Диплом дешевший за айфон. Часто виші на освіту контрактників тратять гроші бюджетників
Останні кілька років чиновники від освіти активно наголошували на тому, що контрактники в українських вишах навчаються за рахунок бюджетників. МОН порахувало, що в середньому за одного студента-бюджетника заклад вищої освіти отримує 43 тис. грн на рік, в той час як середня ціна за контракт – 16,5 тис грн. Для порівняння, iPhone 11 коштує приблизно 26 тис. грн. Математика проста: гроші з контрактників, яких часто тягнуть за вуха до "трояка", виші брали собі й проїдали, а інфраструктуру утримували за бюджетні кошти.
Йдеться про десятки мільйонів, які можна було б витратити на обладнання сучасних лабораторій і аудиторій, програмне забезпечення, підвищення кваліфікації кадрів, ремонти, зарплати, премії – тобто, на необхідні складові якісного навчання для тих, хто проявив талант та наполегливість і вступив на бюджет.
Цьогоріч Міністерство освіти і науки зробило перший крок до вирішення цієї проблеми. Напередодні вступної кампанії 2020 року вступила в дію постанова про індикативну собівартість навчання, над якою активно працювала команда екс-очільниці МОН Ганни Новосад. Постановою визначається мінімальна вартість контракту для 38 найпопулярніших спеціальностей. В кожного вишу цей мінімум індивідуальний і становить у більшості випадків 60% собівартості для бакалаврату і 78% для магістратури. Тобто, МОН навіть не примушує ЗВО працювати в плюс – а просто трохи зменшити розмір мінусу.
Формула розрахунку враховує витрати на зарплату, комунальні послуги, контингент учнів, регіон розташування тощо. Наприклад, для Києво-Могилянської академії вартість року навчання в магістратурі не може бути нижчою ніж 24438 грн, для Київського національного університету культури і мистецтва – 47328 грн, для Білоцерківського національного аграрного університету – 13787 грн. В середньому це значення дорівнює 23.5 тис. грн.
Маючи дані щодо собівартості підготовки студентів у розрізі вишів і фактичну вартість контракту для цьогорічних вступників (тепер ЗВО вносять цю інформацію в Єдину державну електронну базу з питань освіти – ЄДЕБО), ми вирішили знайти ті виші, які не демпінгують ціни на навчання, тобто, заявлена вартість контракту є не меншою від фактичної собівартості навчання. Для цього ми відібрали кілька популярних напрямів – Філологія. Германські мови та літератури, перша – англійська, Економіка, Політологія, Право, Журналістика, Кібербезпека. Ми проаналізували конкурсні пропозиції для магістратури на базі бакалаврату.
При аналізі конкурсних пропозицій для графіків нижче ми прибрали виші, які не підпадають під дію постанови, і залишили для кожного закладу лише ті пропозиції, що є унікальними за освітньою програмою і вартістю контракту за рік, ігноруючи при цьому вид пропозиції і термін навчання.
Протягом 2020-2022 років мінімальна вартість буде поступово збільшуватись. Звісно, якщо новопризначений міністр Сергій Шкарлет не загальмує цей процес. До речі, Чернігівський національний технологічний університет, де Шкарлет був ректором до призначення на посаду очільника МОН, так само, як і більшість закладів вищої освіти (ЗВО), демпінгував ціни на контракт.
Найдорожча собівартість навчання – в Льотній академії Національного авіаційного університету. Згідно з підрахунками МОН, вона сягає майже 81.5 тис. грн на рік. Проте мінімальна вартість контракту не може перевищувати три cередньомісячні заробітні плати в області. Тому, незважаючи на високу собівартість навчання, мінімально допустима вартість контракту для для визначених спеціальностей в ЛА НАУ має складати 25 тис. грн. Але, як видно з графіка, ЗВО просив ще менше – 18300 грн. Здавалося б, це більш-менш адекватна вартість для спеціальності "менеджмент" – це ж не літаком кермувати. Проте, навчання на спеціалізації "Управління повітряним рухом" коштувало навіть дешевше — 17200. А якщо навіть це дорого, то можна повчитись літати заочно – за 12000 грн.
Типові університети
В більшості пропозицій в ЄДЕБО станом на 20 липня була вказана вартість, що близька до зазначеного в постанові мінімального порогу. Тож ми вирішили порівняти, які ціни за контракт вони просили в 2019 році. Знайти цю інформацію на сайтах ЗВО часом нелегко: здебільшого її просто видаляють з приходом нової вступної кампанії. Наприклад, нам не вдалось знайти минулорічні ціни по жодному з провідних вишів Одеси та Харкова. Тому сприймайте ці графіки не як репрезентативну вибірку, а як випадкові приклади з того, що вдалося знайти. Ціни за минулий рік ми шукали на сайтах ЗВО в розділах інформації для вступників, іноді в документах проіндексованих для 20/21 рр. цін на контракт для вступників 2019 року тощо.
Зверніть увагу, на навчання кожного бюджетника державна скарбниця виділяє суму, що дорівнює 100%. Синім кольором на графіках показано, скільки минулого року платили контрактники.
Університети здорової людини
На противагу наведемо кілька хороших прикладів. Тут ціни 2019 року не завжди перекривали собівартість, але були близькі до тих, які цього року встановив МОН.
Університети почали вносити в ЄДЕБО інформацію про конкурсні пропозиції і, відповідно, вартість навчання, задовго до виходу постанови. І хоча виші мають змогу редагувати конкурсну пропозицію стільки разів, скільки треба, не всі встигли це зробити чи розібрались. Деякі ЗВО настворювали кілька ідентичних пропозицій з різною ціною. Дехто залишив ціни минулого року, як Чернігівський національний технологічний університет. Не виправлені вчасно ціни в базі свідчать про те, шо навчальні заклади не поспішають кардинально змінювати вартість контракту з року в рік. Хіба що перераховують її на рівень інфляції.
І вирішити цю проблему, насправді, нелегко. Українська освіта не вміє заробляти гроші і часто не вважає, що повинна це робити. У спадок від совєтської системи нам дістались університети, які звикли жити за рахунок бюджету. В них відсутні стратегії покращення якості освіти, немає маркетингової стратегії. Та що там казати, навіть бажання зробити пристойні сайти теж немає. Неоковирні та незручні сайти часто навіть у тих вишів, які готують майбутніх айтішників. Кандидати й доктори наук часто лише теоретики і ніколи не працювали "в полі". Невміння працювати як бізнес, а не як держустанова, підсилюється чималою конкуренцією. В нашій країні вишів більше, ніж потрібно. Для прикладу, у Франції діє всього 80 університетів.
Боротись з конкуренцією можна різними способами. Правильний — покращувати якість. Таким шляхом, наприклад, пішов Сумський державний університет. За останні кілька років цей виш, розташований між Києвом і Харковом, увійшов в число найкращих ЗВО країни. Виш отримує чимало грантів, активно розвиває науку, для навчання застосовує навіть доповнену реальність.
Проте це складний шлях. Його обирають одиниці.
Небажання ставити адекватні ціни на контракт поміж іншим часто сигналізують і про усвідомлення навчальними закладами недостатньої якості своїх послуг. Чимало українських ЗВО зайняли неприйнятну нішу на ринку освіти — "Диплом в розстрочку, недорого". Тому так важливо постійно збільшувати поріг для вступу на бюджет, контролювати якість знань, які отримують студенти, і приводити ціни до ринкових. А ще вкрай необхідно зробити дані щодо всіх аспектів роботи навчальних закладів максимально відкритими. Тільки так можна створити умови для розвитку кращих закладів і перекрити кисень паразитам, які існують лише за рахунок держбюджету і при цьому не заморочуються підготовкою якісних кадрів. Вони мають померти.