скоро впаде, що ви собі видумуєте? Беріть будуйте нову”.

Наш храм — пам'ятка архітектури національного значення, тому тут є охоронний договір. Час від часу приїжджає комісія, перевіряє стан деревини, робить свій висновок. Ярослав Пелехатий, начальник відділу охорони культурної спадщини Департаменту культури Тернопільської обласної державної адміністрації, сказав нам тоді: “Давайте я буду відповідальним у цих роботах, напишемо в Київ, тоді проведемо аналіз церкви”. Аналіз показав, що деревина, на якій трималася бляха, вже згнила, її й замінили.

Потрібно кілька тисяч гонтинок. Кожну тричі обробили розчином природної нафти з воском — за традиційними технологіями

А весь зруб, що стоїть на фундаменті кінця ХІХ ст., залишився автентичним — крім одного дуба внизу, котрий ми замінили. Працювала у нас бригада майстрів з Яремчого, а ґонт замовили у майстра з Верховинського району. На той час одна планка коштувала трохи більше як 2 гривні. Потрібно кілька тисяч гонтинок. Кожну тричі обробили розчином природної нафти з воском — за традиційними технологіями.

Ми здирали бляху — і зразу хлопці робили новий верх. Замінили все, останнім взялися за центральний купол, бо стан деревини там був дуже поганим. Коли ми торкалися старого ґонту під бляхою, він просто розсипався у руках, був поточений хробаками, зіпрілий. За вказівками чиновників з Києва ми дотрималися всіх стандартів, не змінювали розміри куполу. Під ґонтом ставили гідроплівку. В такому стані воно може простояти до 50 років без проблем. І Київ, і парафіяни залишилися задоволені результатом. Кажуть, що церква виглядає якнайкраще. Якби ми церкву не чіпали, вона б ще постояла якийсь час. А потім все почало б западати — тож храм довелося б облишити, і він би впав.

Загалом роботи тривали біля трьох місяців навесні-влітку 2013 року.

Церква у Копичинцях після реставрації. Фото — травень 2020 р.

Отець Руслан вважає, що стан храмів у першу чергу залежить саме від священиків. Що для них головніше — кітч чи краса та автентика.

Та на нашу думку, орієнтуватися лише на власний смак, коли мова йде про пам'ятки архітектури — певного роду злочин. Україна зараз стоїть за крок від катастрофи, коли десятки, якщо не сотні дерев'яних храмів, які багато десятиліть пріють під бляхою, почнуть падати. Всі, з ким довелося розмовляти під час підготовки матеріалу — і священики, і представники пам'яткоохоронних структур — погоджуються, що пояснювати цінність архітектурної пам'ятки і вчити з нею поводитися мають вже в семінаріях.

Поки що це лише мрія. Руслан Корнят пропонував ректорам семінарій проводити конференції з цього питання. Це навіть вдалося зробити нещодавно в Івано-Франківську, де отець розповів семінаристам про те, як відбувався процес відновлення церкви у Копичинцях.

А що скажуть фахівці?

Івано-Франківський архітектор та реставратор Ігор Панчишин дивиться на проблему "бляхизації" храмів з точки зору технологій виконання робіт: “В пам'ятках мають використовуватися всі ті ж технології, що були в минулому. Звісно, тепер практично немає майстрів, які вміли б колоти якісну дранку і ґонт. Тому це все дорого. Та можна пошукати технології виварювання чи витримування колотої ґонти не в покості, а в бітумі, нафті чи солярці. Адже радять вже дешевші сучасні технології гідроізоляції і збереження деревини. Все це, на жаль, питання ринку. Виробники масових покрівельних матеріалів завжди будуть вигравати.

Але якби були створені якісь майстерні з виготовлення ґонту, то цей матеріал був би затребуваний не лише для сакральної та історичної архітектури. Та треба вивчати ринок і, можливо, держава могла б запустити якусь програму підтримки відновлення цього традиційного виробництва".

Зазначимо, що одним з методів зменшення СО₂ в атмосфері є довговічне використання деревини, адже вона бере вуглець з повітря і консервує його в собі. Відновлення гонтових покрівель було б таким невеличким кроком і в збереженні планети.

П'ятиверха гуцульська Михайлівська церква (1862) у Гаврилівці Надвірнянського району Прикарпаття пріє під бляхою, хоча це безумовний шедевр архітектури

Запитуємо про те, як рятувати храми від бляхи, Василя Романця, директора івано-франківського Художнього музею, археолога та пам'яткоохоронця. Його думка однозначна: під бляхою деревина пріє, бляха на пам'ятках неприпустима. Потрібно знімати все до обрешітки — і вже на неї ставити ґонт. Коли ж гонт кріплять на бляху, то витрачають ресурси намарно: бо за правилами все потім доведеться переробляти. Коли? А це вже непросте питання. На жаль, останні роки держава не виділяє достатньо коштів на реставрацію пам'яток, на провінційні пам'ятки їх часто не виділяють взагалі. Пан Василь раніше звертався до церковних ієрархів різних конфесій, а вже ті збирали збори деканів і священиків. Василь Романець на таких зборах пояснював, до чого приводить бляха на дерев'яних храмах. Дехто прислуховувався. Але час спливав — а питання все залишалося болючим. Він вважає, що в семінаріях має бути курс культурної спадщини, хай навіть і короткий. Пан Василь знає всі ці питання не з теорії: на балансі його музею церква Святого Духа в Рогатині, об'єкт зі Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. І виглядає вона чудово. Так, як і має виглядати справжня українська дерев'яна церква.

Церква Святого Духа у Рогатині, об'єкт зі Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО

Читайте також : І греко-католики, і православні з завзяттям будують церкви в російському архітектурному стилі.

історія спадщина архітектура храми реставрація