Операція “Плівки Деркача”. Хронологія та результати
На минулому тижні ми стали свідками проведення чергової інформаційної спецоперації, наслідки та результати якої стають зрозумілими лише з часом.
У цьому матеріалі ми наведемо твердження з певною часткою припущення. Редакція не стверджує це на рівні фактів, але подає свою версію того, що відбулося навколо оприлюднення "плівок" Деркача.
Отже, що одразу кидається у вічі – меседж про дружні стосунки Петра Порошенка з Путіним вперше прозвучав на минулому тижні не від Андрія Деркача. Ще в понеділок під час ток-шоу на ICTV дуже подібне за смислом повідомлення було оприлюднене депутаткою від “Слуги народу” Іриною Верещук. «Ми між собою на сьогодні не можемо домовитися, є Путін ворогом чи можна його вітати, як пан Порошенко, наприклад, 12 червня (2014 року) вітав з днем Росії (Путіна)», — заявила вона.
Якщо порівняти смислове навантаження цього меседжу з тими матеріалами, які були оприлюднені пізніше Андрієм Деркачем, то стає зрозуміло, що вони майже ідентичні. І справа не лише нібито в привітанні Порошенком Путіна з Міжнародним днем солідарності трудящих. Смислове навантаження всієї цієї розмови, як і попередньої заяви про “привітання” Верещук, дуже чітко вкладається в старий меседж – “бізнес на крові”. Саме цей меседж разом із "Липецькою фабрикою" та подібним інформаційними вкидами російська пропаганда активно експлуатує ще з 2014 року. Смислове навантаження даного меседжа дуже просте – поки на фронті гинуть люди, президент України домовляється про якісь свої оборудки з російським президентом; навіть більше, вітає його чи то з днем народження, чи ще з яким святом!
Звичайно, все це може бути простим збігом обставин. Дуже, звичайно, рідкісним збігом. Депутатка, яка до того жодним словом не обмовлялась про “привітання” Порошенка, раптом згадує про це через 6 років після нібито самої події – й буквально за кілька днів до майже аналогічної заяви Деркача. Але, визнаймо, збіги завжди бувають. Хіба що збігів у цій історії занадто багато.
Про зв’язок Андрія Деркача з російською ФСБ, здається, не писав лише лінивий. Ну, зрештою, очікувати чогось іншого від випускника академії КГБ і не варто. Що ж до Ірини Верещук, то в останні дні її опонентами було оприлюднено дуже багато різноманітної інформації. Пригадали, зокрема, і її недавню заяву, що Україну не чекають в НАТО. Проте всі ми знаємо, що у фракції “Слуга народу” всі можуть заявляти про що завгодно. Наше видання більше цікавило, наскільки Ірина Верещук може бути пов’язаною з основним лобістом російських інтересів в Україні – Віктором Медведчуком. Депутатка ніби ніколи не була членом СДПУ(о), і фотографій її разом з Медведчуком теж немає.
Саме тому Тексти вирішили проаналізувати публічні заяви Верещук з приводу Медведчука. І отримали дуже цікавий результат. Як то кажуть, судити читачам. Так, в ефірі в телеканалу ЗІК за серпень 2018 року на питання ведучого, яку роль Віктор Медведчук відіграє в російсько-українській війні, Ірина Верещук відповідає: “На сьогодні де-юре Медведчук є членом Мінської тристоронньої переговорної групи, який від держави Україна представляє нас усіх”. Лише після уточнювального питання ведучого Верещук додасть: “По лінії переговорів зі звільнення полонених. І нещодавно, коли була звільнена велика кількість полонених, саме роль Медведчука є великою.”
“Для мене ще важливо, щоб ми не перетворювалися на звірів, – зазначить вона під час цього ж ефіру. – І не переходили межі християнської моралі в даному випадку. Якщо тільки тому, що він (Медведчук – ред.) – кум Путіна, то у нас багато хто є кому кумом...”
В іншому телешоу, коментуючи запитання про відповідальність Юрія Бойка та Віктора Медведчука за свій вояж до Москви, Ірина Верещук скаже: “Тільки в морально етичній та політичній площині (відповідальність – ред.). Відповідь у бюлетені має бути. Я не вірю, що можна буде досягти якогось юридичного закріплення чи якась кримінальна справа доведена. Ну немає складу злочину, ви ж розумієте...”
У всіх наведених випадках Ірина Верещук виступає як керівник Центру балтійсько-чорноморських досліджень. Відомо, що вона очолювала цей центр з 2016 по 2019 рік. На жаль, на сайті цього центру нічого не сказано про те, хто його фінансує. Серед партнерів центру згадуються Фонд стратегічних досліджень з Молдови, якась дивна структура з Румунії по дослідженнях культури Леванту (Середземномор’я), бібліотека-музей литовського президента Валдаса Адамкуса, і… аж дві російських організації – Школа політософії “Гідність” Геннадія Бурбуліса та Гуманітарний і політологічний центр “Стратегія”. Крім цього, партнерами організації є президентські фонди Кучми, Ющенка, офіційна сторінка Кравчука, а також організація, яку, знову ж таки, очолює Кравчук – Фонд “Перспективна Україна”. Якщо зайти в розділ Публікації, там практично кожний четвертий чи п’ятий текст – це передруки з видання Страна.юа. Як виявилося, це видання досить активно висвітлювало діяльність фонду.
Ірина Верещук спілкується з журналістами
Чому так багато часу приділяємо саме Верещук? Справа в тому, що роль цієї депутатки не обмежиться вкиданням першого інформприводу щодо “привітанням” Порошенка. Вона виступить головним “обвинувачувальником” на основних політичних ток-шоу країни, які відбудуться вже після оприлюднення плівок Деркача – у “Праві на владу” на 1+1 та “Свободі слова” на ТРК “Україна”. І подібне рішення для організаторів цього дійства справді логічне. Її фігура є набагато менш конфронтаційною, ніж фігура того ж Андрія Деркача, який одразу був би звинувачений політичними опонентами у співпраці з російською ФСБ.
До того ж, сама заява Верещук про нібито привітання Порошенком Путіна дуже плавно трансформувалася у плівки Деркача. І вже плівки Деркача ніби підтвердили сказане до того Верещук – принаймні, в її власному трактуванні. Таким чином, на виході був отриманий кумулятивний ефект із вкиданням одразу кількох інформаційних приводів з однаковим меседжем. Що, зрештою, разом з потужною медіа-підтримкою основних олігархічних каналів та каналів медведчуківського пулу вивело цю подію в топи минулого тижня.
І ще одне питання майже залишилося поза увагою громадськості. Чому все це було оприлюднено саме на минулому тижні? Що тоді відбулося такого, що потребувало застосування такої потужної інформаційної зброї?
Відповідь, звичайно, тут на поверхні. Основною новиною останніх кількох тижнів був суд на Порошенком. Вочевидь, задуманий як дійство зі знищення іміджу Порошенка, він почав давати зовсім зворотній ефект. Порошенко вміло використовував залу суду в якості майданчика для виступів, самі судові засідання призвели до мобілізації його виборців. Мало того, самі судові справи почали розсипатися, і все це відбувалося майже в прямому ефірі. Варто нагадати, що оприлюднення плівок Деркача відбулося буквально за кілька годин перед прес-конференцією керівника слідчої групи ДБР Корецького, який заявить про тиск у справі Порошенка.
Важливо не забувати, що суди над Порошенком – це не лише ініціатива нової влади, але й зона інтересів проросійських сил в Україні. Про що постійно не дає забути той самий Андрій Портнов. Мабуть, в якийсь момент усі зацікавлені сторони зійшлися на тому, що треба вжити превентивних заходів проти активності екс-президента, що зрештою й вилилося в оцю інформаційну спецоперацію на минулому тижні. Де першу скрипку, звичайно ж, грали як безпосередні агенти російських спецслужб, так і проросійське лобі в “Слузі народу”. Але є ще одна сумна новина. Судячи з телекартинки основних телеканалів, найбільші олігархи країни вирішили зіграти тут разом із росіянами. Таке поєднання інтересів зовнішніх сил із найпотужнішими гравцями всередині країні може виявитися вбивчим для всієї країни, а не лише для Порошенка.
