Як я вчилася і вчила онлайн. Розповідь викладачки Києво-Могилянської академії

Катерина Зарембо, викладачка Національного університету «Києво-Могилянська академія», асоційована аналітикиня Центру «Нова Європа»

У середині березня я отримала листа з Могилянки, де я викладаю вже п’ятий рік. Університет переходить в онлайн. І мій новий курс з європейської політики сусідства – теж.

Новий досвід я переживала у двох ролях: як викладачка невеличкої групи студентів українського університету і як слухачка міжнародного літнього курсу. Одразу зауважу: в обох випадках йдеться про онлайн-викладання наживо, тобто, в режимі реального часу в середовищі віртуально присутніх людей. Це є однією з важливих відмінностей порівняно з традиційними онлайн-курсами, які зазвичай переглядають у записі. Нижче – мої суб’єктивні враження від цього досвіду.

Бути хорошим (онлайн-)вчителем

В онлайн-освіті я не новачок: минулого року на «Прометеусі» вийшов мій онлайн-курс, присвячений європейській зовнішній політиці. Утім, онлайн-курси мають із нинішньою ситуацією не так багато спільного: одна справа – зняти низку коротких лекцій у жанрі «edutainment», який слухачі слухатимуть у дорозі в навушниках чи під час обідньої перерви. Інша – перевести в онлайн увесь навчальний процес.

Першим ділом я сіла читати статтю «How to Be a Better Online Teacher» (за рекомендацію дякую Андре Гертелю). Я одразу вирішила: курс має бути студентам не тільки в користь, але й в радість. На той час у всіх і так зашкалювали рівні стресу та тривожності, і менш за все я хотіла створити для своїх студентів додаткові приводи для хвилювання.

Чесно кажучи, принципи, які я намагалася запровадити, придатні і для офлайн-формату, тільки цього разу я приділила їм ще більше уваги. Так, я подбала про те, щоб логіка викладання та оцінювання були максимально зрозумілими та прозорими (зокрема, поставила всередині курсу окремий час для консультацій).

Я будувала заняття так, щоб студенти засвоювали матеріал протягом пари, навіть якщо вони прийшли непідготовленими, а також після кожної пари надавала «прикінцевий тест» у гугл-формі – щось на кшталт «перевір себе», при цьому оцінювалися не відповіді, а сам факт його проходження. Ми також одразу домовилися, що тримаємо камери увімкненими – так «ефект присутності» відчувається значно краще.

через екран лептопа можна жартувати, зчитувати емоції, відчувати скептицизм або захоплення слухачів

Виявляється, через екран лептопа можна жартувати, зчитувати емоції, відчувати скептицизм або захоплення слухачів – окрім звичайних, більш «лінійних» способів спілкування. Утім, я усе одно шукала можливість бодай раз зустрітися зі студентами наживо. Так ми організували «експозе-пікнік» («експозе» у німецькому академічному дискурсі позначає проєкт наукової роботи) – представлення підсумкової роботи курсу, яке провели на газоні неподалік від корпусу НаУКМА.

Віртуальний науковий туризм

Перевести навчання в онлайн – це серйозний виклик для більшості викладачів. Та «наука на карантині» створює нові можливості для тих, хто з логістичних, фінансових чи інших причин не зміг би відвідати певні заходи (конференції, літні школи тощо) в офлайні – але цілком може увімкнути зум у себе вдома та стати їх частиною.

Для мене такими цьогоріч стали два заходи: школа методів Європейського консорціуму політичних досліджень (European Consortium for Policy Research) та конференція європейських студій UACES (The Academic Association for Contemporary European Studies). Курс із методів я вже прослухала – відтак склала свої враження про онлайн-навчання не тільки як викладач, а й як слухач.

Онлайн-навчання: криза як можливість

У першу чергу, онлайн-навчання створює, як би дивно це не звучало, множинність просторів – і віртуальних (наприклад, основної «кімнати» та окремих «підкімнат» для групової роботи (breakout rooms), куди у будь-який момент може «увійти» та «вийти» викладач); і реальних – маю на увазі реальні приміщення, у яких перебуває кожен з учасників і які сукупно створюють певну атмосферу, викликають асоціації тощо, а між тим дозволяють також залучення, демонстрацію і використання предметів з цього простору для спільної роботи – від підручників до будь-яких інших речей, які під час подорожі ми зазвичай лишаємо вдома.

Інший фізичний простір є цікавим, навіть якщо ми спостерігаємо його онлайн: наприклад, атмосферні крики чайок на тлі лекції викладачки методів дозволяли мені краще уявити її рідне місто Орхус у Данії, а можливість поспілкуватися з учасницею з китайського Вуханя про її досвід пандемії та карантину майже нічим не поступалася тій розмові, яку ми, імовірно, мали б у реальній аудиторії.

Безумовно, онлайну є що запропонувати з точки зору мультимедійності – можна більше не турбуватися про проектор чи про те, як піде звук. Демонстрація екрану з презентацією, відео з ютьюба чи завдання з гугл-форми стає органічною частиною заняття. Гаджет перетворюється зі способу самоізоляції на спосіб об’єднання: наприклад, можна разом заповнювати таблицю, відповіді для якої студенти шукають у літературі або гуглять і вписують у режимі реального часу. Чесно кажучи, я давно хотіла більше залучати гаджети на парах, але для деяких завдань, ба навіть для роботи з літературою екран телефона просто замалий, а далеко не всі студенти носять із собою лептопи. Онлайн-формат перетворив цю вимогу з додаткової на єдино можливу.

Аналогічно, конкуренція різних діяльностей, яку уможливлює онлайн-формат – щонайменше, скажімо, робочих і домашніх справ за умови роботи з дому – також є водночас і викликом, і можливістю. Так, під час моїх лекцій до мене в кімнату неодноразово вривалися діти, але часом саме онлайн-формат дозволяв мені одночасно слухати викладачку і запускати мультиварку (безумовно, такі вольності я могла дозволити собі тільки у ролі слухачки, тоді як роль лекторки вимагала стовідсоткової концентрації на занятті).

Наступний урок мого онлайн досвіду можна підсумувати так: людина до всього звикає, якщо є хороший інтернет-зв'язок. Відповідно, його відсутність є великим викликом. Бували такі дні, коли перебої звуку та відео одного або декількох учасників ставали значною перешкодою для успіху заняття. Однак мені пощастило: мої студенти були достатньо мотивованими, щоб шукати інше місце/мережу/підключатися з телефону або ж терпляче чекали, якщо проблеми із зв’язком мала я – іншими словами, шукали і знаходили способи зробити так, щоб заняття відбулося.

Межа можливостей

Попри вищенаведені інсайти у дусі «напівповної склянки», я з сумом читаю новини про те, що провідні університети світу переходять на дистанційне навчання, принаймні на час осіннього семестру 2020 року. Незважаючи на формальне забезпечення процесу обміну інформацією і навіть емоціями, онлайн не здатен надати багатьох речей – зокрема, спонтанного досвіду пізнання.

Онлайн не можна отримати тих вражень і осяянь, які трапляються із нами у нових місцях та із новими людьми

Не можна просто піти пройтися вулицями Будапешта чи Белфаста у перерві між навчанням – саме у цих двох містах цього року мали відбуватися мої наукові заходи. Не можна знічев’я зав’язати із сусідом у черзі до кави розмову, яка згодом переросте у роки співпраці. Не можна отримати тих вражень і осяянь, які трапляються з нами у нових місцях та з новими людьми. Не можна повноцінно стати частиною нової спільноти – якщо під спільнотою ми маємо на увазі щось більше, ніж низку квадратиків у зумі чи перелік електронних адрес – а також працювати, як говорять на на жаргоні дослідників суспільних наук, «в полі» – тобто, досліджувати життя так і тоді, як воно відбувається, що зазвичай вимагає фізичної присутності дослідника та подорожей. Онлайн-простір створює можливість для взаємодії та навіть для дослідження цієї взаємодії, але це тільки один з життєвих вимірів. Або простіше: якби навчатися можна було тільки за підручниками, шкіл та університетів не існувало б.

Я хочу вірити, що невдовзі аудиторії університетів знову наповнять студенти і викладачі, а конференції і міжнародні школи 2021 року відбудуться наживо, навіть якщо летіти і їхати туди буде довше і дорожче. Онлайн-навчання – це дуже добре. Як варіант або доповнення. Але якщо це єдиний варіант – це не варіант. Принаймні на довгу перспективу.

освіта онлайн карантин