Як влаштувати похід лісами, формально не виходячи з Києва (приголомшливі ФОТО)
Карантин – пішоходу не завада. Оскільки ж автор свято і з задоволенням дотримується соціальної ізоляції, далі тут – спілкування лише з позалюдськими формами природи.
Ярами швендяв Артем Чапай
Відколи я "понаїхав" до Києва зразу після школи – мене не перестає вражати різноманітність його ландшафту та нескінченність можливостей вибрати маршрут під настрій. Хочеш – промзона, хочеш – велетенські напівзакинуті кладовища, хочеш – ліс. Нині, коли через карантин у школі в поєднанні з сімейними обставинами тимчасово зникла можливість поїхати далі – це чудова нагода згадати, що за двадцять років іще не все обшвендяно.
І, якщо пощастить із погодою, то місця близькі можуть виявитися навіть гарнішими за місця далекі. Наприклад, ось це підступно приховують від трудового люду за демотивуючою абревіатурою ДВРЗ:
Присилайте National Geographic!
Білі стовпчики, чисто-метено і – містика просто – ані дрібки сміття.
Ось яким може бути Київ, якщо йому не заважати:
Надалі, щоб закрити тему сміття: достатньо відійти на 50 метрів від автомобільного шляху, щоб сміття зникло. Мудаки – вони ліниві. Бракує ще кількох сотень драконівських штафів.
А тим часом ліс мусить рятуватись, часом отак перегороджуючи дороги:
І, до речі, я кілька разів дивився по GPS: лише 200-300 метрів углиб густого лісу від будь-якої асфальтової дороги вистачає, щоб повністю перестати чути місто. Дерева глушать звуки – зате всередині є свої.
Зозулі не змовкають, дятли стукають, а кілька разів у соснах навіть пролітали зі своїм басовитим карканням круки. Оті такі, велетенські, які в місті водяться хіба що в клітці на Рейтарській вулиці. Тут вони спокійні та поважні.
"Бьордвотчінг", як то нині називають – окреме задоволення. Щоправда, телефон навряд чи зможе впіймати птахів у свій маленький об'єктив. Зате можна досхочу фоткати те, що не рухається:
Про розмаїтість ландшафту я згадував на початку недарма.
Часом ліс хвойний та світлий, часом березово-буковий, місцями доводиться знімати з лиця павутиння і пригинатися. Часом дороги піщані та сухі, а часом – заростають до такого стану:
А в цих болотяних джунглях дорога під ногами пружинила, як гума:
Нарешті, на виході "до цивілізації" (це там, де знову з'являються хоч одна-дві інші людини – рибалки), ось так виглядають околиці озера Діамантове. До речі, тут теж повно птахів для бьордвотчінгу, на телефонному фото видно лише брижі від їхньої пташиної бійки.
Щоб максимально йти поза автомобільними шляхами, я наприкінці перетнув велике Лісове кладовище. Теж атмосферне місце, але то на любителя:
А потім виходиш ти, значить, на Воскресінку, й перше, що бачиш там:
Що доводить: Київ – місто контрастів.
Цікаво, що весь цей час, навіть там, де повалені дерева перегороджують стежки, я навіть не виходив за позначені на моїх картах адміністративні межі Києва.
Загальна тривалість маршруту – трохи більше 20 км. Був би час – можна й більше. Місце є. Людей нема, попри чудовий недільний день.
Окремо для любителів map porn – ось інтерактивна карта з повним маршрутом, експортованим з GPS-трекера, та деякими фотографіями з позначеними точками, де кожна зроблена. До чого техніка дійшла: