У Криму виникла громадянська журналістика. Окупанти жорстоко карають за таку діяльність

Заступниця міністра закордонних справ України Еміне Джапарова повідомила, що міністерство і низка громадських організацій запускають кампанію за звільнення кримських громадянських журналістів і назвала прізвища одинадцяти ув'язнених у Криму громадян. Це Сервер Мустафаєв, Тимур Ібрагімов, Марлен Асанов, Сейран Салієв, Ремзі Бекіров, Руслан Сулейманов, Осман Аріфмеметов, Рустем Шейхалієв, Наріман Мемелемінов, Ернес Аметов та Амет Сулейманов. Останній перебуває під домашнім арештом. Більшість із них стрімила для “Кримської солідарності”, громадського руху, який створений 9 квітня 2016 року для захисту жертв політичних репресій. Його започаткували родичі жертв політичних репресій і правозахисники. Один із напрямків діяльності — громадянська журналістика, яка висвітлює порушення прав людини в Криму з боку окупаційного режиму. Учасники руху часто роблять стріми з судів над політв'язнями.

Незалежних журналістів судять

“Російська влада в окупованому Криму докладала і докладає масу зусиль, щоб знищити вільну журналістику, — каже Микола Семена, журналіст, якого засудили на півострові, і який нині виїхав до Києва. — Вони з самого початку переслідували професійних журналістів. Чимало ЗМІ, які не погоджувалися з анексією, зазнали переслідувань і мусили переїхати о Києва. На їхнє місце прийшли громадянські журналісти. Тобто, не професіонали. Проте вони збирали й передавали до вільних ЗМІ за межами Криму важливу інформацію. З ними теж боролися. І тепер намагаються зачистити другу хвилю громадянської журналістики”.

Ветеран кримської журналістики Микола Семена залишився після анексії в Криму і писав для проекту Радіо Свобода “Крим. Реалії”. Його арештували 22 вересня 2017 року, журналіст отримав два з половиною роки позбавлення волі умовно і три роки заборони на професійну діяльність.

За ним негласно стежили рік. Прислали навіть двох, які вдавали з себе працівників комп'ютерної фірми, яка надає інтернет. І під цим приводом залізли в комп'ютер. Потім виявилося, що все, що він писав, читали в ФСБ. Про це журналіст дізнався під час допитів та коли читав матеріали справи.

Пізніше суд вищої інстанції скоротив заборону займатися професійною діяльністю на один рік – з трьох до двох років.

Йому закидали заклик до порушення територіальної цілісності Росії з використанням ЗМІ. Такий заклик він нібито зробив у статті на сайті проекту Радіо Свобода «Крим. Реалії». Після умовно-дострокового звільнення журналіст переїхав до Києва і співпрацює з “Крим. Реалії”.

Спершу ми розраховували, — каже він, — що бодай фінансована США Радіо Свобода залишиться на півострові, але ж ні. Редакції створили такі умови, що вона мусила теж виїхати на материк”.

На його думку, нинішня громадянська журналістика в Криму нагадує аналогічне явище часів СРСР, коли непрофесійні журналісти передавали інформацію про події в комуністичній імперії на Захід, зокрема, на Радіо Свобода.

“Нині громадянські журналісти теж мусять переховуватися, — каже Микола Семена, — але їх вистежують і переслідують. Різниця полягає в тому, що раніше їх карали за нібито наклепи на радянський устрій, а тепер вигадують інші статті — наприклад, участь у терористичній діяльності”.

Робиш стріми? Готуйся до обшуків

Колишній мешканець Бахчисарая Сейтумер Сейтумеров нині працює в Києві ведучим на кримськотатарському телеканалі ATR. Ще кілька років тому він не мав стосунку до журналістики: закінчив відділення обліку й аудиту Севастопольського національного технічного університету. Був фотографом-любителем.

З кінця 2016-го року, мешкаючи в Криму, він приєднався до громадської організації “Кримська солідарність”, почав фотографувати і стрімити з заходів кримcьких татар. Майже через рік, у листопаді 2017-го року, до нього прийшли з обшуком. Вилучили комп’ютер з усіма матеріалами. Там були фотографії, редаговані і змонтовані відео з акцій та інший “компромат”.

“Я тоді відбувся адміністративним покаранням за нібито публікацію матеріалів екстремістського характеру — штрафом у 2000 рублів, — каже Сейтумер. — Але під час спілкування у Центрі протидії екстремізму мені дали зрозуміти, що спокою я не матиму. Я це сприйняв як натяк на те, що мені краще виїхати”.

Після того Сейтумеров став помічати стеження за собою — підозрілі авто, які простоювали біля його будинку ледь не цілодобово, та машини, які їздили за ним. Його знову викликали до поліції. У грудні 2017 року він вирішив виїхати до столиці України.

Спершу монтував телепрограми на ATR. А згодом керівництво вирішило спробувати його в якості телеведучого. У нього вийшло. В ефірі він жорстко висловлювався про окупаційний режим у Криму, критикував російську владу на півострові за порушення прав людини та інші зловживання.

В березні нинішнього року приблизно о п’ятій ранку до будинку, де живе 76-річна мама Сейтумерова, увірвалися група співробітників ФСБ. За його словами, вони не могли відкрити двері, тому завалилися через вікна.

Того дня ФСБ провела сім обшуків у Бахчисараї і Бахчисарайському районі. Було затримано п’ятьох осіб, серед них і тезку нашого героя — історика Сейтумера Сейтумерова, який також займався стрімінгом із заходів “Кримської солідарності”.

Їх звинувачують за статтею 205.5. Кримінального кодексу РФ “Організація діяльності терористичної організації і участь в діяльності такої організації”. Киянину Сейтумерову закидають організацію, що карається “позбавленням волі на строк від п'ятнадцяти до двадцяти років зі штрафом у розмірі до одного мільйона рублів або в розмірі заробітної плати або іншого доходу засудженого за період до п'яти років або без такого та з обмеженням волі на строк від одного року до двох років або довічним позбавленням волі”.

“Ми залишалися в мечеті після намазу і говорили про релігію, — згадує Сейтумер Сейтумеров. — Я виступав там з промовами. Ось тепер я бачу, що вони звинувачують мене в організації, прагнуть зробити з мене організатора-терориста, членом організації Хізб ут-Тахрір, яка заборонена в Росії. Це при тому, що я вже понад два роки не живу там. Вони твердять, що до 2017 року я цим займався. Хоча вони раніше проводили обшук і нічого “терористичного” не знайшли. Інакше б вони не дозволили мені виїхати з Криму. А після початку моєї роботи на телебаченні заднім числом щось вигадали”.

За даними Центру прав людини ZMINA, з початку окупації Криму задокументовано понад 350 фактів переслідування журналістів та блогерів на півострові, а кожен десятий у списку політв’язнів — це громадянський журналіст. Зокрема, за ґратами опинилися 10 громадянських журналістів і стрімерів ініціативи “Кримська солідарність”. І один перебуває під домашнім арештом через медичні показники.

Окупанти створили умови для загибелі дитини

"Недавно сталася трагедія, — розповідає правозахисниця, голова правління організації ZMINA Тетяна Печончик. - У селі Строгонівка під Сімферополем загинув трирічний хлопчик Муса Сулейманов. Він був сином громадянського журналіста Руслана Сулейманова, який був заарештований у березні 2019 року. Арешти політв’язнів означають, що їхні дуже часто багатодітні родини залишаються без батьків. Весь тягар утримання сім’ї лягає на жінок. Хлопчик залишився без догляду на кілька хвилин, бо його матір покликала хвора свекруха. Його знайшли мертвим у вигрібній ямі”.

Правозахисна організація “Кримськотатарський ресурсний центр” у своїй заяві з цього приводу звинуватила у смерті хлопчика суддів, які мали причетність до цієї справи.

“Саме ці особи, — сказано в документі, — борючись зі свободою слова і переконань, з релігійними та політичними переконаннями на окупованій території, з правами корінного кримськотатарського народу в Криму, зробили все можливе, щоб Муса Сулейманов залишився без повноцінного батьківського піклування та уваги. Своїми нелюдськими діяннями по організації політичного переслідування і расової дискримінації кримськотатарського народу ці посадові особи створили всі умови для загибелі невинної дитини”.

Дослідниця “Кримської правозахисної групи” Ірина Сєдова колись працювала журналісткою в Керчі. Після окупації півострова вимушена була виїхати на материкову Україну.

“Російська влада в Криму так наполегливо бореться з журналістами, бо постійно порушує закони, — каже Ірина. — Наприклад, вона пропагує на півострові службу в армії, призиває кримських юнаків на службу — а це є порушенням міжнародного гуманітарного права. Окупанти не мають права призивати до армії населення окупованих територій. У Криму регулярно порушують права людини. Незгодних переслідують, катують, садять до в’язниці і навіть вбивають. Зрозуміло, що влада не хоче, аби таке ставало відомо в світі. Тому й намагається заткнути рота не лише професійним, але і громадянським журналістам”.

За словами Сєдової, “Кримська правозахисна група” регулярно отримує листи з державної організації Роскомнадзор, в яких міститься вимога зняти матеріали, в яких ідеться про злочини російської влади на півострові, бо, мовляв, це заборонена в Росії інформація.

“Я не сумніваюся, — додає пані Ірина, — що ми б зазнали кримінального переслідування, якби потрапили до рук російської влади. Тому я б не наважилася з’їздити на батьківщину зараз”.

активісти репресії окупація журналістика крим