Чому евакуатори в Києві працюють за принципом "російської рулетки", і що з цим робити

Автори: Сергій Клімович, ГО “Далі буде”; Орест Зог

Ранок понеділка. Швидко йду в бік Володимирської, 15. Мимоволі сторожко озираюсь, шукаючи очима евакуатори, що загрозливо курсують Києвом. Здавалося б, хвилюватися за мою автівку не варто, бо лишив її в тісноті заставленого тротуару за півкілометра від епіцентру чергування лицарів лебідки, блокіратора та автоманіпулятора. Але відчуття липкого страху не полишає…

Власне, боятися є чого. Комунальні служби вочевидь взялися за справу серйозно, ледь не щодня ставлячи рекорди з кількості евакуйованих автівок. А нещодавно, минулого четверга, я сам зблизька "насолодився" їхньою роботою.

Евакуюють дорогі машини – навіть депутатські та міністерські. Робота йде у дві зміни, на штрафмайданчик їде більше 100 машин щодоби, планують зробити ще один. Гроші з порушників беруть швидко і з посмішкою, віддають машини – теж. Для полегшення процесу розрахунку стартував мобільний застосунок Kyiv Smart City.

Заходжу до главку нацполіції з боку Володимирської. Одразу біля входу на першому поверсі чути гамір: десятки людей юрмляться у не надто широкому тридцятиметровому коридорі. Черга, як і столичні корки, об’єднала чи не всі верстви населення. Тут є старші підлітки, замучені чоловіки передпенсійного віку, поважні матрони, молоді активні яппі, чиїсь водії. А попереду сидить на одному з небагатьох стільців білявка з відносно спокійним немовлям.

– Система заработала! Прішол адмін і всьо поправіл! – це оголошення, зроблене співробітницею Нацполіції, кияни, скуті одним евакуатором в спільноту невдах, сприйняли з іронічним ентузіазмом і аплодисментами.

Займаю чергу за змореним чоловіком.

– Коли вас евакуювали?

– У четвер. І не мене, – приречено махає рукою.

– А кого?

– Та у дружини зламалась автівка біля метро “Театральна". Я наступного дня поїхав по неї, а машину вже забрали…

Згодом чую діалог двох молодиків, які оплатити штрафи й отримали потрібні документи, аби їхати по авто.

– Ви теж вже закінчили?

– Ага. Тепер на Хоткевича, 12-Б.

– Хоткевича? Це де!? Якесь ДВРЗ?

– Ага. Лівий берег…

– То може, скинемося і візьмемо “убер”?

– Чудова ідея!

Знову з’являється "провісниця", щоби оголосити, що подібну послугу можна отримати також в “єдиному вікні” на Народного ополчення, 9, і в одному з центральних ЦНАПів.

До речі, Максим Бахматов, радник Кличка зі “стратегічних питань на громадських засадах”, нещодавно повідомив, що штраф і послуги евакуаторів найближчим часом можна буде оплатити в усіх районних ЦНАПах.

Загальні настрої черги можна охарактеризувати наступним чином: “Так, ми винні. Але ж чекаємо від влади побільше перехоплювальних паркінгів”...

– Та це вийшло, як у всіх. Сам винен. Увійшов до ЦУМу на 15 хвилин. Припаркувався не за правилами. В самому ЦУМі парковка коштує 50 грн за годину. Вийшов – машини немає. Я без паніки набрав 102, там перевірили і сказали, що мою машинку евакуйовано, – з посмішкою розповідає Петро Охотін. – З'їздив одразу на Володимирську, 15. Це було в 17:15, тому чергу вистояти не вийшло, бо о 18-й все зачинялося.

Каже, що люди там всі переважно веселі, всі свою вину розуміють, сприймають ситуацію спокійно. Було шкода лише іноземця, чиє авто евакуювали, але через відсутність української реєстрації довго шукали – як і людину, яка розмовляє англійською.

Але є й інші історії.

“Мою машину евакуювали незаконно, – говорить киянка Леся. – Я припаркувалася на Лівому березі у місці, де немає знаку заборони, пішохідного переходу чи зупинки громадського транспорту – моя машина нікому не заважала. У поліції мені сказали: "якщо не згодні, то звертайтеся до суду”.

Іронія в тому, що киянка залишила машину біля м. Лівобережна і сіла на метро, аби не перевантажувати центр транспортом і не чадіти у корках.

Інший штрафник каже: “Я живу на вулиці Пушкінській, там, за чинними правилами, взагалі нема де законно поставити мою машину – багато заїздів у двори, теоретично ці обмеження паркування перед і за поворотом діють по всій вулиці”.

Ще характерна деталь. Штраф за неправильне паркування становить від 510 до 1700 грн. Але всім виписують мінімальний. Ось панянка, яка припаркувала Лексус на пішохідному переході. Це грубе порушення – але з неї беруть "мінімалку", як і з водія, який стверджує, що нічого не порушив і нікому не заважав. Секрет простий: збирати плату за евакуацію куди вигідніше – вона складає 1270 грн і йде не державі, а в кишеню приватним компаніям.

Евакуатори працюють бригадами. Вибирають якийсь район, і близько п'яти машин направляють туди. Це може бути якась вулиця в житловому кварталі – наприклад, проспект Павла Тичини. Трафік тут не жвавий, заторів немає, дорога широка, а припаркованих авто не бракує. Бачу, як евакуатор підвантажує свіжу "жертву" – ніде правди діти, водій порушив, припаркувався надто близько до зупинки громадського транспорту. Авто забрали швидко. Через 10 хвилин інший нещасливець бачить порожнє місце – і швиденько паркується, вискакує з машини та біжить у своїх справах. Тут-таки, як з-під землі, виринає інший евакуатор, раз-два – забирає авто. 1270 грн "капнули" на приватний рахунок. Тепер можна чекати іншу жертву.

Ця гра в російську рулетку триває тиждень. Потім усе стихає, евакуатори перебираються на сусідню Русанівку і “30 метрів від зупинки громадського транспорту” знову заставлені автівками. А куди їх дівати?

Десь за півтора кілометри від тихого проспекту Тичини – торговельний центр “Рівел мол”. Його нещодавно збудували на жвавій Дніпровській набережній, місця для тимчасової зупинки – не передбачили, але є внутрішні паркінги. В докарантинні часи там майже завжди був корок, хтось зупинявся навіть у другому ряду на дорозі. За пару місяців спостережень жодного евакуатора там ми не помітили. Може, вони й проводили там свої облави, але на загальну ситуацію це не вплинуло.

Друга спроба

Київ запаркований хаотично, і з цим треба щось робити. Карати людей, які залишають своє авто будь-де – крок, який виглядає логічним і правильним.

Нинішня спроба повернути Києву вигляд міста, а не великої парковки – не перша. Евакуатори вже забирали автівки – і дорогі, й дешеві – в часи легендарного мера-афериста Леоніда Черновецького. Тоді все провалилось. Що ж змінилося з того часу?

"Змінилося законодавство, – каже активний киянин і комунальний блогер Сергій Пасюта, який просить в жодному разі не називати себе ані урбаністом, ані громадським активістом. – Почала працювати муніципальна інспекція з паркування. Там співробітники мають статус держслужбовця і можуть виписувати адмінштрафи за порушення правил парковки та евакуювати без поліції".

За його словами, вся реформа була готова ще до того, як Максим Бахматов став влітку 2019 року радником мера. Та ж законодавча база, а також рішення Київради.

– Але тільки після "чарівних пенделів" почали нормально працювати, – каже Пасюта. – Вони рік не могли персонал в інспекцію з паркування найняти. Попервах восени взагалі ледь не 10 інспекторів на весь Київ було, і вони працювали в режимі “Фігаро тут, Фігаро там”... А так в кожному районі має бути начальник і шість інспекторів.

Раніше евакуатори обмежувались документом КМДА про роботу лише на 60 центральних вулицях. Але зараз вже не так. Географію розширено на все місто, натомість, зменшилась концентрація евакуаторів.

– Самі водії мають визнавати головне, – говорить інший активіст із ініціативи “Зупини лося” Констянтин Андріюк. – Їхнє авто – це винятково їхні проблеми, як і питання, де правильно запаркуватися.

Штрафмайданчик

Ранок вівторка. Їду тепер по мосту Патона шляхом транспортування більшості оштрафованих автівок. Тобто, з середмістя на правому березі до штрафмайданчика на Ходкевича, 12-Б, в районі ДВРЗ.

Крім двох комунальних установ, що займаються евакуацією – “Київтранспарксервісу” і Центру організації дорожнього руху – підвозом “сировини для штрафмайданчиків” займаються ще три приватні фірми (деталі – тут). По зустрічній смузі за 20 хвилин дороги проноситься більше десятка евакуаторів різних фірм. Навігаційний додаток від Google вперто не хоче показувати правильний шлях до місця призначення. Але десь біля Дарницької площі помічаємо специфічну вантажівку з білою Camry, яка загрозливо здригається на різких поворотах. Їду за нею.

Кияни їздять на автівках не від хорошого життя. Саме так. У місті немає повноцінного громадського транспорту.

– Проходьте, – недбало махає рукою вахтер. – Тримайтесь бетонного паркану ліворуч, і за 150 метрів побачите те, що вам треба.

І дійсно, біля ще однієї брами стоять двоє, а за нею вгадуються шеренги машин.

Підходжу. Один із людей – у темно синій формі з нагрудним знаком “поліція”. Інший, як виявилось, прийшов по свою машину. Навколо нас юрмиться купа підрослих дворових цуциків.

Чую, як громадянин пояснює поліціянту: авто евакуювали через те, що жінка криво припаркувалась. Представник влади співчутливо киває. Виїжджає легковушка, мужик прощається і їде геть. Одночасно з цим до нас підходить ще один автовласник з квитанціями в руках.

– Так, мені потрібен цей папірець, – по-діловому розбирається з документами поліціянт, жилавий бородань років 45-ти. – У вас за яке число?

– Та 27-го лютого забрали.

– Четвер? Ого! Чого так довго їдете?

– Та я відлітав з країни. Машину лишив біля метро.

– Коло якого?

– “Хрещатик”.

– І вам за вихідні нарахували? – питаю вже я, адже треба платити й за місце на штраф-майданчику.

– Та вони все-все вписали! Нічого не забули, – з легкою досадою відповідає мені чоловік.

– А я теж летів, – каже літній чолов’яга. – Біг дружину зустрічати з електрички. Повернувся, а машини вже немає.

Поліціянт переглядає потрібні папірці, пропускає спочатку черговий евакуатор всередину, а потім і чоловіків.

На території завдовжки і завширшки у кількасот метрів стоїть до сотні легкових автівок і пара евакуаторів. Серед них і один струйовий, який начебто може завантажити машину за 60 секунд (насправді, не менше 7 хв). Втім, звичайний евакуатор, як ми бачили раніше на Софійській площі, може вкластися у три хвилини.

До нас підрулює таксі, з якого виходить азіат. Вартовий, впускаючи його, пропонує скористатись пультом сигналізації для пошуку авто.

– Далі не йдіть, вони тут поряд усе звантажують. А там вже старі машини, побиті.

Ось ще один евакуатор, “Експрес-т”, з забрендованим по всій своїй поверхні телефонним номером.

– Дивлюсь, у вас тут працюють, аж гай шумить! – посміхаюсь поліціянту. – Вже й комерційні структури підтягнулись.

– Та то що! Це лише початок! Он вони збираються евакуйовувати щодня по дві тисячі машин. Людей зараз активно шукають.

– Але, кажуть, часто евакуюють не по закону, – намагаюсь розговорити співрозмовника.

– Що я вам можу сказати? Збирайте докази, вчіть ПДР, звертайтесь до суду. І тоді, можливо, вам компенсують ваші втрати.

Що далі?

Логічно було б аби міська влада будувала перехоплюючі паркінги, що заохочує містян користуватися громадським транспортом. Начальник міського управління з паркування Дмитро Рахматуллін якось заявив, що в КМДА не планують збільшувати кількість паркінгів – мовляв, це погіршить екологічну ситуацію в місті.

– Хочу побачити повний аудит паркомісць у Києві. Маю інформацію, що 40% знаків “зупинка/стоянка заборонена” непотрібні, – говорить Костянтин Андріюк, співзасновник проекту "Зупини лося". – Потрібно зняти ці знаки, перерозмітити паркомісця і сказати: "Ми збільшили з 50 тисяч паркомісць до 80. А тепер всі паркуємося чемно". І у вас вже немає жодних відмазок.

Про майбутні плани опосередковано й коротко розповідається в іронічному телеграм-записі Бахматова. Комунальна влада планує почати евакуювати вночі. У середньотерміновій перспективі є бажання наростити обсяги штрафів за 1000 авто на добу (1 млн 270 тис грн – з них більшість коштів приватним компаніям), звільнити всі транспортні смуги столиці, аби транспорт не спізнювався. А в довготерміновій – зробити платним в’їзд у центр, заборонивши там бензинові машини тощо.

Вийшло, як завжди

Спроба навести лад із паркуванням у Києві робиться суто по-українському: замість покращення інфраструктури й умов, за яких порушувати було б важко, застосовують репресивні заходи. Такі підходи до вирішення проблем більшість засвоїла з дитинства. В результаті – замість наближення життя до європейського рівня, контролери набивають кишені (1270 грн. – одна евакуація), громадяни отримують проблеми, ситуація ж загалом не змінюється. Евакуатори працюють вже майже пів-року, а навіть на виділених смугах для громадського транспорту і досі зустрічаються припарковані й неевакуйовані автомобілі.

Пояснимо детальніше, як доцільно діяти

Перше

Ось приклад: Нью-Йорк, до нас в готель приїхав приятель, якого ми не бачили багато років. Він на машині. Ставить будильник на ранній ранок. Після ночі розмов підривається і біжить до свого авто. Ми за ним, щоб попрощатися: попереду – знову багато років по різні береги океану. Машина припаркована на вулиці, але там стояти дозволено тільки вночі. На годиннику – за чверть восьма. Друг сідає в авто, а на початку вулиці стоять двоє поліцейських і поглядають на годинник. “Рівно о восьмій вони пройдуться і повкладають квитанції на штраф. Щось близько $150, можна судитися, але легше заплатити”, – розповідає приятель на прощання. О восьмій ранку смуга вже порожня, і поліцейські їдуть без "урожаю". Ні евакуаторів, ні 50 доларів (1270 грн) у приватні компанії, ні тих, кому пощастило і пронесло, ні тих, хто не зрозумів, за що забрали машину.

Висновок: Люди повинні чітко знати, де можна ставити машину, а де ні. Українські правила складні: наприклад, коли йдеться про 30 метрів від зупинки громадського транспорту. Ніби й просто, але як виміряти, сидячи в авто, де 30 метрів, а де 25? Так і з іншими "метровими" заборонами. Нанесіть розмітку на дорогу, а тоді забирайте. Наприклад, у Парижі забитий кожен клаптик, але на спеціальну розмітку ніхто й не подумає стати навіть колесом – бо машину заберуть за 15 хвилин.

Друге

Кияни їздять на автівках не від хорошого життя. Саме так. У місті немає повноцінного громадського транспорту. Від мого будинку до дитячого садочка й школи на авто – 3 хвилини. На громадському траспортні це той ще квест. Маршрутка може й не зупинитися, а якщо зупиниться – то буде забита під зав'язку, а поруч – купа людей, які хочуть в неї увіпхнутися. Не поспішайте їх сварити: у них немає іншого вибору. Ми спромоглися якось втиснутися. У мене одна дитина (4 роки) на руках, іншу (9 років) притискаю до себе, щоб закрилися двері, якось тримаю портфель. Нам пощастило – їхати одну зупинку. До речі пішки йти хвилин 30. треба обходити транспортні розв'язки. Але щойно заберу машину з ремонту – годі, жодного громадського транспорту! І це питання не комфорту, а безпеки. Такі ситуації – повсюдно. Зверніть увагу: у звичні, некарантинні дні, коли школи на канікулах, трафік стає набагато вільнішим.

Висновок: Перед тим, як хапати приватний транспорт на вулицях житлових масивів, мерія має зробити нормальну систему громадського транспорту, або хоча б видимо рухатися у цьому напрямку.

Третє

Парковки. Дешеві – біля вузлових станцій метро і дорогі – в центрі міста. Це дуже легко зробити, але навіщо? 1270 грн з кожної евакуйованої машини, план – 1000 машин на добу. Паркінги біля метро скільки не принесуть.

Четверте

Коли це все зроблено – покарання у вигляді штрафу за легке порушення при паркуванні, і евакуації – якщо порушення серйозніше (авто перешкоджає іншому транспорту, стоїть на пішохідному переході, на зупинці тощо). Це правило має бути залізобетонним, а не як зараз.

П'яте

Київ, на відміну від міст Європи і Америки, славиться багатоповерховою житловою забудовою (детальніше про цей феномен – тут). Природно, що мешканцям нікуди дівати машини, крім як залишати на вулицях поблизу домівок – якщо біля самого будинку на паркінгу вже не втиснутись. Можна скільки завгодно говорити про паркінги під будинками і запускати евакуатори, але рано чи пізно поблизу житлових багатоповерхівок евакуатори просто почнуть палити.

Висновок: Правильне рішення – припинити висотну забудову, будувати місто в ширину, а не у висоту. Тоді на вулицях житлових кварталів природним чином залишатиметься більше місця для паркування без порушень. Але це ж підриває бізнес-моделі, в яких крутяться десятки мільйонів доларів. Краще робити випадкові набіги евакуаторів і заробляти, не надто нервуючи мешканців.

Хронологія

10 лютого 2019 року – за дві попередні доби у Києві евакуйовано першу дюжину авто.

8 липня 2019 року – інспектори з паркування отримують права виписувати штрафи.

10 липня 2019 року – перший рейд евакуаторів “Звільни смугу” на проспекті Тараса Шевченка. Більше 50 машин відтранспортовано на штрафмайданчики столиці.

25 липня 2019 року – скасовано більше 600 тимчасових угод на оренду паркомісць.

11 листопада 2019 року – інспектори з паркування отримали право працювати без поліції.

26 листопада 2019 року – вперше від порушників паркування очищено Хрещатик.

13 січня 2020 року – інспектори перейшли на роботу в дві зміни, з 8:00 до 23:00.

17 січня 2020 року – загалом евакуйовано 2680 машин, з яких 600 – у 2020-му.

10 лютого 2020 року – рішення про публічний аудит “Київтранспарксервісу”.

24 лютого 2020 року – скандал з евакуацією BMW з дітьми всередині.

29 лютого 2020 року – евакуація машини міністерки Коляди у супроводі Муніципальної Варти (Костянтин Андріюк зазначає: “МунВарта потрібна. Водії лізуть битися до евакуаторників та інспекторів, постійно виявляють агресію”).

4 березня 2020 року – скандал з евакуацією авто дитини-інваліда.

авто київ паркування місто